Назва села Ліски походить від лісів, які його оточували з усіх сторін. Ще до цього часу на сході села простягається так званий Гулецький ліс, який через видолинки сіножатей тягнеться аж до Гільча, Хохлова та Жнятина. На заходів від урочища Зарудки ліс тягнеться аж до Переводова і Липина, з назвами Чепич, Середній горб та Задовга.
Село поділялося на кутки з назвами: Дворк, Гнилий кут, Бабинка і наймолодша частина – Суховоля. Із Суховолі в село (Гнилий кут і Бабинку) вело глибоке провалля і господарів по ліву сторону звали Провальни.
Землі села ділились на сільські та панські.
Східну, західні і північну частини полів займали селяни, а всю південно-східну, південну і південно-західну – пан.
Урочища. На сході – Пилипів горб, Придатки, північному сході і півночі – за Костем, Заосівцем, Попова долина, Поплави, Зарудки, Виватець, Біля Водяного моста. Панські землі називались: Корчунок, Межигої, Біля Могили (за якими були сільські – Закруглик, Білостік, Задовга, Куропалка), Середній горб.
Дороги в село були грунтові, а тому заглибилися на 3-5 м, утворивши провалля.
Село Ліски розташоване в 21 км на захід від Сокаля між селами Переводів – на півдні, Жнятин – на південному сході, Гільче – на сході, Костяшин – на північному сході та Хомськими селами Сушів – на півночі, Новосілки – на північному заході та польською колонією Марисіна – на заході.
За політико-адміністративним поділом 1939 р. його адреса така: с.Ліски, гміна Варяж, повіт Сокаль, воєводство Львів.
Згідно переказів старожилів та матеріальних залишків, село виникло в часи появи міста Белз, до якого односельці більш тягнулися, ніж до Сокаля.
У давні часи територія села входить до Волинського, а відтак Галицько-Волинського князівств. Після розпаду Галицько-Волинської держави, дана місцевість входить до Польщі. Землі наших сіл, як по всій Галичині, королі дарують своїм вірнопідданим. Встановлюється панщина.
Прізвища перших панів невідомі, але вже в 1750-1895 роках села Ліски, Переводів і Костяшин належали пану Крижанівському. Село лежало серед лісів, а тому всі житла та господарські споруди були дерев’яними.
Повз село проходив ординський шлях – Кучманський, свідком якого є так звана Велика могила в 1 км від села, на півдні. Горіли села, а з ними і Ліски разом із панськими будовами.
Для захисту і оборони пани побудували своє житло з цегли, обвівши його грубою та високою цегляною огорожою. Воно стояло на Сухволі. Від панського житла аж до потічка (на захід від церкви) довжиною до 1 км проходив тунель шириною до 2-2,5 м і висотою до 2 м глибоко в землі. Тунель мав запасні тайні виходи, які збереглися до 1940 року. В один із нападів татаро-турецької орди на панське подвір’я збіглося майже все село і заховалося в тунелі. Ординці панський замок спалили. Людей, які були в льохах під замком і в тунелі засипало і від нестачі повітря та диму вони, а їх було до 300 чоловік, всі загинули. Ніхто їх вже не відкопував, лише поставлено хреста. Хрест обсаджений липами стояв до 1942-43 років (Розповідь Кв’ятковського Казіка – теперішнього жителя с.Ліски).
Цеглу для будівництва покоїв і тунелю та огорожі пан випалював на власній цегельні в урочищі Середній горб під лісом – Коритині. Це місце ще до 1920-22 років називали цегельнею.
Зруйнованих покоїв пани не відбудовували, а поставили нові в 50 м на південь.
Після розбору Польщі Австро-Угорщиною і Росією, село відходить до Австро-Угорщини. В трьох км на півночі та двох з половиною на захід від села проходить кордон між Австрією та Росією. Австрія, як цивілізована країна, почала трохи дбати і про українців. Десь в 1850-60 роках в селі побудовано велику, як на той час, школу з великим подвір’ям, посаджено сад (Вона стояла до 1934 р.).
Десь біля 1805-1810 рр. пани Крижанівські будують ґуральню (спиртзавод) по другу сторону дороги става і саджавка. Правда спочатку будують цегельню (біля потоку нижче теперішньої церкви). Глину на цеглу беруть із урочища Присілки. Це в якійсь мірі покращило матеріальне становище селян, бо відходами спиртзаводу – брагою, відгодовували худобу і свиней. Крім того за роботу пан давав і спирт, а його в москалів вимінювали на цукор у москалів (розповідь бабусі Синиці Марії). За спиртзаводом стояли панські корівники і конюшня.
Воду на завод брали із джерела саджавки водогінними берестовими трубами (під час чистки саджавки в 1935 р. викопали до 30 м таких труб).
В першу світову війну всі панські будівлі згоріли. Більше їх ніхто не відбудовував, бо пан Крижанівський видав свою дочку за Потворовського, який жив в с.Гільче, а вже в 20 роках, ставши сенатором, переїхав у Варшаву з сім’єю. В селі Гільче жив лише літом.
Для всієї Галичини, а отже для селян села пам’ятним остався 1848 рік із проголошенням скасування панщини. З цієї нагоди встановлено чавунний хрест і посаджено 4 липи. Цей хрест і зараз стоїть по ліву сторону сходів, які ведуть до церкви.
До знесення панщини 1846 р. пан Крижанівський при в’їзді в село між дорогами від Гільча і Костяшина будує капличку із дерев’явною фігурою св.Фльоріана, а перед в’їздом в село із Переводова – чавунний хрест із розп’яттям Ісуса Христа, яке в селі звали фігурка. Вони стоять і тепер.
