Смекни!
smekni.com

Підприємство як суб єкт та об єкт ринкової економіки (стр. 1 из 16)

Під­при­єм­с­т­во як об'­єкт і су­б'єкт ри­н­ко­вої еко­но­мі­ки

План

Вве­ден­ня

1. Під­при­єм­с­т­во – го­ло­вна еко­но­мі­ч­на оди­ни­ця кон'­ю­н­к­ту­ри ри­н­ку.

1) Сут­ність і со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­ні фо­р­ми під­при­єм­с­т­ва. Тру­до­вий ко­ле­к­тив під­при­єм­с­т­ва;

2) Ви­ди під­при­ємств. Ма­лі під­при­єм­с­т­ва та їх роль в еко­но­мі­ч­но­му про­гре­сі;

3) За­ко­но­да­в­че ре­гу­лю­ван­ня ді­я­ль­но­с­ті під­при­ємств.

2. Си­с­те­ма управ­лін­ня під­при­єм­с­т­вом в умо­вах ри­н­ку.

1) Управ­лін­ня під­при­єм­с­т­вом і са­мо­вря­ду­ван­ня тру­до­во­го ко­ле­к­ти­ву. Ме­не­дж­мент і ма­р­ке­тинг в управ­лін­ні під­при­єм­с­т­вом;

2) Ада­п­та­ція під­при­ємств до ри­н­ко­вих від­но­син;

3. Під­при­єм­с­т­во як ос­но­в­на го­с­по­дар­сь­ка оди­ни­ця ма­к­ро­еко­но­мі­ки.

1) Со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­ні й ор­га­ні­за­цій­ні фо­р­ми під­при­єм­с­т­ва, йо­го тру­до­вий ко­ле­к­тив;

2) Вну­т­рі­ш­ньо­го­с­по­дар­сь­ка стру­к­ту­ра під­при­єм­с­т­ва й обіг йо­го ви­ро­б­ни­чих фо­н­дів;

3) Ви­ди під­при­ємств і їх роз­ви­ток в умо­вах ри­н­ку.

4. Еко­но­мі­ч­на во­ля під­при­ємств і під­при­єм­ни­ц­т­во. Управ­лін­ня під­при­єм­с­т­вом у су­час­них умо­вах.

1) Управ­лін­ня під­при­єм­с­т­вом, йо­го го­с­по­дар­сь­ка, еко­но­мі­ч­на і со­ці­а­ль­на ді­я­ль­ність;

2) Ада­п­та­ція під­при­єм­с­т­ва до ри­н­ко­вих від­но­син, під­при­єм­с­т­во і дер­жа­ва;

3) Ма­р­ке­тинг і ме­не­дж­мент в управ­лін­ні під­при­єм­с­т­вом;

4) Еко­но­мі­ч­ні про­бле­ми під­при­єм­ни­ц­т­ва та шля­хи їх ви­рі­шен­ня.

Ви­сно­вок

Введення

Під­при­єм­с­т­во го­ло­вна еко­но­мі­ч­на оди­ни­ця кон'­ю­н­к­ту­ри ри­н­ку

1) Сут­ність і со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­ні фо­р­ми під­при­єм­с­т­ва. Тру­до­вий ко­ле­к­тив під­при­єм­с­т­ва

Під­при­єм­с­т­во за­ймає центра­ль­не мі­с­це в на­род­но­госпо­дар­сь­ко­му ком­пле­к­сі будь-­якої кра­ї­ни. Це пе­р­вин­налан­ка су­с­пі­ль­но­го по­ді­лу пра­ці. Са­ме тут ство­рю­єть­ся на­ці­о­на­ль­ний до­ход. Під­при­єм­с­т­во ви­сту­пає як ви­ро­б­ник і за­без­пе­чує про­цес від­тво­рен­ня на ос­но­ві са­мо­оп­ла­т­но­с­ті й са­мо­стій­но­с­ті.

Від ус­пі­ху окре­мих під­при­ємств за­ле­жить об­сяг ство­рю­ва­но­го ва­ло­во­го на­ці­о­на­ль­но­го про­ду­к­ту, со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­ний роз­ви­ток су­с­пі­ль­с­т­ва, сту­пінь за­до­во­ле­но­с­ті в ма­те­рі­а­ль­них і ду­хо­в­них бла­гах на­се­лен­ня кра­ї­ни.

