Смекни!
smekni.com

Форми cпівучасті (стр. 1 из 4)

КУРСОВА РОБОТА

На тему :

Форми cпівучасті

План :

ВСТУП

1. Поняття та ознаки співучасті у злочині

1.1 Поняття співучасті

1.2 Ознаки співучасті

2. Форми та види співучасті

2.1Проста форма співучасті

2.2Складна форма співучасті

2.3група без попередньої змови

2.4група з попередньою змовою

2.5організована група

2.6злочинна організація

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


Вступ

Поняття злочину є центральним у будь-якій право­вій системі. Проте у кримінальних законах ряду країн визначення поняття злочину або зовсім не даються, або є формальними (такими, що відображають лише юридичну властивість злочинів). Формальне визна­чення поняття злочину дається, зокрема, у КК Іспанії, ФРН, Швеції, Франції, США. Формальними, як прави­ло, є доктринальні визначення поняття злочину у за­рубіжній теорії права. Злочином визнається діяння, заборонене законом (причому часто - не тільки кримі­нальним) під загрозою покарання.

На відміну від багатьох інших країн, в Україні по­няття злочину не лише має значне теоретичне обґрун­тування, а й отримало своє законодавче закріплення і містить у собі необхідну і достатню кількість ознак, які дають можливість відмежувати злочин від інших правопорушень та від правомірної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК "злочином є передба­чене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину".

Наведене поняття злочину є формально-матеріаль­ним і містить вказівку на такіобов'язкові ознаки злочи­ну:

1) злочином є лише діяння (дія або бездіяльність);

2) це діяння вчинене суб'єктом злочину;

3) воно є вин­ним;

4) вказане діяння є суспільно небезпечним;

5) від­повідне діяння передбачене чинним КК. Останнє, крім того, має на увазі, що обов'язковою ознакою злочину є також

6) кримінальна караність.

Відсутність хоча б од­нієї із цих ознак вказує на відсутність злочину.

Хоча переважна більшість злочинів є аморальними діяннями, проте аморальність не є обов'язковою озна­кою злочину: поряд з аморальними КК може передба­чати як злочини діяння, що є нейтральними до моралі.

Отже, як зазначалося раніше, злочин – це суспільно небезпечне винне діяння. Також, як нам відомо, значна частина злочинів вчинюється декількома особами (суб’єктами злочину), тобто у співучасті.

На мій погляд питання співучасті сьогодні дуже актуальне (через постійний зріст організованої злочинності) і потребує ретельного розгляду.

1. Поняття та ознаки співучасті у злочині

1.1 поняття співучасті

Співучасть у злочині є однією з форм злочинної ді­яльності. Такого роду діяльність має свої правові осо­бливості, які дозволяють виділяти співучасть у самостійний кримінально-правовий інститут. ЇЇ специфіка полягає у тому, що:

а) участь у вчиненні злочину двох або більше осіб обумовлює його підвищену суспільну небезпеку;

б) склад злочину виконується лише завдяки спільній діяльності всіх співучасників. У діяннях окремих із них можуть бути відсутні всі ознаки злочи­ну, вказані у статті Особливої частини КК. Вчинення злочину у співучасті полегшує досягнення злочинного результату, ускладнює його розкриття та притягнення винних до відповідальності.

Відповідно до ст. 26 ККспівучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

1.2 Ознаки співучасті

Законодавче визначення поняття "співучасть" вклю­чає в себе такі ознаки:

1) наявність двох чи більше суб'єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного і того умисного злочину;

2) спільність їх участі у злочи­ні;

3) умисний характер діяльності співучасників.

Перші дві ознаки в теорії кримінального права при­йнято вважати об'єктивними, а останню - суб'єктивною.

Першою об'єктивною ознакою співучасті є мно­жинність учасників злочину. Закон говорить про "декількох суб'єктів злочину", що передбачає участь у вчиненні злочину двох чи більше суб'єктів злочину. Та­ким чином, участь у вчиненні одного і того умисного злочину двох чи більше осіб, які відповідно до закону не є суб'єктами злочину (наприклад, неосудних) не утворює співучасті у злочині. Це саме стосується і ви­падків, коли лише один з учасників такого злочину є суб'єктом злочину, а інші - ні. Вказане положення суттєво відрізняється від положень про співучасть КК 1960р., який визначав її як "умисну спільну участь двох або більше осіб у вчиненні злочину", що дозво­ляло визнавати співучастю і відповідним чином оці­нювати з позиції кримінального закону дії учасника групового злочину (наприклад, зґвалтування, грабежу тощо) і в тому разі, коли інші учасники через неосудність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність не були притягнуті до криміналь­ної відповідальності.

