Кілька разів арештують Краська Михайла, але не маючи достовірних доказів, випускають. Коли серед членів ОУН. появився сексот, Красько Михайло (Їськів) негайно виїжджає в Америку, де і помер.
З нагоди 950-ліття від дня Хрещення Руси-України у Варяжі готуються встановити місійний хрест. До цієї події підготовляються всі церкви округи. Готуються і комуністи Холмщини цього дня провести у Варяжі антихристиянську маніфестацію і не дати можливості встановити хреста.
З Лісок під проводом Кондрацького Петра з церковними хоругвами пішло до Варяжа 42 жителів.
Десь через півгодини після їх відходу із Новосілок через село прийшло біля 300 чол. колона демонстрантів із комуністичними прапорами та лозунгами, які викрикували свої гасла, заставляли людей, які дивилися на це, знімати шапки.
У Варяжі було зіткнення двох таборів, були тяжко поранені з обох боків, але хрест таки встановили, комуністів розігнали і побили вікна жидівських магазинів. У цьому зіткненні були поранені і наші односельці.
Польсько-німецька війна та німецька окупація.
Тривожним був 1939 рік.
Десь за кілька місяців до війни поляки мобілізують із запасу офіцерський та підофіцерський склад. Із села пішло біля 7 чол. А перед самою війною із села беруть 15 коней та 8 возів. Більшість призваних селян в армію попадають в німецький полон. Через два тижні в лісоцькім лісі отаборилась частина армії Сікорського, але довго не перебували в ньому. Частину зброї та амуніції магазинують на колонії Марисіна. Решта амуніції скидають в лісі прямо на дорозі, а рухомий склад від’їжджає в напрямі угорської границі. В цей час наш односелець Красько Микита (Мальчинський) залишивши армію, остається дома.
Розбираючи амуніцію, багато хлопців від розриву були поранені.
В кінці вересня, вночі, у сльотливу погоду прийшли радянські війська (Совєти, як їх називали). Їх майже ніхто не зустрічав. За кілька днів перебування, вони розграбували фільварок, дещо із тварин та інвентаря роздали бідним селянам. Стали їм наділяти землю. Забране із шпихліра зерно (воно було трохи зросле) змололи і розвозили по хатах для випікання хліба солдатам. Хліб був гливкий, але голоді солдати його не лишали.
Зустрівшись на Холмщині з німцями, вони поволі почали відступати, беручи із собою табуни ВРХ. Окремі частини через село вели полонених польських офіцерів. Пригадую епізод: групу полонених офіцерів загнали до нас у стодолу. Вони були змучені і голодні. Моя бабуня заварила кип’ятку із гіллячок малини, посолодила медом (у нас була велика пасіка) і ми разом у двох відрах понесли у стодолу. Офіцер охоронної частини звернувся до бабусі і сказав: “Бабушка їм уже нічого не надо. Їх всех” і в повітрі зробив хрест. Це нас дуже вразило, бо серед офіцерів були і українці. Так в одній із груп був ранений наш сусід Лисейко Степан і тільки те, що маленький його синок Богдан вчепився до нього і кричав тато, москалі його відпустили. До кінця жовтня совєтські солдати покинули село.
Більше тижня в село ніхто не заїжджав. Біля 10 листопада німці заїхали в сусіднє село – Переводів. В селі в цей час був племінник священика Ріпецький Нестор (він закінчив гімназію). Він організував хлопців на конях і поїхали зустрічати німців у Переводів, щоб привезти їх в Ліски. За цей час до 200 мешканців села із синьо-жовтим прапором зібралося на ксьондзовій долинці. З хлопцями приїхало три німці. Їх зустріли з хлібом-сіллю. Перше, на що звернув увагу німець, це на прапор і звелів його забрати геть.
Привітання від селян німецькою мовою виголосив священик. Тоді виступив німецький офіцер не з привітанням, а з вимогою додержуватися порядку і дисципліни. Зразу звелів всім, хто за совєтів узяв щось із фільварку негайно під карою смерті – розстрілом, повернути другого дня на фільварк.
Священик не все переклав, що німець вимагав, не хотів зразу лякати людей. Мій батько, прийшовши додому, зібрав усю сім’ю і майже точно розповів про вимоги німця (він 3,5 роки до І світової війни був в австрійській армії і знав по-німецьки). Другого дня цей же офіцер приїхав вже без запрошення (випав перший сніг), зібрав людей і поставив вимогу негайно за два дні всьому працездатному населенню вийти на поле і зібрати картоплю (біля 20 га). Хто не вийде, того розстріляють. Ось так почався німецький рай на Україні. Панське господарство перетворили на державне – лігіншафт. Привезли і господаря – фолькедейчера Ендерса.
До місяця зроблено перепис тварин і покульчиковано їх. На господарства накладено контингент. В селі відновили роботу спиртзаводу, роботу лігішафту. Людей зобов’язали систематично здавати молоко і м’ясо (живими тваринами), яйця та інше. В селі призначили солтиса, секретаря та агронома (Козака Степана (Тарасового), Дулібу Гната, Хорташка Михайла (Борушкового). Вже у грудні оголосили добровільний набір молоді до роботи в Німеччині. З настанням весни почали брати хлопців 1923, 24 і 25 років в робочі батальйони (баудінст). Багато хлопців, щоб не йти у баудінст, зголошуються поїхати на роботу в Німеччину. В містах починають відкривати торговельні, кравецькі та інші ремісничі школи, гімназії, а на базах лігіншафтів сільськогосподарські школи. З Лісок 1 вересня 1940 р. в гімназію до Белза йде Синиця Павло та Демчик Євген, а торговельну Шелемей Ярослав, Щудло Іван, Фога Степан, а в сільськогосподарську – Щудло Степан. Вже зимою 1940 року в прикордонні села ввозять війська для підготовки плацдарму для наступу на СРСР. Весною 1941 р. навчальний рік скорочують на 2 місяці, розміщуючи в школах військові частини. Німці посилено готують до війни з СРСР і про це відкрито говорять німецькі солдати та офіцери. В селі розмістили гарнізон для конвоювання совєтських полонених, а в Раткові побудували великий лагер під відкритим небом.