Під­при­єм­с­т­во як са­мо­стій­на го­с­по­дар­сь­ка оди­ни­ця во­ло­діє пра­ва­ми юри­ди­ч­ної осо­би, тоб­то во­но має пра­во ві­ль­но­го роз­по­ря­джен­ня май­ном, оде­р­жу­ва­ти кре­дит, вхо­ди­ти в до­го­ві­р­ні від­но­си­ни з ін­ши­ми під­при­єм­с­т­ва­ми. Во­но має ві­ль­ний роз­ра­ху­н­ко­вий ра­ху­нок у ба­н­ку, де зна­хо­дять­ся ко­ш­ти, що ви­ко­ри­с­то­ву­ють­ся для роз­ра­ху­н­ків з ін­ши­ми під­при­єм­с­т­ва­ми, на зар­пла­ту.

При­йн­я­то вва­жа­ти, що оп­ти­ма­ль­ни­ми є та­кі роз­мі­ри, що за­без­пе­чу­ють най­більш спри­я­т­ли­ві умо­ви для ви­ко­ри­с­тан­ня до­ся­г­нень на­у­ки й тех­ні­ки при мі­ні­ма­ль­них ви­тра­тах ви­ро­б­ни­ц­т­ва і при цьо­му до­ся­га­єть­ся ефе­к­ти­в­не ви­ро­б­ни­ц­т­во ви­со­ко­які­с­ної про­ду­к­ці­ї.

Під­при­єм­с­т­во яв­ляє со­бою та­ку фо­р­му ор­га­ні­за­ції го­с­по­дар­с­т­ва, при якій ін­ди­ві­ду­а­ль­ний спо­жи­вач і ви­ро­б­ник вза­є­мо­ді­ють за до­по­мо­гою ри­н­ку з ме­тою ви­рі­шен­ня трьох ос­но­в­них еко­но­мі­ч­них про­блем:, що, як і для ко­го ви­ро­б­ля­ти.

При цьо­му ні­хто з під­при­єм­ців і ор­га­ні­за­цій сві­до­мо рі­шен­ням ці­єї трі­а­ди еко­но­мі­ч­них про­блем не за­йня­тий (ко­ж­ний ви­рі­шує в сти­хії ри­н­ку на ін­ди­ві­ду­а­ль­но­му рі­в­ні).

У ри­н­ко­вій си­с­те­мі все має ці­ну. Рі­з­ні ви­ди люд­сь­кої пра­ці та­кож ма­ють ці­ну – рі­вень зар­пла­ти, та­риф на по­слу­ги. Ри­н­ко­ва еко­но­мі­ка для не­усві­до­м­ле­ної ко­ор­ди­на­ції лю­дей і під­при­ємств че­рез си­с­те­му цін і ри­н­ків. Як­що узя­ти всі рі­з­но­ма­ні­т­ні ри­н­ки, то оде­р­жи­мо ши­ро­ку си­с­те­му, що сти­хій­но за­без­пе­чує рі­в­но­ва­гу цін і ви­ро­б­ни­ц­т­ва шля­хом проб і по­ми­лок.

По за­со­бах уз­го­джен­ня між по­ку­п­ця­ми й про­дав­ця­ми (по­пи­ту та про­по­зи­ції) на ко­ж­нім із цих ри­н­ків ри­н­ко­ва еко­но­мі­ка ви­рі­шує од­но­ча­с­но всі три про­бле­ми:

1) що ро­би­ти? (ви­зна­ча­єть­ся що­ден­но го­ло­су­ван­ням за до­по­мо­гою гро­шей (шля­хом ви­бо­ру по­ку­п­цем то­ва­ру і йо­го по­ку­п­ки);

2) як ро­би­ти? (ви­зна­ча­єть­ся кон­ку­ре­н­ці­єю між ви­ро­б­ни­ка­ми (ко­ж­ний пра­г­не ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти но­ві­т­ні тех­но­ло­гії, ви­гра­ти ці­но­ву кон­ку­ре­н­цію і збі­ль­ши­ти при­бу­ток, зни­зи­ти ви­тра­ти ви­ро­б­ни­ц­т­ва);

3) для ко­го ро­би­ти? (ви­зна­ча­єть­ся спів­від­но­шен­ням по­пи­ту та про­по­зи­ції на ри­н­ках, фа­к­то­ра­ми ви­ро­б­ни­ц­т­ва (ро­бо­ча си­ла й за­со­би ви­ро­б­ни­ц­т­ва).

