РОЗДІЛ VIII. В разі виконання останньої рекомендації, звісно, доведеться від чогось відмовитися, але набутку буде більше, до того ж ми уникнемо великої небезпеки. Люди можуть не наважитися на то, боячись якогось надзвичайного дива. Але таке диво вже не сталося, коли люди відмовлялися заради досконалішої релігії від первісної.
Вимога культури не вбивати сусіда, якого ти ненавидиш, була викликана неможливістю в інакшому випадку людського співіснування. Вбивство може викликати кровну помсту і спричинити ланцюгову реакцію, в рамках якої проти сильнішого об*єднувалися б слабші. Суспільство твориться однаковою для всіх небезпекою для життя, бо воно забороняє вбивство всякого, хто переступає через заборону. Так з часом виникають юстиція та система покарань.
Ті, хто стверджують, що заборона виходить від бога, беруться вгадати його наміри і знати, що він також проти людського взаємовинищення. Таким чином, ставилять цю заборону в залежність від віри в бога (якщо не віриш – можеш вбивати). Забравши таке своє твердження назад, люди можуть задовільнитися соціальним обгрунтуванням юстиції і вивести цю заборону з-під загрози. Крім того, багато заборон вочевидь створені людьми для забезпечення своєї користі. Оскільки дуже важко зрозуміти, де заборона продиктована нібито Богом, а де – людьми, ліпше вивести з гри Бога, аніж навпаки. Тоді люди ставилися б до законів прихильніше, розуміючи, що створені вони не тільки для їхнього закріпачення, а скорше для захисту їхніх інтересів. Це був би вагомий крок на шляху до замирення з культурою.
Первісна заборона вбивства батька переходить на заборону порушувати волю бога. Події, які відбувалися у доісторичні часи, відбиваються на необгрунтованих релігійних обмеженнях – отже, можна вважати релігію набутим загальнолюдським нав*язливим неврозом. Розуміння історичних цінностей змісту релігійних вчень не виправдовує їхнє існування. Навпаки, ці цінності вказують на рудиментарність релігії. Істинність релігії настільки викривлена багаторазовими переробками, що можна на неї вже не вважати. Отже, скасування релігії цілком виправдане.
РОЗДІЛ ІХ. Фройд розпочинає розділ з переліку імовірних контраргументів, які на данім етапі розвитку концепції можуть виникнути в уявних опонентів: 1)Що він (Фройд) припускає суперечність щодо безпечності/небезпечності даної роботи, якщо вона буде опублікована; 2)Що він визнає верховенство афективного (пристрасті, потяги) над поведінкою людини, але пропонує запросто замінити то раціональним; 3)Що всі спроби замінити релігію на розум призводили до кривавих і тяжких наслідків; 4)Що, якщо релігію, як простий “невроз суспільства”, усунути, може бути забагато втрачено. На все це Фройд знаходить раціональну відповідь: 1)Справжньому віруючому не страшна ця робота, бо його віра не похитнеться через неї. А ось великі маси людей, які підлягають культурі через страх перед нею, могли б піддатися впливу цієї роботи, але дізнаються про занепад релігії і без неї. 2)Фройд перелічує ті деформації психіки, які спричиняє релігія, що насильницьки впроваджується серед дітей від раннього віку. Одна з найвразливіших для релігії сфер – сексуальна, яка, за Фройдом, є найголовнішою і пов'язана безпосередньо з підсвідомістю. 3)Фройд згоден, що ідея перевернути і знищити релігію одним ударом – це утопія, яка може призвести до найгірших наслідків. Але, порівнюючи релігію з інфантилізмом, а релігійну людину – з дитиною, автор стверджує, що інфантилізм підлягає подоланню, і людство повинне вийти на якісно новий рівень свідомості – дорослий.
Автор вірить у те, що людина виявиться сильнішою за всі культурні обмеження, і втрата віри в потойбічне життя зробить її життя ліпшою, а культура нікого більше не пригнічуватиме.
РОЗДІЛ Х. Чергові контраргументи, наведені Фройдом – насамперед те, що релігію неможливо усунути, не замінивши її на іншу, рівноцінну систему вчень та обмежень. А мета цієї роботи, мовляв, лише в тому, щоб замінити одну ілюзію, афективно цінну та випробувану, такою, що випробування ще не пройшла і є сумнівною.
Так, погоджується автор, можливо, його сподівання на зміни - ілюзорні, але ці ілюзії, на відміну від релігії, не мають маніакального характеру, тож вони не такі вже невиправні. Примат інтелекту, стверджує він, майорить вдалині, але та далина не така вже недосяжна. І на шляху до цієї мети релігійні ідеї мусять зникнути. Навіть очищені, кристалізовані, вони загинуть, якщо матимуть на меті зберегти щось втішне від релігії.
Також автор вказує на різницю у ставленні до ілюзій (уявного опонента – до релігії, автора – до власних теорій). Якщо релігійним людям важко було б пережити, якби їхні уявлення виявилися невиправданими, то тим, хто вірує у “бога Логоса”, падіння їхньої ілюзії мало чим загрожує. Вони вірять, що наука у своїх пошуках здатна врешті-решт пояснити якщо не всі, то більшість феноменів, які зараз пояснює релігія. Прибічники релігії не можуть вибачити науці те, що вона похитнула позицію релігії в суспільстві. Але зміна наукових уявлень – не руйнація, а прогрес. Закон, який вчора вважали фундаментальним, тепер виявляється окремим випадком якоїсь ширшої закономірності, або модифікується іншим законом: грубе наближення до істини витісняється більш досконалим, яке, в свою чергу, чекає на подальше вдосконалення. Спроба довести, що наука, прив'язана до нашого фізичного існування, здатна дати нам тільки суб'єктивні результати, виявилися марними. Питання про те, як влаштований наш світ, без урахування нашого сприйняттєвого психічного апарату, є пустою абстракцією, позбавлена всілякого практичного інтересу.
Наука – не ілюзія; ілюзією, стверджує Фройд, є надія отримати звідкись те, чого наука не може нам дати.