На боротьбу з ворогом ставали навіть діти. “У меня сидит 13-летний мальчик, он вредней чем целий кущ[11]”,- заявив на обласній нараді представник ЦК КП(б)У в Магерівському районі Львівської області Русанов.
Керівництво місцевих партійних органів змушене було визнати, що основна маса населення підтримує національно визвольну боротьбу, співчуває повстанському руху.
Восени 1944 весною 45 рр. Бойові відділи УПА завдали ряд дошкульних ударів по комунікаціях ворога, вступивши в бойові дії з регулярними частинами НКВС. Великого розголосу набув бій між сотнями УПА і військами НКВС на околиці сіл Васючин, Довге і Конюшки Рогатинського району Станіславської області в серпні 1944. З першого по шосте листопада 1944 р. в районі Підгайців на Тернопільщині відділи УПА провели ряд успішних боїв проти двох дивізій. У цих боях повстанці розбили два батальйони противника, захопивши багато зброї[12].
Вдале маневрування повстанських груп, що призводило до успішних операцій проти військ НКВС і НКДБ, змусило противника змінювати тактику своєї боротьби. Ворог переходить до широких облав з використанням танків і важкої артилерії. Але й цей задум подекуди давав негативні (для більшовиків) результати. Цілодобовий бій, що відбувся в лісах на північ від Рогатина в грудні 1944, в якому діяло кілька тисяч енкаведистів, підтвердження тому. Знаючи добре місцевість повстанці завдали відчутних втрат ворогу. В цьому бою загинув командир більшовицького з’єднання генерал Федоров.
Найбільшу акцію проти загонів УПА керівництво НКВС-НКДБ організувало в квітні 1945, коли до військових дій було залучено до 40 тисяч чоловік. Акція була проведена на Підкарпатті і Карпатах. Вона тривала аж до кінця травня[13].
У розпорядженні НКВС СРСР від 31 березеня 1944 р. говориться: “Сім’ї у складі яких є оунівці, що перебували на нелегальному становищі, або тих, що займалися бандитизмом, а також сім’ї засуджених оунівців, взяти на облік і виселити до тилових областей Союзу[14]”. З осені 1944 по 1951 згідно з даними каральних органів, у безлюдні і малолюдні райони Півночі, Казахстану, Сибіру і Далекого Сходу було депортовано 65 901 родин(203 662 чоловік), посібників ОУН-УПА[15]. За неповними даними з 1939 по 1955 із західноукраїнських земель у східні райони московської імперії було вивезено 2 196 170 чоловік, ябо 20,5 % від всього населення[16].
Поряд з воїнами-чоловіками в лавах УПА боролись і жінки, вони внесли свою долю в Боротьбу. Були вони вояками, звязковими, санітарками, шили і прали білизну, готовили їжу...
Окупанти розуміли важливість національно-визвольної боротьби жінок і саме тому приділяли велику увагу її викриттю. На нараді партійно-енкаведиської верхівки, що відбулась 10 січня 1945 року під керівництвом секретаря Львівського обкому партії Грушецького, секретар Жовківського РК КП(б)У Бичков, харакеризуючи стан підпілля, відзначив: “У них есть большая женская организация, так називаемая жиночая ситка... Это их главная сила, в сигнализации, в снабжении и т.п.”[17] На іншій нараді 12 січня 1946 року вказувалось, що роль жінок в національно-визвольному русі зростає[18].
Українська дивізія “Галичина”
Лише після досягнення Україною незалежності ми дізнаємося про дивізію “Галичина”, Першу дивізію Української національної Армії. Довший час іх називали не інакше як зрадниками, але для спростування цього наведу слова Володимира Кубійовича[19]: “За активну участь українців в організації дивізії та за співвідповідальність українських сил промовляли такі моменти: ми хотіли творити українську збройну силу, і треба було використати вигідний час ураховуючи весь ризик... Тільки в складі німецьких збройних сил могло постати регулярне, добре вишколене і озброєне українське зєднання, яке при сприятливій для нас ситуації могло стати зародком української національної армії, без якої не могла б існувати українська держава; можна було мати деяку надію що цією сприятливою ситуацією буде хаос, що постане на українських землях після програної німцями війни. Завдяки дивізії українська справа виходила деякою мірою на міжнародну арену”. Ці слова дозволяють зробити принаймі три висновки. Перший: спільні воєнні дії з німцями були не стратегічною метою, а лише тактичною. Другий: Опинившись між молотом і ковадлом українці повинні були вибрати менше зло. Більшовики після “визволення” українських міст і сіл мстили українцям, що вони вижили під німецькою окупацією і посилали їх беззбройними на передову лінію на вірну смерть. Третій: вибір диктувався стратегічною метою. Мирослав Малецький підкреслює що для оцінки дивізії “Галичина” потрібно зважити уроки першої світової війни, коли “існували військові формування Українських січовох стрільців, так званих усусусів, які виникли 1914 року. Невдовзі саме вони стали основою майбутньої Української Галицької Армії, захищали українські землі від окупантів”.
