На доступність іпотечного кредиту також дуже істотно впливає термін, на який він видається. У 1994 р. московські банки, що використовують схему «продажу житла на виплат», видавали кредит до 1-2 років. Російські банки, що видають дійсно іпотечні кредити, надавали їх на термін 5 - 10 років (Мосбізнесбанк, Ярославська філія Іпотечного акціонерного банку, колишній Іпотечний Стандартбанк та ін.), що дозволяло значно знизити припустимий рівень прибутку клієнтів (1996 р.). З 1999 р. АКБ «Аркада» (м. Київ) видає житлові кредити терміном на 5 років.
Проте сьогодні кредити, запропоновані комерційними банками на придбання житла, доступні обмеженому колу осіб.
Цікавий досвід пільгового державного іпотечного кредитування має місце і в Україні.
Протягом ряду років уряд України намагається надати допомогу молодим сім'ям у поліпшенні їхніх житлових умов. Порядок надання пільгового довгострокового державного іпотечного кредиту молодим сім'ям і самотнім молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3.12.97 [4].
Відповідно до цього положення кредит надається на умовах:
· перебування позичальника в черзі на одержання житла;
· підтвердження позичальником перед фондом і банком платоспроможності і згода дорослих членів сім'ї на участь у фінансуванні внесків на погашення кредитів;
· внесення позичальником 5% вартості будівництва житла.
Кредит надається банком-агентом у розмірі не більше 95% вартості будівництва (реконструкції) житла на момент укладення кредитного договору на термін до 30 років із процентною ставкою в розмірі 3% річних.
Треба зазначити, що така програма стала першим практичним кроком уряду щодо здійснення довгострокового кредитування будівництва (реконструкції) житла.
Проте внаслідок гострого дефіциту бюджету і при відсутності інших джерел фінансування ця модель житлового будівництва не реалізовувала намічених планів. За два роки дії програми було подано 100 тис. заяв на будівництво і реконструкцію житла. Однак через нестачу коштів кредити були надані тільки 500 сім'ям. У 1999 р. на житлове кредитування молодих сімей було виділено тільки 2 млн. грн. із 20 млн., запланованих бюджетом.
Тому надалі, з урахуванням вищевикладених недоліків, у Програмі Кабміну 1998 р. «Про довгострокове кредитування індивідуальних забудовників на селі» поряд із бюджетними коштами були передбачені й інші джерела фінансування.
У відповідності із положенням «Про порядок формування і використання засобів фондів підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» (Постанова Кабінету Міністрів України №1211 від 3.09.98.) визначено, що засоби фондів формуються із:
1. Коштів державного бюджету.
2. Частини державних капітальних вкладень, які виділяються на розвиток соціальної сфери се-ла.
3. Частини капітальних вкладень, передбачених у місцевих бюджетах щодо виконання програм соціально-економічного розвитку територій.
4. Банківських кредитів.
5. Залучених на договірних умовах коштів підприємств, організацій і окремих громадян.
6.З коштів, дозволених рішенням відповідних органів місцевого самоврядування, за рахунок:
a) частини місцевих податків і зборів;
б) частини коштів, що нараховуються контрольними органами за відповідні порушення, штрафів, інших санкцій.
7. Інших надходжень, що не суперечать законодавству.
Кредит індивідуальним забудовникам надається на термін до 20 років із внесенням плати в розмірі 3% річних. Граничний розмір кредиту складає 50 тисяч гривень. Погашення кредиту і внесення плати за нього може проводитися грошима або сільгосппродуктами власного виробництва.
Аналіз цієї постанови свідчить про те, що в ній значно збільшені джерела кредитних ресурсів, більш того, в умовах нестачі грошових ресурсів передбачено надання кредиту у формі матеріалів, необхідних для будівництва. Кредитний договір укладається на всю суму кредиту, що видається етапами відповідно до графіка будівництва. Кредитування індивідуальних забудовників здійснюється на конкретних принципах іпотечного механізму: повернення, платності, цільового використання, терміновості, забезпеченості, довгостроковості.
Зобов'язання позичальника щодо кредитування забезпечуються таким чином:
· договір поручництва (поручителем може бути підприємство, організація, що є місцем роботи позичальника, або нотаріально засвідчене поручництво одного або декількох громадян);
· договір про іпотеку будівель, що споруджуються за рахунок кредиту, а у випадку, коли житло будується на земельній ділянці, що належить позичальнику на правах власності, також про іпотеку земельної ділянки.
У цій постанові закладений «принцип результативності»: кредит надається відповідно до платоспроможності позичальника.