Ці ри­н­ки ви­зна­ча­ють рі­вень зар­пла­ти, ре­н­ти, від­со­т­ка і при­бу­т­ку, тоб­то дже­рел, із яких скла­да­ють­ся до­хо­ди. Ви­ро­б­ник уста­но­в­лює свої ці­ни, пе­ре­мі­ща­ю­чи свій ка­пі­тал у га­лу­зі з ви­со­ким при­бу­т­ком і, за­ли­ша­ю­чи не­ре­н­та­бе­ль­не ви­ро­б­ни­ц­т­во то­ва­ру. Усе це і ви­зна­чає, що ро­би­ти. При­бу­ток тут – ви­рі­ша­ль­ний фа­к­тор фу­н­к­ці­о­ну­ван­ня ри­н­ко­во­го го­с­по­дар­с­т­ва.

Від­по­ві­д­но до форм вла­с­но­с­ті в Укра­ї­ні мо­жуть ді­я­ти під­при­єм­с­т­ва на­сту­п­них ви­дів:

1) ін­ди­ві­ду­а­ль­ні, за­сно­ва­ні на осо­би­с­тій вла­с­но­с­ті і на йо­го пра­ці (без на­й­ман­ня);

2) сі­мей­ні, за­сно­ва­ні на вла­с­но­с­ті й пра­ці гро­ма­дян од­ні­єїро­ди­ни, що про­жи­ва­ють спі­ль­но;

3) при­ва­т­не під­при­єм­с­т­во, за­сно­ва­не на вла­с­но­с­ті окре­мо­го гро­ма­дя­ни­на із пра­вом на­й­ман­ня ро­бо­чої си­ли;

4) ко­ле­к­ти­в­не, за­сно­ва­не на вла­с­но­с­ті тру­до­во­го ко­ле­к­ти­ву, чи ко­о­пе­ра­ти­ву ін­шо­го ста­ту­т­но­госу­с­пі­ль­с­т­ва;

5) дер­жа­в­не чи ко­му­на­ль­не, за­сно­ва­не на вла­с­но­с­ті ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­но-­те­ри­то­рі­а­ль­них оди­ниць;

6) дер­жа­в­не під­при­єм­с­т­во, за­сно­ва­не на ре­с­пу­б­лі­кан­сь­кій (за­га­ль­но­де­р­жа­в­ній) вла­с­но­с­ті;

7) спі­ль­не, за­сно­ва­не на ба­зі об'­єд­нан­ня май­на рі­з­них форм вла­с­но­с­ті (змі­ша­на фо­р­ма вла­с­но­с­ті).

У за­ле­ж­но­с­ті від об­ся­гівви­ро­б­ни­ц­т­ва, кі­ль­ко­с­ті ро­бі­т­ни­ків під­при­єм­с­т­во мо­же бу­ти ма­лим, се­ре­д­нім, ве­ли­ким. Ма­лі під­при­єм­с­т­ва – чи­се­ль­ні­с­тю до 200 пра­цю­ю­чих (у про­ми­с­ло­во­с­ті й бу­ді­в­ни­ц­т­ві), до 50 чо­ло­вік (В ін­ших га­лу­зях ви­ро­б­ни­чої сфе­ри), до 100 чо­ло­вік (у на­у­ці), до 25 чо­ло­вік (не­ви­ро­б­ни­ча сфе­ра), до 15 чо­ло­вік (роз­дрі­б­на то­р­гі­в­ля).

Під­при­єм­с­т­ва ма­ють пра­во по­єд­ну­ва­ти свою ви­ро­б­ни­чу, на­у­ко­ву і ко­ме­р­цій­ну ді­я­ль­ність і ство­рю­ва­ти на­сту­п­ні об'­єд­нан­ня:

1) асо­ці­а­ція – до­го­ві­р­не об'­єд­нан­ня, ство­ре­не з ме­тою по­стій­ної ко­ор­ди­на­ції го­с­по­дар­сь­кої ді­я­ль­но­с­ті; асо­ці­а­ція не має пра­ва втру­ча­ти­ся у ви­ро­б­ни­чу ді­я­ль­ність ко­ж­но­го з її уча­с­ни­ків;

2) ко­р­по­ра­ція – до­го­ві­р­не об'­єд­нан­ня на ос­но­ві спо­лу­чен­ня ви­ро­б­ни­чих, на­у­ко­вих і ко­ме­р­цій­них ін­те­ре­сів із де­ле­гу­ван­ням окре­мих по­в­но­ва­жень, центра­ль­ним ре­гу­лю­ван­ням ді­я­ль­но­с­ті ко­ж­но­го з уча­с­ни­ків;

