Міністерство Освіти України.
Львівський Державний Університет ім.І.Франка
Реферат на тему:
Студента ПМІ-11 Літинського Святослава
Львів 1999
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Василь Симоненко.
· Вступ
· Початок війни
· “Велика Вітчизняна” ?
· “Визволення” українських земель
· Українська Повстанська Армія
· Українська дивізія “Галичина”
· Червона Армія
· Короткі наслідки
| В |
Вступ
нас час постає багато питань щодо другої світової війни і її відношення до нас, українців. Чи справді найкровопролитніша за всю історію людства війна була для нашого народу “великою вітчизняною війною”? Чому ми святкуючи визволення наших міст і сіл від німецьких загарбників забуваємо що ці населені пункти після того попали під тоталітарний режим “імперії зла”, що проводила політику етноциду знищуючи українців? Як оцінювати участь українців у бойових діях другої світової війни під різними прапорами?
Звичайно можна пробувати ігнорувати ці питання, протиставивши їм емоційні аргументи: люди загинули, люди терпіли, тому вони заслужили на вдячне слово. Справді втрати нашого народу в тій війні величезні[1]:
Емоційні аргументи наводяться, як правило, для того, щоб схилити опонентів до святкування перемог червоної армії. Про інші частини українців, які безпосередньо воювали на фронтах війни, але під іншими прапорами “забувають”. Раніше вони не називались інакше, як “люті вороги українського народу”, “фашиські найманці” і тд. Чому ми повинні оцінювати терпіння і жертовність у часи воєнного лихоліття лише червоноармійців, а інших ігнорувати ? Маю на увазі Українську Повстанську Армію та Українську Національну Армію.
Потрібно підкреслити, що залежно від відповіді на ці питання залежить наше ставлення до багатьох інших процесів, зокрема тих, які безпосередньо повязані з процесом сучасного державотворення.
Безумовно, порушені питання далеко не прості. Відомий історик Тарас Гунчак писав: “Проблеми другої світової війни з історичної точки зору, з величезним розмаїттям учасників та жертв цієї війни, є такими складними, що намагання звести їх до простої формули добра і зла, друзів і ворогів або правельних чи неправельних результатів було б надмірним спрощенням. Залишається багато білих плям, розуміння яких можна досягнути лише старанним та чесним дослідженням усіх наявних фактів”.
Початок війни
Аналізуючи суть другої світової війни в історії нашого народу, мусимо насамперед відповісти коли розпочалася ця війна для нашого народу? Відомо, що жителі Волині і Галичини могли двічі вступати в боротьбу проти німецьких військ у складі інших окупаційних армій: у вересні 1939 – на боці Польщі, а в 1941-1945 – на боці Росії. Однак не можна ігнорувати того, що фактично вони могли воювати в лавах німецької армії проти Росії, коли йдеться про вояків дивізії “Галичина”[2]. Ми, українці, на фоні протистояння двох систем – німецького фашизму та російського більшовизму опинились в дуже складному становищі. Через те, що і німецький фашизм та російський більшовизм були однаково погибельні для нас. Не маючи власної держави перед кожним українцем постало питання на чийому боці виступити? Тож щоб боротись з німецьким фашизмом, він мусив піти до червоної армії, а щоб з російським більшовизмом – до німців.
Безумовно існував і третій шлях – вони мали можливість воювати на два фронти у складі Української Повстанської Армії, яка хоча і не мала достатніх сил, але боролася на два фронти. Але з певних обставин не кожний українець мав можливість потрапити до лісу, до УПА. Чому українці робили свій політичний вибір не на користь російського большевизму? Подивимось в минуле. До 1939 року Західна Україна була в складі Польщі, галичани не знали що це таке більшовицька влада. Вони не пережили голод 33 року, не знали що то таке колгосп, НКВД, хто такі комуністи.
Нам (галичанам) властива яскраво виражена індивідуальність, особливо у веденні господарства, і ми ментально не могли сприйняти ідеї колективізації в сільському господарстві. Це призводило до спротиву більшовикам. Експерименти мали місце і серед інших народів колишньої комуністичної імперії-СССР. Колективізація в Казахстані забрала життя трьох міліонів !!! казахів. Для шести міліонного, в ту пору, населення це був кожен другий казах. Навіть Гітлер не знищив стільки людей, скільки більшовики, ставлячи свої експерименти над цілими народами.
Тож немає нічого дивного що галичани не сприйняли насильнецьке руйнування їхнього віковічного укладу життя, вкрай вороже ставились до московсько-більшовицької адміністрації. Тобто соціально-психологічна ситуація на Західній Україні була вкрай несприятлива для поширення ідей російського большевизму.
