Підприємство як об'єкт і суб'єкт ринкової економіки
План
Введення
1. Підприємство – головна економічна одиниця кон'юнктури ринку.
1) Сутність і соціально-економічні форми підприємства. Трудовий колектив підприємства;
2) Види підприємств. Малі підприємства та їх роль в економічному прогресі;
3) Законодавче регулювання діяльності підприємств.
2. Система управління підприємством в умовах ринку.
1) Управління підприємством і самоврядування трудового колективу. Менеджмент і маркетинг в управлінні підприємством;
2) Адаптація підприємств до ринкових відносин;
3. Підприємство як основна господарська одиниця макроекономіки.
1) Соціально-економічні й організаційні форми підприємства, його трудовий колектив;
2) Внутрішньогосподарська структура підприємства й обіг його виробничих фондів;
3) Види підприємств і їх розвиток в умовах ринку.
4. Економічна воля підприємств і підприємництво. Управління підприємством у сучасних умовах.
1) Управління підприємством, його господарська, економічна і соціальна діяльність;
2) Адаптація підприємства до ринкових відносин, підприємство і держава;
3) Маркетинг і менеджмент в управлінні підприємством;
4) Економічні проблеми підприємництва та шляхи їх вирішення.
Висновок
Введення
Підприємство — головна економічна одиниця кон'юнктури ринку
1) Сутність і соціально-економічні форми підприємства. Трудовий колектив підприємства
Підприємство займає центральне місце в народногосподарському комплексі будь-якої країни. Це первинналанка суспільного поділу праці. Саме тут створюється національний доход. Підприємство виступає як виробник і забезпечує процес відтворення на основі самооплатності й самостійності.
Від успіху окремих підприємств залежить обсяг створюваного валового національного продукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволеності в матеріальних і духовних благах населення країни.
Підприємство як самостійна господарська одиниця володіє правами юридичної особи, тобто воно має право вільного розпорядження майном, одержувати кредит, входити в договірні відносини з іншими підприємствами. Воно має вільний розрахунковий рахунок у банку, де знаходяться кошти, що використовуються для розрахунків з іншими підприємствами, на зарплату.
Прийнято вважати, що оптимальними є такі розміри, що забезпечують найбільш сприятливі умови для використання досягнень науки й техніки при мінімальних витратах виробництва і при цьому досягається ефективне виробництво високоякісної продукції.
Підприємство являє собою таку форму організації господарства, при якій індивідуальний споживач і виробник взаємодіють за допомогою ринку з метою вирішення трьох основних економічних проблем:, що, як і для кого виробляти.
При цьому ніхто з підприємців і організацій свідомо рішенням цієї тріади економічних проблем не зайнятий (кожний вирішує в стихії ринку на індивідуальному рівні).
У ринковій системі все має ціну. Різні види людської праці також мають ціну – рівень зарплати, тариф на послуги. Ринкова економіка для неусвідомленої координації людей і підприємств через систему цін і ринків. Якщо узяти всі різноманітні ринки, то одержимо широку систему, що стихійно забезпечує рівновагу цін і виробництва шляхом проб і помилок.
По засобах узгодження між покупцями й продавцями (попиту та пропозиції) на кожнім із цих ринків ринкова економіка вирішує одночасно всі три проблеми:
1) що робити? (визначається щоденно голосуванням за допомогою грошей (шляхом вибору покупцем товару і його покупки);
2) як робити? (визначається конкуренцією між виробниками (кожний прагне використовувати новітні технології, виграти цінову конкуренцію і збільшити прибуток, знизити витрати виробництва);
3) для кого робити? (визначається співвідношенням попиту та пропозиції на ринках, факторами виробництва (робоча сила й засоби виробництва).
Ці ринки визначають рівень зарплати, ренти, відсотка і прибутку, тобто джерел, із яких складаються доходи. Виробник установлює свої ціни, переміщаючи свій капітал у галузі з високим прибутком і, залишаючи нерентабельне виробництво товару. Усе це і визначає, що робити. Прибуток тут – вирішальний фактор функціонування ринкового господарства.
Відповідно до форм власності в Україні можуть діяти підприємства наступних видів:
1) індивідуальні, засновані на особистій власності і на його праці (без наймання);
2) сімейні, засновані на власності й праці громадян однієїродини, що проживають спільно;
3) приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина із правом наймання робочої сили;
4) колективне, засноване на власності трудового колективу, чи кооперативу іншого статутногосуспільства;
5) державне чи комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;
6) державне підприємство, засноване на республіканській (загальнодержавній) власності;
7) спільне, засноване на базі об'єднання майна різних форм власності (змішана форма власності).
У залежності від обсягіввиробництва, кількості робітників підприємство може бути малим, середнім, великим. Малі підприємства – чисельністю до 200 працюючих (у промисловості й будівництві), до 50 чоловік (В інших галузях виробничої сфери), до 100 чоловік (у науці), до 25 чоловік (невиробнича сфера), до 15 чоловік (роздрібна торгівля).
Підприємства мають право поєднувати свою виробничу, наукову і комерційну діяльність і створювати наступні об'єднання:
1) асоціація – договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатися у виробничу діяльність кожного з її учасників;
2) корпорація – договірне об'єднання на основі сполучення виробничих, наукових і комерційних інтересів із делегуванням окремих повноважень, центральним регулюванням діяльності кожного з учасників;
3) консорціум – тимчасовестатутне об'єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальноїмети;
4) концерн – статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі й ін. на основі повної залежності від одного чи групи підприємців.
Кожне підприємство для вирішеннязадач, зв'язаних із виробництвом і реалізацією товарів і наданням послуг, повинне бути укомплектовано визначеною кількістю людей, здатних виконувати ці роботи. Зайняті суспільною працею на підприємстві працівники, інженери й службовці утворять трудові колективи цих підприємств. У політично-економічному розумінні трудовий колектив – це сукупний працівник підприємства й одночасно суб'єкт економічних відносин, що здійснює загальну діяльність у державних, колективних, кооперативних підприємствах, спрямовану на задоволення як особистих, так і колективних, суспільних потреб.
Трудовий колектив є складною організаційною й соціально-економічною структурою, у котру входять працівники цехів, бригад і інших підрозділів підприємства. Для координації, погодженості між ними створюється відповідна система управління.
Перехід від командно-адміністративної системи управління до економічних методів на всіх рівнях вимагає широкої демократизації всієї системи господарської діяльності, здійснення управління через інтереси, всебічну активізацію працівників – членів трудового колективу. Тому велике значення має впровадження на підприємстві самоврядування.
Ідея самоврядування трудових колективів зв'язана з необхідністю демократизувати систему управління виробничим процесом на підприємстві. Поки трудовий колектив не має достатніх повноважень власника, він лише виступає в ролі хазяїна, не будучи ним реально. І він не стане ним, доки не будуть анульовані всі акти, що закріплюють відчуження працівника від засобів виробництва.