Звичайно, інноваційні процеси пов’язані із рівнем і темпами розвитку науки. Проте високі темпи розвитку наукового прогресу є необхідною, але не достатньою умовою інтенсивної інноваційної діяльності. Достатня умова інноваційної діяльності — існування високого рівня інноваційного сприйняття.
Cтупінь інноваційного сприйняття — це характеристика здатності соціально–економічної системи згладжувати протиріччя між темпами розвитку прогресу науково–технічного та виробничого. Україна характеризується низьким рівнем інноваційного сприйняття. Так, із 6053 винаходів, зареєстрованих Державним Патентним відомством України у 1997 році, у виробничих процесах використано 1629 одиниць, тобто всього 27%, і цей показник зріс у порівнянні із 1996 роком на 17% [5].
З огляду на це вважаємо, що основною метою державної інноваційної політики України є підвищення ступеня інноваційного сприйняття. Це означає, що в завдання держави входить непряме стимулювання економічними та правовими методами впровадження досягнень науки у виробничі процеси. Сьогодні в Україні для активізації інноваційної діяльності передбачені стимули, створені на основі використання різних дотаційних фондів, призначених для розвитку інновацій, та пільгове оподаткування інноваційної продукції. Одним із найбільш дієвих таких стимулів є організація у 1993 році Державного інноваційного фонду, який створений відповідно до Закону України “Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності”. Основною метою роботи Державного інноваційного фонду в Україні є забезпечення реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності шляхом здійснення фінансової, інвестиційної та матеріально-технічної підтримки заходів, спрямованих на впровадження науково-технічних розробок і нових технологій у виробництво, освоєння випуску нових видів продукції. За час свого існування фондом здійснені окремі заходи щодо активізації інноваційної діяльності в Україні. За останніх три роки із Фонду профінансовано 479 інноваційних проектів із обсягом інвестицій 14,2 млн. грн., і внаслідок реалізації цих проектів підприємствами вироблено продукції на 216 млн.грн. Впровадження інноваційних проектів дало можливість відновити виробництво більш ніж на 400 підприємствах України, створити додатково 14 тис. робочих місць.
Стимулювання інноваційної діяльності в Україні проводиться шляхом пільгового оподаткування інноваційної продукції і прибутку після її реалізації. Так, Законом України “Про оподаткування прибутку підприємства” передбачено оподаткування у розмірі 50% діючої ставки прибутку від реалізації інноваційної продукції. Ця пільга діє перших три роки (для порівняння: у США така пільга діє десять років). Подолання нестачі фінансових ресурсів для активізації інноваційної діяльності передбачається шляхом стимулювання банків, які надають довгострокові кредити під інноваційні проекти, через зниження норм обов’язкових резервів на 50% суми таких кредитів. Крім, того в Україні існує інвестиційний податковий кредит.
Звичайно, запроваджені у державі фінансово–кредитні та податкові заходи відчутні, але на сьогодні вони нездатні повністю забезпечити інноваційну активність суб’єктів господарювання. Тому, на наш погляд, вже сьогодні слід ввести більш гнучкі та чутливі важелі управління інноваційною діяльністю. На нашу думку, досить дієвим інструментом активізації інноваційної діяльності на вітчизняних підприємствах може бути введення податкових пільг залежно від обсягу виробництва і реалізації наукомісткої продукції. Адже найважливішою економічною метою передових компаній і країн є підтримання здатності національної економіки до розробки і виробництва наукомісткої продукції [6]. Тому введення зазначеної пільги буде стимулювати вітчизняні підприємства до спрямування інноваційної діяльності на наукомісткі види продукції, що підвищить наукомісткість економіки в цілому і в кінцевому випадку приведе до зростання економічної системи. Крім того, такі стимули націлені на підвищення попиту на науково-технічну продукцію, що призведе до зменшення протиріччя між темпами наукового та виробничого розвитку, підвищення сприйняття економічної системи в цілому до інноваційної діяльності, а це може стати стимулом для зарубіжних інвесторів до вкладання коштів у інноваційні процеси в Україні.
Проте для реалізації цього принципу в Україні необхідно здійснити додаткові законодавчі та нормативні зміни. Насамперед це стосується удосконалення податкової бази. Так, за дев’ять місяців 1999 року загальна кількість податкових пільг, що діють в Україні, істотно зросла. Хоча ці заходи не стосуються прямо інноваційної діяльності, проте вони дають можливість підприємствам-виробникам інноваційної продукції зменшити податкові зобов’язання та тим самим збільшити фінансові ресурси для реалізації інноваційних проектів. Другим, не менш важливим, державним заходом повинно стати прийняття законодавчого акту про регулювання якості продукції, зокрема інноваційної, і контроль за її дотриманням. Адже сьогодні у жодному нормативному документі не визначено, що саме належить до регулювання в ділянці якості продукції та яким чином визначаються якісні характеристики різної продукції. Наслідком цього є не зростання якості виробленої в Україні продукції, а втручання в конкуренцію та штучне обмеження підприємницької діяльності.
Отже, роль держави на етапі впровадження нововведення і реалізації інноваційної продукції зводиться до впровадження економіко–правових стимулів, які здатні спонукати суб’єктів господарювання до активної інноваційної діяльності. Тобто в перехідній економіці функція держави при управлінні інноваційними процесами полягає у активному впливі на фактори зовнішнього середовища інноваційної системи з метою забезпечення сприятливого стану ситуаційних змінних відповідного середовища.
Для того, щоб правильно поставити інноваційну мету на внутріфірмовому рівні, необхідно дослідити всі особливості протікання інноваційних процесів та їх специфіку, яка випливає із особливостей нинішнього стану вітчизняних підприємств.
Кризовий стан економіки України обумовлений рядом причин політичного, соціального, технологічного й організаційного характерів. Але однією з першочергових причин є недосконалість структури виробництва, яка призвела до перекосів у вирішенні проблем споживання в нашому суспільстві. Сьогодні необхідні першочергові заходи щодо зміни продуктової структури виробництва. При цьому повинні бути вирішені два головних завдання: 1) розвиток другого і третього секторів економіки, тобто піднесення виробництва товарів легкої та харчової промисловості, сільського господарства, галузей сфери послуг; 2) забезпечення якості товарів вітчизняного виробництва на рівні світових стандартів та їх конкурентоспроможності.
Отже, інноваційна діяльність – це складна динамічна система дії і взаємодії різноманітних засобів і суб’єктів управління, яка в умовах перехідної економіки здатна служити потужним стимулом економічного зростання. Для досягнення таких цілей інноваційна діяльність повинна спиратися на гнучку, функціонально виважену систему управління.
Література
© Шкварчук Л., 1999