Звичайно для українського народу початок і кінець війни не збігається з загально прийнятими датами. Українці були втягнені в вир другої світової війни ще в березні 1939 року, про що засвідчила битва на Красному полі під Хустом. Карпатська Україна з територією в 11,1 тис. кв. км. і населенням близько 552 тис. осіб сфокусувала інтереси багатьох держав. Більшовицька Москва не могла змиритись з тим що на невеликому клаптику території зароджується незалежна Українська держава, яка притягає погляди десятків міліонів поневолених українців з СССР, Польщі та Румунії. Без володіння Україною Росія втрачає всі шанси на світову імперію. Нагадаємо слова Лева Троцького, які тепер стали дуже відомі: “...возвратить Украину Росии. Без Украини нет Росии. Без Украинского угля, железа, руды, хлеба, соли, Черного моря Росия существовать не может: она задохнетса, а с ней и советская власть и ми с вами”. Польща боялась що волелюбний дух перенесеться на східну сторону Карпат і вона втратить окуповані західноукраїнські землі, тому хотіла мати кордон з традиційним другом – Угорщиною, яка після захоплення значної частини Українського Закарпаття хотіла проковтнути його повністю. Не могла бути байдужою до Карпатської України й Румунія, що утримувала Буковину й частину закарпатсько-українських земель.
За дозволом Гітлера Угорщина придушила перші парості незалежної маленької держави.
Так почалась для нашого народу друга світова війна. Володимир Косик пише: “Карпатська Січ, що налічувала близько 10-12 тисяч стрільців, погано оснащених і погано озброєних, перетворилась в національну армію. Українці всюди чинили опір, відмовляючись підкоритись рішенням Гітлера. Після п’яти днів запеклих боїв Угорщина окупувала територію цієї маленької держави. Українці продовжували партизанську війну в горах ще упродовж трьох тижнів. Ця “маленька” війна коштувала їм 5 000 смертей.”
Багато років нам пропонувалась думка, що разом з “братнім російським народом” українці вели “Велику вітчизняну війну проти німецько – фашиських загарбників”. Про звірства цих загарбників ми вже знаємо багато, а от про звірства більшовиків на українських землях ніхто, до останнього часу, не згадував. Навіть щоденник Довженка друкувався з цензурними вирізками, де більшовики подавались як справедливі вояки проти гітлерівських головорізів та їхніх спільників “українсько – німецьких буржуазних націоналістів”. А об’єктивність полягає в тому що в другій світовій війні ми, українці, опинились між молотом і ковадлом. Тут не міг діяти принцип : “ворог мого ворога – мій друг!”. Доводилося вибирати не між добром і злом, а між меншим і більшим злом. Тепер, коли результати війни відомі, ці далекі роки сприймаються інакше, тоді люди були в воєнному становищі і мусіли діяти спираючись тільки на власні сили.
“Велика Вітчизняна” ?
Чи була та війна “великою вітчизняною” для українців? Називаючи цю війну великою вітчизняною ми говоримо що українці воювали за “Радянську Україну” в складі СССР. Але чи був СССР вітчизною, батьківщиною для українців? Більше 10 000 000 українців жили в СССР менше двох років. Вони народились на частинах України, які були окуповані іншими державами. Чи міг СССР стати для них батьківщиною за такий короткий час? Чи не переконались, за два десятиріччя, українці з наддніпрянщини що СССР не їхня батьківщина? Бо хто назве державу яка тільки в 32-33 роках штучно заморила голодом 10 000 000[3] своїх громадян. Україна не була рівноправна з Росією, як таке співжиття можна назвати братнім? Це були відносини метрополії з колонією, тому ні Росія ні СССР не можуть називатись вітчизною для українців.Наведу декілька реальних прикладів:
- Ленінсько-більшовицький експеримент “побудови соціалізму” з вересня 1939 був перенесений на західну Україну. “Визволителі” розпочали свою діяльність з ліквідації всіх ознак громадянського суспільства, зокрема, політичних партій та культурно-освітніх організацій, масових репресій та примусової депортації населення у східні райони російської імперії. Вже 5 грудня 39 Рада народних Комісарів прийняла постанову про насильницьку депортацію із західних областей України та Білорусії, а 29 грудня затвердила інструкцію про депортацію, розроблену наркомом внутрішніх справ Лаврентієм Берією.
- 2 березня 1940 р. Рада Народних Комісарів СССР ухвалила постанову за №289-127 під грифом “совершенно секретно” про виселення з районів Західної України і Західної Білорусії. За цією постановою вивозились в основному члени сімей запроторених у табори і вязниці колишніх військовополонених, чиновників держдепартаменту, членів ОУН, колишніх січових стрільців і біженців з центральних районів Польщі. Виселялися в Сибір люди польської, української та інших національностей, які могли організувати опір непрошеними гостями. Одних ув’знювали або розстрілювали без суду і слідства, інших відправляли в Сибір, Казахстан, на Крайню Північ і Далекий Схід на мученицьку смерть. Як свідчать архівні матеріали, до початку війни з Німеччиною із західних областей України та Білорусії було депортовано 318 800 сімей або 1 173 170 чоловік[4].