3) кон­со­р­ці­ум – тим­ча­со­веста­ту­т­не об'­єд­нан­ня про­ми­с­ло­во­го й ба­н­ків­сь­ко­го ка­пі­та­лу для до­ся­г­нен­ня за­га­ль­ноїме­ти;

4) кон­церн – ста­ту­т­не об'­єд­нан­ня під­при­ємств про­ми­с­ло­во­с­ті, на­у­ко­вих ор­га­ні­за­цій, транс­по­р­ту, ба­н­ків, то­р­гі­в­лі й ін. на ос­но­ві по­вної за­ле­ж­но­с­ті від од­но­го чи гру­пи під­при­єм­ців.

Ко­ж­не під­при­єм­с­т­во для ви­рі­шен­няза­дач, зв'я­за­них із ви­ро­б­ни­ц­т­вом і ре­а­лі­за­ці­єю то­ва­рів і на­дан­ням по­слуг, по­ви­нне бу­ти уко­м­п­ле­к­то­ва­но ви­зна­че­ною кі­ль­кі­с­тю лю­дей, зда­т­них ви­ко­ну­ва­ти ці ро­бо­ти. За­йня­ті су­с­пі­ль­ною пра­цею на під­при­єм­с­т­ві пра­ців­ни­ки, ін­же­не­ри й слу­ж­бо­в­ці утво­рять тру­до­ві ко­ле­к­ти­ви цих під­при­ємств. У по­лі­тич­но-­еко­но­мі­ч­но­му ро­зу­мін­ні тру­до­вий ко­ле­к­тив – це су­ку­п­ний пра­ців­ник під­при­єм­с­т­ва й од­но­ча­с­но су­б'єкт еко­но­мі­ч­них від­но­син, що здій­с­нює за­га­ль­ну ді­я­ль­ність у дер­жа­в­них, ко­ле­к­ти­в­них, ко­о­пе­ра­ти­в­них під­при­єм­с­т­вах, спря­мо­ва­ну на за­до­во­лен­ня як осо­би­с­тих, так і ко­ле­к­ти­в­них, су­с­пі­ль­них по­треб.

Тру­до­вий ко­ле­к­тив є скла­д­ною ор­га­ні­за­цій­ною й со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­ною стру­к­ту­рою, у ко­т­ру вхо­дять пра­ців­ни­ки це­хів, бри­гад і ін­ших під­роз­ді­лів під­при­єм­с­т­ва. Для ко­ор­ди­на­ції, по­го­дже­но­с­ті між ни­ми ство­рю­єть­ся від­по­ві­д­на си­с­те­ма управ­лін­ня.

Пе­ре­хід від ко­ман­д­но-­ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­ної си­с­те­ми управ­лін­ня до еко­но­мі­ч­них ме­то­дів на всіх рі­в­нях ви­ма­гає ши­ро­кої де­мо­к­ра­ти­за­ції всі­єї си­с­те­ми го­с­по­дар­сь­кої ді­я­ль­но­с­ті, здій­с­нен­ня управ­лін­ня че­рез ін­те­ре­си, все­бі­ч­ну ак­ти­ві­за­цію пра­ців­ни­ків – чле­нів тру­до­во­го ко­ле­к­ти­ву. То­му ве­ли­ке зна­чен­ня має впро­ва­джен­ня на під­при­єм­с­т­ві са­мо­вря­ду­ван­ня.

Ідея са­мо­вря­ду­ван­ня тру­до­вих ко­ле­к­ти­вів зв'я­за­на з не­об­хід­ні­с­тю де­мо­к­ра­ти­зу­ва­ти си­с­те­му управ­лін­ня ви­ро­б­ни­чим про­це­сом на під­при­єм­с­т­ві. По­ки тру­до­вий ко­ле­к­тив не має до­ста­т­ніх по­в­но­ва­жень вла­с­ни­ка, він ли­ше ви­сту­пає в ро­лі ха­зя­ї­на, не бу­ду­чи ним ре­а­ль­но. І він не ста­не ним, до­ки не бу­дуть ану­льо­ва­ні всі ак­ти, що за­крі­п­лю­ють від­чу­жен­ня пра­ців­ни­ка від за­со­бів ви­ро­б­ни­ц­т­ва.