На цей час в селі була старенька парафіяльна церква, а кругом неї цвинтар. Перед парафіянами виникло гостре питання будівництва нового храму. Під керівництвом трьох жителів села (Прізвища їхні із задньої стіни в церкві стерто) піднято парафіян с.Ліски, Переводів і Костяшин на спорудженням парафіяльного собору. Його розпочато будувати в 1872 році і закінчено в 1875 р.
Над вхідними дверима задньої сторони ще в 1991 року стояв надпис:
“На хвалу Господа Бога цей Дом Божий сосдан будівничими (вказувало три прізвища) як парафіяльний собор для прихожан Лісоцьких, Переводівських та Костяшинських основался Р.Б. 1872 Укончился и благословен же 1875 р. для 20 января. на честь св. Іоанна Хрестителя.
Цього дня, тобто 20 січня від запам’ятних часів в селі було храмове свято (празник, як його у нас називали).
Зараз старий напис частково стерто і написано:
“На хвалу Господа Бога цей Дом Божий сосдан коштом
Іоанна Крижановского Н.Г. Прихожан Лісоцьких, Перевадівських і Костяшинських. Основался Р.Б. 1872 Укончился и Благословен же 1875 р. дня 20 юния на сострадании П.Б.Д. Марии
Г. Zabrecki
І вже цього дня у них храмове свято.
Між написом создан... і Прихожан відстань вказує, що там було напису три лінійки.
Від теперішніх жителів почув плітку, що поляки села в 1870 р. (а їх же тоді у нас не було!) просили пана побудувати для них костел, але він сказав, що його вони мають у Снятині, а для українців потрібна церква, бо стара вже валиться.
Ось як поляки перетворюють наші святині у свої, як законну власність.
З початком будівництва нової церкви, старий цвинтар закривають (осталась кілька могил похованих попів) і переносять за село, де він і тепер.
Перші священики остались невідомі, бо час зрівняв і їхні могили.
До нас дійшов спогад про священика Ґіссовського, жінка і дочка якого поховані на новому кладовищі, а він біля церкви, але саме де, ніхто не знає. На цвинтарі є сімейна могила о. Ґіссовського – хрест з розп’яттям.
Написи:
Сімейна могила
о. Ґіссовського
Зафія з Ґіссовських
Миколаєвич
жінка пароха з Тяглова
29.9.1876.1.1.1.1 + 27.5.1910
| Станіслава з Козловських Ґіссовська жінка пароха в Лісках 4.7.1857 + 28.4.1893 | Єлена Ґіссовська дочъ пароха в Лісках 7.9.1879 + 4.4.1905 |
о. Ґіссовський прийшов в село парохом десь зразу після зведення храму. при ньому церкву розмальовували. Але крім душпастирської роботи і господарки участі в жодних заходах не брав. Скоро він почав старіти, особливо після смерті молодої 36-річної дружини, 26-річної доньки та 34 річної сестри.
Після його смерті, десь у 1917 році в селі священиком стає о.Геньо, який через хворобу до року помер. Після смерті о.Гєня в село парохом приходить о.Матюк, якого через два роки переводять на парафію в с.Будинин, а парохом села стає о.Мирослав Ріпецький родом із Самбора – капелан УСС та УГА, одружений з Євгенією з роду Смулка.
І о.М.Ріпецький, і його дружина п.Євгенія з відомих і свідомих українських родин, а тому з їх приходом починається національне відродження села. Дітей у сім’ї о.Ріпецького не було і вони повністю віддають себе духовному і національному вихованню парафіян, яке вимагало значного покращення.
З часу побудови храму минуло майже 50 років і за цей час ніхто не реставрував. Таке ж становище було в Переводові і Костяшині. Отець Ріпецький з перших днів своєї пастирської роботи в парафії подбав про те, щоб церкви стали справжніми духовними храмами, щоб віруючі гордилися ними. Вже в 1922 році реставрують церкву в Лісках, а в наступні два роки в Переводові та Костяшині. Церква в Лісках стоїть на високому горбі, на який важко було добиратися, особливо в негоду та зимою. Літом 1923 року до церкви встановлюють бетонні сходи, по боках яких кладуть перила. Все це було зроблено настільки добротно і красиво, що і у 2000 р. внутрішнє оздоблення храму та ікони захоплюють кожного, хто переступає його поріг. Відреставровано церкви в Переводові та Костяшині. До приходу на парафію о.Ріпецького, в церквах хорових колективів не було, а відправу вели дяки-самоучки. Отець Ріпецький направляє одного з них (Шаварського Леся з Костяшина) у школу дяків при духовній семінарії. Уже 1923 р. на храмових святах співають церковні хори.
В Лісках є урочище Білостік, в якому з під-горба витікає потужне джерело чистої води, яка, хоча і холодна, але ніколи, ніхто нею не простудився. Згідно переказів десь у 20 роках 1800 року, над джерелом з’являлась кільком особам Божа Матір. Люди почали цією водою лікувати рани, болі в шлунку та інше.
Віруючі вище джерела поставили скульптуру Божої Матері, а джерело взяли в дерев’яні цямбрини; а десь у 90 роки 19 ст. – над криничкою поставили капличку, яка до року згоріла. А вже через кілька років після цього в 15 м вище на горбочку побудували церковицю і освятили її на Десяту п’ятницю в переддень сострад. Пресвятої Богородиці.