У той же час треба зазначити, що ця схема іпотечної моделі житлового будівництва не є цілком ринковою. По-перше, вона розрахована насамперед на бюджетні кошти, тому в цій моделі неповною мірою є присутнім принцип дохідності. По-друге, вона має багато обмежень при доступі до кредитних ресурсів.
Все це позначається на роботі фондів підтримки індивідуального житлового будівництва на селі.
Цікавим є досвід Білорусі в довгостроковому іпотечному кредитуванні за допомогою бюджетних коштів. Бюджетна система з елементами іпотеки припускає відкриття Національним банком Білорусі емісійної кредитної лінії Ощадбанку країни під 2% річних на термін до 40 років [5]. Для одержання пільгового кредиту громадяни повинні стояти в черзі на поліпшення житлових умов, мати відповідний прибуток на кожного члена сім'ї, що не перевищує двох споживчих бюджетів, а також грошові накопичення, необхідні для оплати 10% вартості житла, що закладається. Такий кредит виділяється на термін до 40 років під 2,5-5% річних. Заставою кредиту є квартира. Конкретний термін і відсоток ставки за кредитом визначаються індивідуально при урахуванні особливостей фінансового становища позичальника, часу перебування його в черзі на поліпшення житлових умов.
Важливим моментом у цій системі є те, що кредит є емісійним. На думку спеціалістів, така операція не призводить до росту інфляції, а навіть зміцнює фінансову систему, тому що кредит є цільовим і безготівковим. Емісійні кошти сприяють пожвавленню найважливішої галузі господарювання - житлового будівництва. Більш того, запровадження нового житла стимулює новоселів до додаткового попиту на товари тривалого користування: електропобутові прилади, меблі, аудіо- та відеотехніку та ін. Попит пожвавлює виробництво, збільшення товарної маси потребує збільшення грошової маси. У 1997 р. у Білорусі емісійний кредит для житлового іпотечного механізму склав 7,4 трильйона білоруських рублів (близько 190 млн. дол. США). Проте аналіз загальної фінансової економічної ситуації в Білорусі в першому півріччі 1999 р. свідчить про її нестабільність, що проявилося в рості інфляції. Для громадян Білорусі, що не стоять у черзі з поліпшення житлових умов, є можливість придбати житло на основі моделі цільового вкладу. Ця система потребує накопичень на цільовому особистому рахунку в Ощадбанку 50% вартості квартири. Після цього хазяїн рахунка одержує кредит на другу половину вартості на термін до 96 місяців під пільгові відсотки.
Аналіз накопиченого досвіду показує, що всі кредити, запропоновані на комерційній основі банками для придбання житла, як правило, доступні обмеженому колу осіб. Створення механізму житлового іпотечного кредитування з усіма необхідними елементами здешевить іпотечні кредити і перетворить їх у засоби рішення житлової проблеми для більш широкого кола громадян. Державне пільгове іпотечне кредитування проблематичне внаслідок гострого дефіциту бюджету і відсутності визначених принципів, необхідних для роботи іпотечного механізму.
* * *
У статті розглядається практика житлового іпотечного кредитування в Україні, Росії, Білорусі. Висвітлюються проблеми і перспективи розвитку житлової іпотеки в економіках, що трансформуються.
The practice of the housing mortgage crediting in Ukraine, Russia, Byelorussia and problems, perspectives of the development of the housing mortgage at the economies that are being transformed are examined andanalysed in the article.
Л. Шкварчук
Активізація інноваційних процесів як механізм
забезпечення зростання економіки України
Ефективний перехід до ринку і забезпечення економічного зростання України неможливі без вирішення проблеми активізації технологічних змін та прискорення інноваційного процесу. Це пов'язано з необхідністю докорінної перебудови достатньо потужного і в той же час надвитратного та неефективного виробництва. Основна мета стратегії промислово-інноваційної політики України полягає у забезпеченні модернізації та структурної перебудови виробничого потенціалу, ефективного освоєння науково-технічних розробок, утвердження на цій основі України як високотехнологічної держави. Проте сучасний період розвитку економіки України характеризується різким скороченням інноваційної діяльності. Негативний вплив спричиняє інфляція, спад виробництва, неплатоспроможність підприємств, ріст цін, розбалансованість бюджету. Дестабілізація економіки, нестача коштів, відсутність зацікавленості у створенні і тиражуванні інновацій призводять до кризових явищ у сфері безпосереднього виробництва. Це породило складну і багатогранну проблему становлення і росту національного виробництва, вирішення якої вимагає оновлення всієї інноваційної політики і діяльності України і насамперед зміни їх концепцій, парадигм і програм.