Надзвичайно небезпечна для галузі й вже згадувана сировинна проблема. Адже за нею криється ціла низка загроз для ефективного існування суб’єктів галузі. Через нестачу оборотних коштів або перебої із сировиною підприємства плодоовочевої промисловості в середині 90х рр. вдавалися до давальницьких умов роботи. Це означає, що давалець постачає на виробництво сировину чи якийсь її компонент чи упаковку (наприклад, жерсть для консервів), а потім бере певну кількість готової продукції за низькою відпускною ціною для подальшого збуту. Небезпека тут криється в тому, що, як правило, давальці викидають продукцію на ринок за демпінговими цінами, наприклад, на 10-15 % дешевше. Якщо на цьому заводі паралельно взяв продукцію на реалізацію трейдер, для нього стає важко збувати цю продукцію без збитків. Складається ситуація, коли підприємство не може утримати стабільний ціновий фон. Як наслідок – з ним не схоче співпрацювати жодна велика збутова структура, хоча пропозиції організувати стабільний збут були і є. А стабільний збут – це плановане надходження коштів на підприємство, що дає змогу постійно працювати і розвиватися.
Аграрний ринок – ось ще одна з найголовніших проблем плодоовочевої галузі. І чим швидше ми його сформуємо, тим швидше матимемо прибутки.
Адже відомо, що виростити урожай, переробити його - то півсправи. Головне - вигідно продати. Для цього потрібен агроринок з розвинутою інфраструктурою. Робота щодо його розбудови активізувалася з прийняттям відповідного президентського указу від 6 червня 2000 року. То що маємо нині? Ми, як то кажуть, зробили лише перший крок на цьому великому шляху. Але дещо вже є. Так, агропромисловий комплекс України обслуговують 43 товарні біржі, 28 із яких акредитовані і мають право реєстрації експортних контрактів на реалізацію сільськогосподарської продукції та продовольства.
Окрім того, в інфраструктурі аграрного ринку вже функціонують: 388 агроторгових доми, в тому числі на регіональному рівні - 327 і на обласному - 61; 291 оптово-продовольчий ринок. Маємо також понад 180 оптово-плодоовочевих ринків, 16589 заготівельних пунктів. Важливо, що вже почали діяти 166 кредитних спілок, які забезпечують в основному фінансування фермерських господарств. Створені і функціонують 198 одиниць системи моніторингу цін на сільськогосподарську продукцію і продовольство.
Тепер уряд і Мінагрополітики разом з облдержадміністраціями працюють над функціональним наповненням інфраструктури, особливо обслуговуючих кооперативів, заготівельних пунктів та торгових домів, які при закупівлі сільськогосподарської продукції у товаровиробників мають забезпечувати їм прибутковість та реально формувати великі оптові партії товарів для реалізації через біржовий товарний ринок як для внутрішніх потреб, так і на експорт.
І остання з найголовніших проблем – стимулювання експорту плодоовочевої галузі. Як було показано в окресленні проблеми – передумови для успішного його розвитку в України є, останнім часом навіть викристалізовується позитивна тенденція в цій сфері – поступове зростання експорту. Тепер головна проблема для вирішення – забезпечення глобальної конкурентоспроможності України – високі імпортні мита та інші заходи по регулюванню імпорту країн -членів СОТ, на ринки яких могла б вийти Україна.
4. ПРОПОЗИЦІЇ ДО РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ
На сьогоднішній день, не є можливим говорити про великий спектр пропозицій щодо розв’язання проблем в плодоовочевій галузі на державному рівні. Як вже зазначалося, це в певній мірі пов’язане з невеликою часткої даної підгалузі в сільському господарстві та її занепадом в останні роки. Але, вважати таку позицію правильною є помилковим. Адже перспективи плодоовочевої галузі неважко помітити вже сьогодні. Це яскраво продемонстрував останній маркетинговиї рік, і прогнози на теперішній (див. Додатки А,Б,). Поступово зростає обсяг реалізованої продукції, кількість операторів галузі, їх прибутки, зростає (хоча й досить повільно) і експорт, на який (якщо вона прагне до глобальної конкурентоспроможності) має орієнтуватись дана галузь в перспективі.
Проаналізувавши тенденції галузі, статистичну інформацію, та, вже й не такі поодинокі, випадки успіху операторів даної галузі приходимо до висновку, що провідну роль у відновленні (обо ж створюванні нових) виробничих потужностей плодоовочевої галузі відіграють початкові інвестиції в її розвиток. Беззаперечним є той факт, що колись могутні виробники плодоовочевої продукції (як ті, що безпосередньо вирощували овочі та фрукти, так і тепличні, плодоовочконсерні та інші, пов’язані з плодоовочевої галуззю, виробники) на сьогоднішній день не можить конкурувати з тими, що використовують нові перспективні технології. Рентабельність таких підприємст занадто мала . З іншого боку, виробники, яким вдалося отримати (з різних джерел) інвестиції для реорганіїації та реконструкції виробництва, купівлі енергозберігаючого супер новітнього обладнання – впевнено збільшують рентабельність виробництва, максимізують прибутки.
