Смекни!
smekni.com

Третій Універсал та проголошення УНР (стр. 2 из 8)

Розвиток української революції в квітні-червні 1917 року. Проголошення автономії України.

Революція перемогла. Утворилась ЦР. На здивування багатьох ЦР одержала негайну й дедалі зростаючу підтримку. 6-8 квітня в Києві працював І національний конгрес. На ньому зібралось 900 делегатів з усієї України. Конгрес обрав 150 чол. до ЦР та затвердили президента Грушевського. 5-8 травня проходив військовий з’їзд. Вони виразили підтримку ЦР. 28 травня 1917 року таке ж вчинили і селяни. В ті дні активно формуються військові загони. Так в травня сформувався 3 ти. полк ім. Б. Хмельницького, створились підрозділи Вільного Козацтва. 18 травня відбулись вибори генерального військового комітету на чолі із С. Петлюрою. Після завершення роботи Українського національного конгресу для вирішення поточних питань було утворено спеціальний комітет. До його складу входили голова ЦР і два його заступники, члени у кількості 17 чоловік, голови комісій ради у кількості 8 чоловік. Згодом його стали називати Малою Радою. Комітет 15 червня прийняв рішення про утворення Генерального секретаріату у складі 8 міністрів. Але апогеєм української революції на протязі квітня – червня є І Універсал Центральної Ради. 10 червня 1917 виконавчий Комітет Центральної Ради схвалив текст Універсалу і доручив Вінниченкові його на військовому з'їзді, який в цей день завершував свою роботу. ЦР цим документом оголошувала себе органом, здатним приймати акти конституційного значення – універсали. Вітаючи ЦР як найвищий державний орган, український народ вітав власне національне відродження. І універсал має декларативне значення. Він затверджується ІІ військовим з’їздом (15 червня), який проголошує такі принципи:

- Автономія

- Потрібність скликання установчих зборів – сейму, який утворює постійний уряд

- Активна підтримка мас коштами.

15 червня 1917 року починається створення державного апарату:

- Мала Рада (законодавчий)

- Генеральний секретаріат (виконавчий) на чолі з Винниченко. Державним писарем було призначено Христюка.

Секретар по військовим справам – С. Петлюра, по міжнародним – Єфремов. Таким чином Україна ненадовго стала автономією, що призвело до суперечок з ТУ.

Охарактеризуйте історичні обставини, при яких була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка, її внутрішню та зовнішню політику.

По мірі того як наближалась воєнна поразка Четвертного союзу, серед багатонаціонального населення імперії Габсбургів дедалі активізувався рух за самовизначення в межах національної держави. Відразу після розвалу імперії, 18 жовтня 1918 року у Львові відбулися загальні збори українських суспільно-політичних діячів Галичини та Буковини (брали участь митрополит А. Шептицький, і єпископ Г. Хомишин, посли до імператорського парламенту, члени галицького і буковинського сеймів, делегати від основних українських партій. Результатом цих зборів було обрання Національної Ради – вищого крайового органу влади майбутньої держави на чолі із Є. Петрушевичем. Рада заявила про свої претензії на Східну Галичину, Лемківщину, північно-західну частину Буковини, а також Закарпаття. Тим часом польські політичні організації готувалися встановити владу в усій Галичині, не виключаючи Східної. Щоб запобігти цьому, Національна Рада добилася від австрійського уряду згоди на прискорення передачі влади українцям і в ніч на 1 листопада зайняла своїми збройними силами Львів, а потім – усю територію Східної Галичини. 13 листопада 1918 року було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. (ЗУНР). Президентом новоутвореної республіки став Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) – лідер національно-демократичної партії К. Левицький. Того ж дня УНР видає “Тимчасовий основний закон”, який проголошує ЗУНР, визначає кордони держави, її незалежність, державний устрій, прапор, герб. Українська Національна Рада стала законотворчим органом влади – парламентом. Уряд та президент хотіли вивести державу із кризи, тому провадили такі заходи:

- монополізація продажу зерна, сигарет, спирту та сільськогосподарської продукції;

- співпраця з кооперативними та фінансовими організаціями;

- ввід в обіг карбованців та гривень;

- 14 квітня 1919 року закон про землю, початок аграрної реформи, (ліквідація крупного землеволодіння, в подальшому проведення розділу землі між малозабезпеченими та безземельними селянами).

