ПОШУКОВА РОБОТА
НА ТЕМУ:
ПЛОДООВОЧЕВА ГАЛУЗЬ УКРАЇНИ – ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
ЗМІСТ
1. Мета роботи
2. Постановка проблеми
3. Аналіз проблеми
4. Пропозиції до розв'язання проблеми
5. Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив
6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями
7. Необхідні ресурси та умови
8. Висновки
9. Використані джерела
Додаток А
Додаток Б
Додаток В
1. МЕТА РОБОТИ
Україна – традиційно аграрна країна, і хоча для зміцнення вітчизняної економіки та стрімкого економічного зростання необхідно розвивати й інші галузі, недооцінювати важливість і перспективність ролі сільського господарства також не слід. Адже спеціалісти стверджують, що таких природніх передумов для розвитку сільського господарства не має жодна інша держава в світі. Так, за розумного використання свого природнього потенціалу, Україна спроможня “прогодувати” кількість населення, що в 5-7 разів перевищує власне. Родючий чорнозем та сприятливі кліматичні умови дозволяють Україні досягти результатів, які забезпечать конкурентоспроможність сільськогосподарського експорту нашої держави, значну частину якого могла б складати саме плодоовочева складова. Не є можливим стверджувати, що дана галузь є однією з найважливіших в сільському господарстві України та її експорті, але від неї залежить його цілісність та загальна ефективність.
Отже, ріст плодоовочевої галузі, як складової іншіх галузей сільського господарства, сприяє економічному зростанні держави через скорочення (в оптимальному варіанті – мінімізації) плодоовочевого імпорту та максимізації прибутків від експорту цієї галузі та забезпечує необхідні умови для розв'язання багатьох соціальних проблем (головним чином – працевлаштування та поліпшення економічного становища селян). Але на сучасному етапі її розвитку говорити про будь-яку конкурентоспроможність цієї галузі не представляється можливим. Адже лише в минулому році викристалізувались позитивні тенденції в основних економічних показниках цієї галузі (див. Додатки А, В, С). Адже за відсутності належного (якщо точніше - мінімального) рівня інвестицій в дану галузь та будь-якої суттєвої допомоги з боку держави, плодоовочева галузь після розпаду СРСР поступово втрачала свої позиції в структурі економіки України. Якщо на регіональному рівні чітко просліджується верховенства господарських утворень певних областей, то на глобальному рівні плодоовочева галузь України програє через брак необхідних структурних, організаційних та зовнішьекономічних перетворень.
Головна мета даної роботи - на основі всебічного дослідження загальних та специфічних особливостей розвитку плодоовочевої галузі економіки України обгрунтувати пропозиції по вдосконаленню її розвитку, належній реорганізації галузі для підвищення її глобальної та регіональної конкурентоспроможності. Таким чином, складові мети роботі такі:
► виявити загальні проблеми галузі та провести критичний аналіз сучасного стану галузі;
► обгрунтовати основні напрямки вдосконалення галузі;
► зазначити необхідні ресурси та умови для реалізації вибраної стратегії реформування плодоовочевої галузі.
2. ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ
На сьогоднішній день, плоодовочева галузь стоїть перед цілим рядом проблем, які потребують нагального вирішення.
Для окреслення кола проблем, з якими стикається галузь, та розробки пропозиції щодо їх розв’язання, необхідно зробити загальне дослідження стану самої галузі. Подолання проблем вимагає не лише розуміння сьогоднішньої ситуації, а й об’єктивної оцінки наслідків тих процесів, що відбувались протягом останніх десяти років.
Отож, після розпаду СРСР (в роки якого плодоовочева галузь та її близька родичка - плодоовочконсервна галузь досягли вагомих успіхів, що демонструє той факт, що Україна забезпечувала відповідними продуктами не лише саму себе, а й переважну більшість “братських” республік) результати діяльності пдодоовочевої галузі почали погіршуватися. До недавнього часу (та й, в певних підгалузях, на сьогоднішній день) зменшувалися посівні площі (а відтак і економія на маштабах), валовий збір, урожайність (у середньому), експорт, рентабельність галузі. (див. Додатки А, Б, В) На сьогоднішній день рентабельність даної галузі, за оцінками експертів, не перевищує 15% (більш оптимістичні оцінки рентабельності отримала плодоовочконсервна галузь, в середньому – 10-25%, заводи-лідери (що становлять більшу половину) – від 30% і вище), що навіть для української економіки є досить низьким показником.
Проблемність галузі поглиблюється недостатньою кількістю так званих “циклічних” виробників, тобто таких компаній, які займаються повним процесом виготовлення продуктів харчування на плодоовочевій основі – від вирощування власної сировини – до розфасовку переробленої продукції у відповідну тару (це переважно плодоовочконсервні виробники та ті, що виготовляють заморожені овочі). Мало хто з операторів даного ринку інвестує у вирощування власної сировини, обрікаючи галузь, у багатьох випадках, на сировинний дефіцит, бо сьогодні з-поміж виробників плодоовочконсервної галузі виживають ті, хто мають стабільний доступ до якісної сировини.
Проблеми із сировиною та цінами на неї – істотне джерело ризику для підприємств, що перероблюють овочі та фрукти. Не тільки тому, що часто вони ставлять під питання саме існування підприємства, але й тому, що вони можуть змінювати розстановку сил на конкретному ринку харчової продукції.