Отож, сьогодні найбільш актуальною проблемою є залучення в галузь інвестицій, як зовнішніх, так і внутрішніх, включаючи державні. Адже, рівень інвестування в сільське господарство – мізерний.
За зазначених умов, стає зрозумілим необхідність стимулювання створення та розвитку саме (вже згадуваних) “циклічних” самодостатніх компаній, можливо навіть шляхом позбавлення їх певної частини податкового тягаря, і навіть державних дотацій на початковій стадії їх розвитку.
Хоча, досвід показує, що можливі випадки успіху в плодоовочевій галузі і за відсутності будь-якої підтримки з боку держави. Яскравим прикладом є компанія “South Foods Inc” (що випускає славнозвісний бренд “Чумак”). Створена трохи більше ніж чотири роки тому, за порівняно невеликих початкових інвестицій, ця компанія перетворилася в одного з лідерів подоовочконсервної галузі, досягла значних прибутків. Підприємство орендує 200га землі, а ще 3000га обробляються за його сприянням. За сезон майже 40 тисяч людей працює на постачання сировини. Компанія “South Foods Inc” контролює весь виробничий процес – від вибору насіння, обробки грунту, вирощування овочів та до пошуку оригінальних рецептів, розробки дизайну упаковки, переробки сировини та реалізації готової продукції. Якість і доступність продуктів компанії оцінена – вже 2 роки “Чумак” постачає огірки для мережі McDonalds, вкладені кошти повертаються прибутками. А головне – створивши власну сировинну базу, компанія контролює якість та може нарощувати обсяги виробництва без побоювань перебоїв у постачанні. Саме за такими компаніями є майбутнє плодоовочевої галузі.
Що стосується українських експортерів, то зменшення ризиків можна досягти пошуком нових ринків збуту. Останнім часом попит на українську сировину в Росії досить нестабільний, а тому за відсутності домовленостей на урядовому рівні, що є дуже важливим, виробники повинні поступово збільшувати обсяги реалізації в інші країни, щоб не допустити обвалу ринку через надто велику залежність від одного реципієнта.
5. ОБГРУНТУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЙ ТА ВИБІР АЛЬТЕРНАТИВ
В цьому розділі вважаємо за доцільне приділити увагу передусім альтернативам залучення в галузь інвестицій.
Отож, як нам здається, тут є декілька альтернатив.
По-перше, є варіант, що передбачає повне ігнорування проблем плодоовочевої галузі, зважаючи на її невисоку (порівняно з іншими галузями сільського господарства ) рентабельність. Наслідки такої політики, на нашу думку, можуть бути катастрофічні. Адже за повної відсутності стимулювання розвитку галузі (та паралельного стимулювання іших галузей сільського господарства) капітал буде переливатися в більш прибуткові галузі, що може призвести не тільки до зникнення стимулів для експортно-орієнтованого виробництва, а й навіть до елементарного забезпечення внутрішнього ринку.
По-друге, є варіант, який активно пропагується деякими політиками-урядовцями, щодо створення такого собі ”ідейного наступника” банку “Україна”, - державного земельного іпотечного банку. Критики даного варіанту вирішення проблеми наголошують на тому, що створити потужній банк лише за рахунок державних коштів проблематично (якщо не сказати взагалі нереально), а приватні інвестори не будуть вкладати гроші в контрольований державою банк. Також, такий варіант незважає на відсутність самого закону “Про іпотеку” та цілого ряду норм, покликаних регулювати фондовий ринок, адже іпотечний банк імітує цінні папери, що за заставу мають землю, і вже тільки під застави таких цінних паперів привертаються кошти. Доречно також відмітити досвід постсоціалістичних країн в подібного роду заходах. По одному такому банку в Польщі, Чехії та Угорщині вже встигли припинити свое існування, тому, вважаємо, що підстав вважати, що аналогічна ситуація не повториться в Україні просто немає.
І, нарешті, – третя альтернатива – застосування саме ринкових (а не як у попередньому варіанті) механізмів для вирішення проблеми кредитування плодоовочевої галузі. Отож, найпродуктивнішою вважаємо саме державну політику, спрямовану на активізацію взаємодії банківської системи з сільгоспвиробником. По перше – через стимулювання ф’ючерсних контрактів. Для цього необхідно зробити більш жорсткими вимоги до бірж, змусити їх значно збільшити свій уставний фонд,забезпечити передумови для ф’ючерсної та форвардної торгівлі, підвищити вимоги до працівників бірж (складові пректу закону “Про біржі”). Окрім цього, для зменшення ризиків комбанків, що планують надавати кредити селу, необхідно створити державний реєстр боржників (суб’єктів господарювання, які в минулому вже не повертали кредити), це спростить процедури оцінки потенційних клієнтів комбанків. Необхідно також продовжити надавати дотації з державного бюджету на здешевлення кредитів наданих суб’єктам, що оперують в галузі сільського господарства. На сьогоднішній день таким чином вже видано приблизно 150 млн. гр., звісно ж – це має стати лише початком. Дана концепція передбачає активну діяльність урядових структур, яку буде аналізовано в наступному пункті.