Він стверджує, що „людина – це канат, протягнений між твариною й надлюдиною, це канат над прірвою”.
З часом повинен виникнути більш розвинутий вид життя, що буде так само далеко стояти від людини, як людина від мавпи. Еволюція не повинна зупинитися на людині. Мета життя – саме життя, піднесення його на нову висоту. Людина загине, а на її місце прийде надлюдина. „Я хочу розкрити людям смисл їхнього буття. Цей смисл є надлюдина, блискавка з темної хмари людства, ім'я цієї блискавки – надлюдина. Людина має мету всередині себе: її мета – життя. Це ідея абсолютної цінності людського життя” – так стверджував Ніцше.
Тема надлюдини є однією із центральних у роботах Ніцше й водночас однією з найбільш суперечливих. Найчастіше зустрічається думка про надлюдину як про втілення аристократичного духу. Надлюдина протиставляється юрбі, сірій масі, черні; надлюдина – це мета, до якої повинна прагнути кожна людина, це певна досконалість у людській подобі. Надлюдина – це розум землі. При цьому надлюдина повинна перемогти просто людину, як вища істота перемагає нижчу.
Суспільство, на думку Ніцше, повинно схилятися перед надлюдиною, а не перед стражденними й немічними.
На шляхах „вічного повернення” він зустрічає надлюдину. Надлюдина – це мета, до якої повинно прагнути людство. Надлюдина – це найвища цінність, яку можна створити на Землі. Бажаний тип „нових панів” Ніцше намагався відшукати в „синтезі вищої людини й людини активної, напористої в досягненні своїх цілей”. „Вищі люди” повинні розчинитися в обраному народі.
Надлюдина мислиться як провісник, як вершина біологічної еволюції людського роду, як остання ланка в цій еволюції, як „новий вид буття”.
Надлюдина створює свою істину, своє добро; вона нещадна до матеріалу своєї творчості – до людини. Проста людина – усього лише матеріал. „У людині великим є те, що вона місток, а не мета”, – переконаний Ніцше. Смислом буття є надлюдина.
4.2 Про християнство.
Розкриття надлюдини у Ніцше в принципі не неможливе без критики християнства. Основна його робота по цій темі (християнства) розпочала писатися 1888 року, в жовтні місяці і отримала назву „Бажання влади”. На жаль смерть завадила філософу закінчити цю книгу. Тільки перша частина „Антихристиянин” встигла вийти з під пера Ніцше. В ній він досить грамотно будує критику релігії, з якою автору важко не погодитися.
Ніцше пише: „Мені відкрилося болюче, страхітливе видовисько: я підняв завісу над занапащеним людством” [1, ст. 334] Людство занапащене релігією гнітило філософа. Він вважав її (релігію) мерзенною потворою під стать державі. Як держава засмічує мозок людини, так і релігія засмічує душу. Християнство не позволяє піднестися людині, примушує її скніти і страждати, а отже віруючий ніколи не зможе стати надлюдиною, возвеличитись над хворим, безбарвним соціумом.
„Християнство – писав Ніцше – аж ніяк не слід оздоблювати й прикрашати: воно стало смертельним ворогом цій вищій людині, засудило її всі провідні інстинкти і виділило з них зло і злих; сильна людина – це зразок негідника, „прокляте поріддя”. [1, ст. 333]
Під провідними інстинктами він імовірно бажання влади, інстинкт війни, панування, право сильного. Якщо так, то ми небагато втратили. Дальше філософ продовжує: „Християнство стало на бік усіх недолугих, ницих і безпорадних, створило ідеал, який суперечив потужним інстинктам виживання, загидило навіть розум духовно сильніших натур, оголосивши гріховними й облудними найвищі духовні вартості і прозвавши їх спокусами.” [1, ст. 333]
Отже на заваді надлюдини стає релігія. Аристократа духу змушують боятися Бога, терзати свою плоть, вимолювати прощення. Він уже не зможе зневажати зневажених, підштовхувати падаючих, ненавидіти збочених у потойбічність. Релігія і держава ціпко тримають його у своїх пазурах. Він ніколи уже не створить право сильного, не піднесе культуру, не стане вільним, як цього бажав Ніцше. Він залишиться маленьким гвинтиком „холодної потвори”, або недолугим митцем, або нікудишнім царьком в демократичній (соціалістичній) державі. Його прагнення будуть зводитись до до дріб’язкових соціальних благ і гарантій. Рабство найкраще для християнина.
Ніцше усе це бачив. Він кричав, попереджав, розтлумачував, застерігав. Врешті решт він пророкував: „Бог помер – хай живе надлюдина!” Згодом помер і Ніцше, так і не побачивши своєї мрії...
Розділ 5. Фашизм і Ніцше.
Ідеї Ніцше потрібно розуміти, відчувати. Хто не може, той паплюжить їх та застосовує під свої антилюдські цілі. Як людство спотворило, наприклад, ідеї Макіавеллі – так фашисти спотворили ідеї Ніцше.