Закон може передбачати різні ознаки суб'єкта злочи­ну для різних учасників спільної злочинної діяльності. Це є характерним для складів злочинів, де виконавцем може бути лише спеціальний суб'єкт (для таких спів­учасників, як організатор, підбурювач, пособник наяв­ність ознак спеціального суб'єкта не є обов'язковою: ними можуть бути осудні особи, які досягли віку, з яко­го може наставати кримінальна відповідальність). Бути співучасником у злочинах, відповідальність за які зако­ном встановлена з 16 років, можуть особи, які досягли 16-річного віку, а в злочинах, відповідальність за які встановлена з 14 років, - особи, які досягли 14-річного віку. Що стосується злочинів, за вчинення яких встановлена відповідальність з іншого віку (наприклад, з 18 років), то співучасниками в таких злочинах можуть бути особи, які досягли 16 років.

Спільне скоєння злочину означає: взаємну обумовленність злочинних діянь двох і більше осіб, єдиний для них злочинний наслідок, причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і загальним злочинним наслідком, ці елементи спільності тісно пов'язані і практично проявляються в нерозривному зв'язку[1].

Головною рисою спільності дій (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності з вчи­нення злочину. Вони діють разом, вносячи кожний свій внесок у

вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного співучасника за конкретних обставин є необ­хідною умовою для вчинення злочинних дій (бездія­льності) іншим співучасником, а, зрештою — необхід­ною умовою настання спільного злочинного результа­ту. Прагнення досягти різні злочинні результати є під­ставою для невизнання співучастю у злочині участі двох або більше осіб у вчиненні одного, посягання.

Найбільш значний елемент спільності вчинення злочину - причинний зв'язок між дією кожного співучасника і загальним для співучасті злочинним результатом. Причинний зв'язок в даному випадку означає таку об'єктивну залежність, при якій дія будь-якого співучасника за часом передує настанню наслідків і закономірно, невідворотньо викликає його, З вказаного зв'язку за часом випливає, що суб’єкт може приєднатися до задуманого чи розпочатого посягання тільки на стадіях попередньої злочинної діяльності або в процесі закінчення злочину, але до його тактичного завершення. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які наступні дії осіб - заздалегідь не обіцяні ними - співучасть у цьому злочині за кримінальним правом України визнаватися не можуть[2].

Суб'єктивна ознака розглядуваної злочинної діяль­ності проявляється в умисній формі вини співучасті, що передбачає:

1) наявність умислу кожного з учасни­ків стосовно їх власних дій (бездіяльності);

2) наяв­ність умислу стосовно діянь інших співучасників, у т. ч. виконавця чи співвиконавця;

3) єдність наміру всіх співучасників вчинити один і той же злочин;

4) єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість їх умислу на

5) досягнення загаль­ного злочинного результату.

У своїй сукупності зазна­чені ознаки утворюють спільність психічної діяльно­сті співучасників.

Співучасть передбачає наявність у кожного з співучасників прямого умислу що до спільних дій і прямого або непрямого умислу стосовно злочинного результату.[3]

Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те, що ним охоплюється усвідомлення кожним з учасників не лише суспільно небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного й того самого злочину, характеру дій інших співучасників, можливо­сті діяти спільно з ними, наявності умислу в їх діях, спрямованості їх дій на досягнення загального зло­чинного результату тощо, тобто усвідомлення обста­вин, які відносяться до усіх елементів складу злочину. Таке усвідомлення має бути взаємним - кожний із співучасників повинен усвідомлювати той факт, що він вчиняє злочин спільно з іншими його учасниками. Лише факт усвідомлення цих обставин дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності учасника не лише за конкретне діяння, вчинене ним особисто, а й за результат діяльності всіх співучасни­ків вчинення злочину. Тому не можуть визнаватися співучастю дії або бездіяльність, які об'єктивно сприя­ли вчиненню злочину і настанню злочинного резуль­тату, але не охоплювались умислом співучасників як вчинені спільно.

Вольовий момент умислу передбачає бажання всіх співучасників діяти спільно для досягнення єдиного злочинного результату.

Єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їх дій і єдиного злочинного результату не означає обов'язкового співпадання їх мотивів: злочинна діяль­ність кожного зі співучасників може бути викликана різними спонуканнями.