Так, загрозливих масштабів набрала і має тенденцію до поглиблення сировинна криза в цукровій промисловості. Виробничі потужності діючих цукрових заводів можуть переробляти близько 45 млн. т цукрових буряків і виробляти з них до 5 млн. т цукру. Проте протягом останніх років, внаслідок скорочення посівних площ буряків, а також зниження їх урожайності і валового збору, виробництво цукру зменшилося вдвічі, і в 1999 р. становило лише 1,6 млн. т. Минулого року буряки переробляли тільки 170 цукрових заводів з 191. При цьому мали місце значні простої їх виробничих потужностей через неритмічне надходження сировини і енергоносіїв.
Визначальною рисою плодоовочевої галузі є складність отримання сільсгоспвиробниками довгострокових кредитів, так необхідних для реорганізаціїї підприємств цієї галузі, для придбання нового обладнання (плодоовочконсервні виробники та тепличні підприємства), необхідного для забезпечення прийнятного рівня рентабельності галузі.
Однією з основних проблем, яка постає перед операторами плодоовочевої галузі є неможливість формування ф’ючерських цін, тобто банки не взмозі спрогнозувати ціни на продукти галузі. Тому вони не наважуються брати на себе ризик по кредитуванню закупок продуктів плодоовочевої галузі в періоди сезонного перевищення пропозиції над попитом. Це заважає сільгоспвиробникам отримувати макимально можливі прибутки.
Мізерною є доля експорту овочів та фруктів (див. додатки) в їх натуральному вигляді. Так, доля експорту овочів та продуктів їх переробки становить в загальному обсязі попиту лише 0,2-0,3%, фруктів – 4,1%. В сруктурі вартості експорту овочевої та баштанної продукції основна частина припадає на гриби та помідори – 26-27% і 3-16% відповідно. На найближче майбутнє прогнозується збереження високого попиту на українські гриби, помідори та огірки, розширення експорту заморожених овочів. В 2001/2002 році прогнозується збільшення обсягу експорту в порівнянні з 2000/2001 роком на 25%. В сруктурі вартості експорту фруктів і ягід минулого маркетингово року основна частина прийшлася на лісні ягоди (чорника, клюква) та горіхи – 54,8% та 31,2% відповідно. В 2001/2002 маркетинговому році зміцниться тенденція розширення зовнішнього ринку плодо-ягідної продукції. Очікується 7,9% зростання експорту ягід та фруктів в 2001/2002 році. В сруктурі експорту очікується збільшення долі яблук (до 60-70%). Очікується значне розширення ринків збуту в Росії.(13)[1]
В порівнянні з загальним результатом, результати плодоовочконсервної галузі виглядають значно обнадійливіше. Так, група лідерів (група компаній "Верес", Ніжинський консервний комбінат, ЗАО "Чумак" и ООО "Подільський смак"; до цього квартету можно додати компанії, котрі працюють переважно по франчайзинговим схемам. — "Прокъ" та "Круиз") на плодоовочевому ринку відрізняється достатньо великою часткою експорту, наприклад ООО "Подільський смак" – 70%, Ніжинський консервний комбінат –50%.
Слід зазначити, що якщо глобальна конкурентоспроможність плодоовочевої галузі можлива лише в перспективі, то на внутрішньому ринку вітчизняні овочі та фрукти впевнено витісняють імпорт. Так, доля імпортних фруктів на українському ринку становить – 5-6%, а імпортної овочевої продукції – взагалі лише 0,2-0,3%. Хоча, варто згадати той факт, що такий стан речей в певній (хоча і незнчній) мірі обумовлений державним регулюванням імпорту, і в більшій мірі - подальшим зниженням платоспроможності українського населення.
3. АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ
Щоб зрозуміти головну причини незадовільного стану плодоовочевої галузі не є обов’язковим вдаватися до глибинного аналізу. Варто лише назвати деякі цифри. Так, якщо в минулому році в сільське господарство нашої країни було вкладено 3 мільярди гривень (зрозуміло, що доля, котра припадає саме на плодоовочеву галузь взагалі мізерна), то в Польщі в 1999 році отримано інвестицій на суму 23 мільярди доларів США, в Угорщині - 17 мільярдів доларів. А ми живемо лише за рахунок своїх можливостей. Тому й маємо такі результати. Це, звісно ж, найповерхневіша причина проблем галузі.
Відомо, що на сьогодні дуже багато підприємств в Україні проводять технічне переобладнання з метою підвищення продуктивності і якісних характеристик. Це першочерговий захід. Але дана галузь вимагає довготермінового інвестування, перш за все, в побудову сировинної бази і її розвиток. Це стосується виробництва вина, цукру, плодоовочевих консервів, тепличного бізнесу. Сьогодні необхідно впровадити дієві механізми залучення нашої банківської системи до співпраці з селом на пільгових (і ці пільги має забезпечити саме держава) умовах. Дешеві кредити – ядро розвитку сільського господарства в Україні, без цього можливе лише поглиблення проблеми. Слід також усвідомити, що лише за умови визначення правових аспектів купівлі-продажу землі (коригування Земельного кодексу) можливе залучення іноземних інвесторів в дану галузь (аналогічна ситуація і з вітчизняним інвестором)