Автор тут буде намагатися показати, що між філософом фашизмом було мало спільного.
Фашисти розвивали ідею переваги німецького народу над іншими. Ніцше ж не надто схвально ставився до німців. Возвеличуючи предків він поносив сучасників. Говорив, що німцям не помішало б трохи слов’янської крові. І взагалі, вище писалося, що він досить прихильно ставився до слов’ян, особливо до росіян. Однак фашисти вважали слов’янські народи третьосортними людьми, придатними лише для роботи.
Фашисти проповідували расову дискримінацію за етнічними признаками. Ніцше ніколи до такого не опускався. Поняття раси у нього було зовсім інше. Під расою розумілись касти володарів, творців і касти слуг, рабів. Тобто в такому плані Ніцше не торкався етносів і не надто поділяв їх.
Гітлер відкидаючи християнство (за прикладом Ніцше) ніби створив власну віру побудовану на окультизмі, язичництві і власних поглядах. Ніцше повністю заперечував християнство. І хоча деякі дослідники вважали ідею надлюдини своєрідною вірою – автор не може погодитись з ними. Ідея Ніцше – вільна людина, не заангажована, котра може творити, на яку не впливають ні норми рабської моралі, ні державні інтереси.
Щодо держави. Гітлерівська Німеччина (та і фашистська Італія) консолідувались під безперечним впливом і втручанням у всі сфери життя держави. Ніцше у житті надлюдини (свого ідеалу) відкидав будь-яке поняття держави. Вона, та що створена лише для певної мети, з часом захопила владу над творцями, заставила собі коритися.
Війна. Для фашистів це був засіб розширення життєвого простору, захоплення ресурсів, рабів. Для Ніцше – умова створення безстрашного героя, надлюдини, творця культури.
Більш-менш спільними були погляди на політичні устрої. Це зумовлено тим, що фашистським ідеологам підходили погляди Ніцше на ц політичні концепції. Проте в кінцевому результаті вони істотно відрізнялися. Фашисти критикуючи інші політичні концепції, інтенсивно проштовхували свою. Ніцше ж хотів, щоб людство вирвалось з лещат недолугих ідеологій і творило принципово нову модель існування.
ВИСНОВКИ
Автору не хотілось би зараз возвеличувати чи критикувати Ніцше. Нехай філософ скаже сам за себе:
„Я надто добре знаю умови,– й вони доконечні,– за яких можна зрозуміти мене. Треба бути справедливим аж до суворості в царині духу, щоб бодай витримувати моє завзяття і пристрасть. Треба мати звичку жити в горах і згорда дивитися на балачки про політику і всілякі націоналізми. Треба бути байдужим, не питати, чи істина дасть плоди, а чи стане вам згубою... Сильні полюбляють питання, до яких сьогодні ще ніхто не зважився підступити: адже в них є сміливість зазіхати на заборонене,– отже, заганяти себе в лабіринт. Це досвід самотності, всемеро дошкульнішої за звичайну відлюдність. Для нової музики потрібні й вуха нові. Для далекого – нові очі. І нове сумління, щоб почути досі німу істину. І прагнення надзвичайної ощадності: тримайте свою силу й завзяття при собі... шануйте себе; любіть себе; зберігайте безумовну внутрішню свободу...” [1, ст. 331]
Ніцше помер безумним. Проте за життя він був генієм. Не важно яким – хорошим чи поганим. Важно як ми його розуміємо. Вогонь також ні хороший, ні поганий. Він полум’яний, жагучий, нестримний, смертельний. Все залежить від того, в чиїх він руках. Він може сіяти смерть, може дарувати життя. І хто знає, може колись мрії Ніцше подарують життя новій надлюдині.
Список використаної літератури
1. Фрідріх Ніцше. Так казав Заратустра. Київ, „Дніпро”, 1993.
2. История политических и правовых учений. Под ред. В. С. Нерсесянца. Москва, 1995.
3. Фрідріх Ніцше. Pro et contra. 2001.
4. Фрідріх Ніцше. По ту сторону добра і зла. Львів, „Літопис”, 2002.
5. История политических и правовых учений. Под ред. О. Э. Лейста. Москва, „Зеркало-М”, 2004.
6. Лук’янець. Філософський постмодерн. Київ, „Абрис”, 1998.
7. Історія релігії. Під ред. Лубського. Київ, „Тандем”, 2002.
8. Кунцман. Философия: dvt-Atlas. 2002.
9. Воронкова. Філософія. 2000.
10 http://www.nietzsche.ru – Фрідріх Ніцше.
[1]Сумний фатум долі – той король зійшов з розуму (як і батько філософа), така ж незавидна доля чекала і Ніцше.
[2]Власне це стосується соціалізму. Більш детальніше про це в розділі 3
[3]Варто згадати що філософ дуже критично відносився до французької декларації прав і свобод людини. Його критика аж занадто агресивною щодо цього документа.