- Створення національних збройних сил – Української Галицької Армії - УГА, 12 бригад, кількістю від 25 до 100 тис. чоловік.

Зовнішня політика була направлена на співпрацю з урядом УНР. Однак зупинити українсько-польську війну не вдалося, хоча до Галичини приїжджала місія країн Антанти.

Підсумовуючи можна сказати, що ЗУНР була першою спробою українців оформитись в самостійну державу з власним урядом, та президентом. Хоча ЗУНР з самого початку одна не могла протистояти польським загарбникам і була приречена на провал, але вона протрималась майже два місяці.

Розкрийте обставини злуки УНР з ЗУНР.

Незабаром після проголошення ЗУНР відбулась зустріч діячів ЗУНР з представниками Директорії. На ній розглядалось питання про об’єднання ЗУНР з УНР. Наслідком цієї зустрічі стало підписання договору про об’єднання ЗУНР та УНР 1 грудня 1918 року. 3 січня 1919 року Українська Національна Рада, на засіданні в Станіславі затвердила попередній договір, опублікувала його та доручила урядові вжити заходів з метою реалізації великої ідеї соборності української нації. Остаточно акт злуки мав бути проголошений у Києві. Для цього в столицю направлялася повноважна делегація, яка складалася з представників Галичини, Буковини й Закарпаття. Урочиста церемонія злуки відбулась 22 січня 1919 року на площі Святої Софії у присутності десятків тисяч киян. Від західноукраїнської делегації виступили : Бачинський та Цегельський. Після цього Винниченко оголосив Декларацію про об’єднання УНР та ЗУНР, яка мала бути затвердженою Установчими зборами. До цього моменту ЗУНР ставала західною областю УНР зі своїми адміністративно-виконавчими органами влади.

Отже спроба возз’єднання українських земель була приречена залишитися декларацією. Польські війська методично витісняли адміністрацію ЗУНР з території західноукраїнських земель. Існування УНР також ставало все більш проблематичним. Через два тижні після церемонії злуки уряд Директорії змушений був покинути Київ.

Проаналізуйте причини підписання, зміст та наслідки Варшавського договору між УНР та Польщею.

Причинами підписання Варшавської угоди були: бажання не допустити встановлення влади більшовиків та бажання зберегти незалежність УНР зі сторони С. Петлюри, Польща бажала розширити свої території, а також не допустити приходу до влади більшовиків на Україні. Тому 21 квітня 1920 року голова дипломатичної місії УНР А. Левицький і міністр закордонних справ Польщі Я. Домбський підписали загальну і торгівельну економічну конвенції. Польський уряд визнавав існування УНР, а кордони з Польщею встановлювались по лінії, яку війська Пілсудського вже зайняли. Таким чином, у межах Польщі залишалися Холмщина, Підляшшя, Посяння і Лемківщина (з 1918 року), Західна Волинь і частина Полісся по Збруч і Горинь (з травня 1919 року) та вся Галичина (з липня 1919 року). В той же час Польща визнавала незалежність УНР та відмовлялась від розширення своїх володінь в межах Речі Посполитої 1772 року. 24 квітня 1920 року було укладено таємну військову конвенцію. Збройні сили Петлюри підпорядковувались польському командуванню. УНР дала згоду на підпорядкування залізниць польському управлінню і на спільну валюту. Утримання польських військ на території України покладалося на український уряд, а озброєння петлюрівських дивізій – на польський уряд. Наслідком підписання варшавського договору стала інтервенція польських військ з військами Петлюри, Польща на декілька місяців захопила Білорусію, Правобережжя України та Київ. В наслідок чого політичний авторитет Петлюри дуже впав. Однак треба визнати, що С. Петлюра хотів збереження незалежності УНР, що частково виправдовує його союз з Польщею.

Порівняйте політичний курс більшовиків в Україні в 1919 та 1921 роках.

На протязі зими – весни 1919 року основні сили Директорії були розбиті радянськими військами, які встановили свій контроль над значною частиною України. Політика, яку одразу почали впроваджувати більшовики отримала назву “політика військового комунізму”. Основний принцип цієї політики – заміна ринкових відносин комуністичним виробництвом. “Військовий комунізм” передбачав такі засоби:

- мілітаризація праці;

- широкий централізм;

- введення продрозкладки;

- заборона вільної торгівлі;

- відміна товарно-грошових відносин;