Звичайно доля дивізійників не була легкою. Їхня надія на те що після програшу Німеччини Захід поверне свою зброю проти Москви не виправдались.
Червона Армія
Багато наших земляків воювало на боці більшовицької Москви: одні в радянських військах, другі – в червоних партизанах. Але викликає подив згадка про те, що всіх людей які були на території “тимчасово окупованії німецько-фашиським загарбником” брали на облік. Частина наших земляків була переконана що воює за інтереси рідного українського народу. У воєнний час широко розповсюджувались чутки про волю, яку надасть після війни “великий” Сталін. А чого ми добилися? Наші втрати найчисельніші серед всіх народів які охопила війна, а саме на 1 500 000 людей більше ніж Німеччини і на 2-3 міліони більше ніж Росія.
Короткі наслідки
Як би не було тяжко тим що воювали в радянській армії, але вони мусять зрозуміти, що воювали за державу, яка потім “подякувала” їм належно: після визволення в Україні (див вище) був штучно організований голод; в західноукраїнських землях ще 7-8 років продовжувалась національно визвольна боротьба; наприкінці 50-тих почалась суцільна русифікація; Сталінські концтабори, людей насильно висилали в Сибір, Казахстан, Далекий Схід; ще не закінчилась війна, а “батько” Сталін дав наказ будувати концтабори, загалом на 1 000 000 осіб[20]... Таким було “визволення”, за яке воювали українці в лавах червоної армії.
Першими заходами “визволителів” стала мобілізація чоловіків до війська. І цей наскоро зібраний контингент кидався відразу під кулі. Це було, по суті, свідоме винищення чоловічого населення західно-українських земель.
На перше січня 1946 в концтаборах утримувалось 1 703 095 в’язнів, з них 107 550 українців. В 1951 році – 2 528 146, у тому числі 506 221 українець. Загалом на початок 50-тих в концтаборах, тюрмах, та спецпоселеннях перебувало понад 5.5 міліонів чоловік. В країні розгорнулась шалена ідеологічна боротьба проти всього національного, вінцем якого було масове переселення цілих народів. М.Хрущов у своїй доповіді на XX з’їзді КПРС, говорячи про виселення цілих народів, зауважував, що українці уникли цієї долі лише тому, що їх було надто багато...
Ми повинні памятати що за кожною цифрою стоїть чиєсь життя. Ми , разом з світовою спільнотою, повинні докласти всі зусилля, щоб такі страшні часи більше шіколи не повторилися.
Список літератури
1. Літопис Нескореної України.Документи, матеріали, спогади Львів, 1993.
2. Українська дивізія “Галичина”.Київ-Торонто 1994.
3. Україна: друга половина XX ст. Нариси історії. Київ, “Либідь” 1997.
4. Володимир Косик. Україна і Німеччина у другій Світовій Війні. Париж – Нью-Йорк – Львів. 1993.
litty©
[1] Зауважу що загальні втрати України більні ніж Росії.
[2] Дивізія “Галичина” – перша дивізія Української національної армії. Українська військова частина, що воювала на боці німців проти більшовиків.Формувалась і вишколювалась від кінця липня 1943 до червня 1944 – до боїв під Бродами – головним чином з українців, що проживали на території теперішніх Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей, згодом до неї вступала молодь з різних частин України. Дивізія була побудована на зразок німецьких піхотних дивізій. Мала 3 піхотні, один артилерійський та запасний вишкільний полки. А також батальйони: звязку, протитанкової оборони, зенітної артилерії, постачання, запасний та ін. Зазнала великих втрат в битві під Бродами (17-22 липня 1944).У квітні 1945 була кинута на Східний фронт, де тримала оборону на лінії Фельдбах-Бад-Гляйхенбер.14 березня 1945 року вояки дивізії присягнули на вірність українському народу. З капітуляцією Німеччини дивізія відступила в англійськяу (невелика частина в американську) зону окупації де була інтернована. Сьогодні більшість вояків дивізії живуть в Канаді, США, Англії, Німеччині, Австралії, Аргентині та інших країнах.
[3] За різними даними за час голоду 32-33 років вмерло від 7 до 12 міліонів українців
[4] Український історичний журнал. 1990,№10.с.35.
[5] Новая и новейшая история.1989,№2.с.6.
[6] За Вільну Україну.1991,25 лип.
[7] Архів Інституту українознавства АН України.
[8] Літературна Україна. 1992, 25 червня.
[9] Літературна Україна. 1992, 25 червня.
[10] Український історичний журнал. К., 1990, №11. С.22.