Вже в переддень війни із села пішли в похідну групу утворювати свою владу на Україні Сорока Василь та Хорташко Іван (про це село узнали вже аж в 1943 році). Зимою вони вертаються.
В дивізію “СС-Галичина” із села йде Шелемей Михайло (Порозів). До Луцька в школу поліції йдуть Сорока Василь, Хорташко Михайло (Чапків), Козань Михайло, Заяць Григорій (Шельвестер).
На приказ німців із дзвіниці знімають всі дзвони. Мало здають на переплавку, а два великих ховають (одного закопують на городі, а другого опускають у криницю біля церкви).
Лігеншафти з кожним місяцем німці укріплюють племінними тваринами, а в посіви вводять нові для цього району культури (цукровий буряк, білу кормову моркву, постерневий посів ріпи), починають створювати 50 гектарні господарства.
Людям не стає муки для випікання хліба і майже кожну хату рятують жорна. Посилюється дисципліна. За невиконання розпоряджень Дуляба Гнат відправляє для відбування кари у с.Вербковичі (біля Грубишева був дисциплінарний лагер) селян Козаня Деонізія, Козаня Клима та Вітверу Володимира).
Літом 1942 року вночі у керівника лігеншафту Ендерса забрали чоботи та пістолет. Вже другого для загін гестапівців із Любліна всіма дорогами прямував до села, по дорозі виловлюючи всіх молодих чоловіків (саме були жнива і люди були на полях). Спіймано 10 поляків-колоністів, та 14 односільчан. Їх завели на подвір’я лігеншафту і поставили під стіну стайні для розстрілу. Ендерс, який був там, 6 чоловік забрав від них “своїх” робітників і впросив в селі їх не розстрілювати, а взяти в концтабір. Гестапо все-таки в лісі Чепич поляків розстріляли, а 8 сільських українців забрали в концтабір Майдан як, де вони, крім одного, загинули. Це
| 1. Хорташко Андрій 2. Бучак Лука 3. Козань Михайло 4. Кондрацький Іван | 5. Красько Григорій 6. Шелемей Василь 7. Богдан із Стрия 8. Шелемей Василь, який один |
вернувся додому.
Колоніальна політика гітлеризму провокує міжнаціональні загострення, незгоди та вбивства. Виникають рухи опору і міжусобиць. На Волині поляки, а їм допомагають совєтські партизани, почали тероризувати українське населення, яке в свою чергу “відплачує” полякам тим же. Біля нас на Холмщині зникають свідомі українці, поляки по черзі палять українські села, вбивають мирне населення. До весни 1944 року маже вся Холмщина була спалена. Керівництво польської АК вирішило по ріку Буг знищити всіх українців.
24 березня 1944 року озброєні загони АК під керівництвом Басая вночі спалюють село Костяшин, а ранком оточують Ліски з трьох сторін і починають його палити та вбивати мирне населення. Акцією керує син перевертня Шелемея Якуба – Гжесько.
В той час в селі було багато біженців із холмських сіл (Новосілок, Сушива, Телятина та інших). Люди двома видолинками тікають в напрямі Переводова, а поляки стараються замкнути село в кільце. На щастя селян озброєні брати Козак Яким та Михайло залягли за окопами недалеко Могили і прицільним вогнем не допустили до того. Крім того старше населення з дітьми напередодні виїхали в сусідні села (Жнятин, Хохлів, Хлоп’ятин, Осердів). Але вже біля 10 год ранку село було оточене з усіх сторін. Польські загони в’їжджають в нього і йдуть в кожну хату грабувати, а після цього підпалюють їх (в селі майже всі будинки були криті соломою), вбивають всіх.
На дорозі до плебанії біля Гілечків поляки оточують біля 50 осіб, яким не вдалося втекти і починають свою криваву розправу. Ось як про це розказує Лисейко Богдан, життя якому і його мами врятував брат мами Квятковській Адам. Оточених стріляли, кололи і різали ножами. Зчинився страшенний крик, який я чую і тепер. А це місце і тепер через 56 років мене ще проймає страх.
Ось розповідь Козаня Степана. Жінка Козака Якима не змогла вирватися з оточення, не стало сил. Її з двома дітьми наздогнав поляк, який спочатку вбив 9-річну дочку Олю, тоді тримісячного Гриця, а наостанок вистрілив у неї. Чоловік уже перед вечером знайшов свою сім’ю. Жінка була тяжко поранена в голову. Після видужання вона кожного дня ходила на могилки дітей ( їх не поховали в братській могилі). Переїхавши в 1946 році в Калуський район, вона втратила свідомість. Який побачила горбочок, клякала, молилася і страшно плакала, говорячи, що тут поховані діти. Так і мучачись, померла небога.