Часом іронічний підтекст виникає внаслідок лаконізації висловлювання, або ”ощадження слів”, за термінологією автора [12]: У ”Житії” активно вживається ”космічна” лексика... (про старослов’янізми) (Р,26).
Ставлення ж до стертих штампів щодо української мови звучить уже не просто іронічно, а й з відчутним сарказмом: На відміну від деяких своїх сучасників, які любов до мови виражали геніально просто - ”ой яка чудова українська мова”, - М.Рильський доводив... (Р,299).
Крім суто емоційного ефекту, що його викликає легка іронія, позитивна роль такого викладу полягає й у тому, що він здатен зменшити інтерактивну дистанцію між автором і реципієнтом, тобто наблизити текст до сприймача, адже різним соціальним групам (в тому числі й професійним) властивий специфічний гумор [13]. Отже, іронічний виклад є одним із засобів точно зорієнтувати текст на читача: автор адресує твір ”своєму” читачеві, а у читача виникає враження, що автор ”свій”, того самого кола, що й читач, і йому варто довіряти. Так у спілкуванні через текст установлюється теплий, неформальний контакт автора з реципієнтом.
Включення читача до комунікативного акту - основна передумова самого існування такого акту. Це здійснити можна, як зазначає М.Д.Феллер, ”лише тоді, коли автор щохвилини ставить себе на місце читача. А таке здебільшого стає можливим лише тоді, коли... автор може поставити себе на місце читача, а також, коли хочете, автор більше любить читача, ніж самого себе” [14], іншими словами - коли автор, перебуваючи в умовах архетипічної пари, відчуває себе і автором, і читачем. Таким чином, коректна поведінка авторів в архетипічній парі автор-читач викликає у читача позитивний образ автора - компетентного однодумця, зацікавленого в досліджуваному об’єкті, комунікативно вправного співрозмовника, толерантної, глибокої людини. Позитивний образ автора, забезпечуючи реалізацію контактної та виразової функції, зрештою й зумовлює втілення інших функцій, а отже, й повноцінне спілкування, здійснюване через посередництво тексту.
Література
1. Феллер М.Д. Текст як модель комунікативного акту // Нариси про текст. Теоретичні питання комунікації і тексту / Різун В.В., Мамалига А.І., Феллер М.Д. - К.: РВЦ ”Київський університет”, 1998. - С. 266-268.
2. Гуггенбюль-Крейг А. Власть архетипа в психотерапии и медицине. - СПб.: Б.С.К., 1997. - С. 64-78.
3 У наведених з аналізованих текстів прикладах джерела позначено умовно - Р,Ф, ВВ відповідно; у круглих дужках після умовного позначення подано номер сторінки, з якої взято приклад.
4. Феллер М.Д. Зазнач. праця, с. 267.
5. Там само, с. 267-268.
6. Там само, с. 249-252.
7. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. - К.: АртЕк, 2001. - C. 350.
8. Феллер М.Д. Зазнач. праця, с. 271.
9. Карцев В.П. Социальная психология науки и проблемы историко-научных исследований. - М.: Наука, 1984. - С. 108-109.
10. Вернадский В.И. Труды по истории науки в России. - М.: Наука, 1988. - С. 88.
11. Непийвода Н.Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект). - К.: ТОВ ”Міжнародна фінансова агенція”, 1997. - С. 17-22.
12. Русанівський В.Р. Зазнач. праця, с. 273.
13. Непийвода Н.Ф. Мовні ігри та гумор у рекламному тексті // Українська мова та література. - № 12 (220). - 2001 р. - С. 9-11.
14. Феллер М.Д. Зазнач. праця, с. 313.