КУРСОВА РОБОТА
НА ТЕМУ:
„Природа злочину, його визначення.
Поняття про склад злочину, його структура”.
ВСТУП
Сучасне суспільство надало людині широкі права і можливості.
Використання яких необхідні підходити відповідально "Це зумовлюється тим, що можливості людини в сучасному суспільстві набагато вросли в порівнянні із світі де кожний залежить від усіх а усі від кожного.
У цих умовах безвідповідальна поведінка і злочинні діяння є соціальний злом яке породжує протиправність і значну суспільну небезпеку
Кримінальне право яке окрема галузь права покликане вести ефективну боротьбу із злочинами (протиправними суспільно небезпечними діяннями)" Саме із злочинністюце не юридична а політична справа не юристів а політиків Це пояснюється тин що як кількісно так і якісно злочинність не залежить від роботи окремих юристів слідчих суддів прокурорів та ін. Тобто причини злочинності економічні політичні культурні та інші суспільні умови життя людей вирішення даних проблем не залежить від окремих юристів. Внаслідок чого перед кримінальним правом потрібно ставити такі завдання які воно може виконати чи за допомогою якого ці проблеми можуть бути виконанні
Ефективність боротьби із злочинністю з їх окремими видами залежить головним чином від стану та досконалості кримінального законодавства від "життєвості" кримінальних законів; від досконалості науково-теоретичної бази основних інститутів кримінального права (поняття злочину складу злочину покарання і ін.
Отже в боротьбі із злочинами чільне місце займає вчення про злочин-викриття злочину, розшук злочинців, збирання доказів вчиненого злочину і ін. визначається саме ознаками злочину, який встановлений кримінальник законом. Не можна шукати те, назнаючи що, не можна викрити злочинця, якщо не знати вчинила дане особа злочин чи ні. Все це розкриває і досліджує наука кримінального права.
РОЗДІЛ І
Поняття та значення складу злочину.
Масштабом, мірою злочину наука кримінального права розробила і використовує склад злочину, яким є вся сукупність встановлених кримінальним законом ознак певного злочину. Відомо, що кожен злочин має свій, притаманний лише йому склад. Склад злочину відіграє в кримінальному праві особливу роль. Для кримінальної відповідальності склад злочину є підставою, фундаментом і підґрунтям. Окрім того, ознаки складу злочину є також і предметом доказу вини. Особу можна притягнути до кримінальної відповідальності лише в тому разі, коли вона винна у вчиненому злочинні, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння. Тобто, коли вчинене нею діяння містить всі (без винятку) ознаки певного складу злочину, передбачено конкретного статтею кримінального кодексу. Звинуватити особу можна лише тоді, коли будуть викриті в її діях всі ознаки злочину. Звинувачувати у вчинені злочину і притягати до кримінальної відповідальності не можна взагалі, за щось невизначене, яке не містить складу злочину. Адже кримінальна відповідальність це відповідальність дуже конкретна, занадто визначеналише за передбачене кримінальним законом конкретне діяння, що містить склад певного злочину.
Виходячи їх зазначених положень можна зробити висновок, що кримінальний закон не можна застосовувати лише тоді і там, де і коли повністю[1] встановлено 99% ознак складу даного злочину. Склад злочину це тільки 100% встановлення законом ознак, тільки при такій їх кількості можна стверджувати що дії особи містять встановлений кримінальним законом склад злочину. Неповність чи відсутність хоча б однієї із ознак, встановлених чи передбачених законом для цього певного злочину стверджує відсутність цього злочину, тобто такого злочину немає" не існує"!
В науці кримінального права України вчення про склад злочину належить до однієї з центральних проблем, бо наука кримінального права і цілому повинна служити теоретичною основою розвитку і вдосконалення кримінального законодавства, вивчити і узагальнювати практику його застосування, викривати помилки виховувати глибоку повагу до закону, то без перебільшення можна стверджувати, що загальне вчення про склад злочину є теоретичним фундаментом правильної побудови інститутів і норм кримінального права і практики їх застосування, теоретичною основою законності в здійсненні правосуддя в кримінальних справах.
Але не завжди вченню про склад злочину надавалося таке значення. В історичному процесі склад злочину зазнав деяких істотних змін.
Поняття складу злочину з'являється приблизно в шістнадцятому сімнадцятому столітті. Склад злочину (з лат. corpusdelicti) прийшов в криміналістику” як термін і означав наслідки злочину (труп, сліди крові знаряддя злочину і т.п.)[2]
До кримінального права цей термін починає входити наприкінці сімнадцятого століття. Першими в його теперішньому значенні, почали використовувати юристи А.Фейербах і Штюбель.
Щодо розвитку поняття складу злочину в роки радянської влади то розробка даного питання почалася з 20-х років. Так в 1925р. в підручнику з Кримінального права професор А.Н.Трайнін сформулював .чітку думку про те, що питання про підстави кримінальної відповідальності необхідно розгляді; і дати в тісному зв'язку з конкретними складом злочину:
"Непоколебимым остается основное начало: уголовно наказуемым может быть лишь то деяние, которое соответствует одному из составов преступления описаних в диспозиции особенной части".[3]
відповідальність певної особи в залежності від наявності в її діях ознак складу злочину. "Общин составом преступления являється те основне моменти преступления, которые имеются в каждом преступлении й отсутствие одного из которых влечет за собой признание отсутствия состава преступления".[4]
На кінець тридцятих років в радянській кримінально-правовій літературі все частіше підкреслювалося значення складу злочину для обґрунтування" кримінальної відповідальності і правильної кваліфікації злочинів.
В першому виданні підручника по Загальній частині кримінального права" вже проголошувалася ідея, про те, що основою кримінальної відповідальності є наявність в діях особи складу злочину.
"Для того чтобы признать вменяемое лицо”, писав Піонтковський, уголовно ответственным за преступление, не достаточно установить, что последнее было совершено данным лицом. Необходимо еще установить вину даного лица в совершение этого преступления".[5] В даному випадку вина розглядається", як ознака складу злочину" зокрема як ознака суб’єкта злочину" а не суб’єтивної сторони.
Хоча в першому і другому виданнях названого підручника склад розглядався, як сукупність ознак , що утворюють даний злочин, та все ж таки "статусу самостійності" якщо можна так сказати, йому не подавалося, тобто, він і надалі розглядався лише як підстава кримінальної відповідальності. Першою Фундаментальною роботою, яка була спеціально присвячена вченню про склад злочину, стала монографія видатного криміналіста, професора А.Н.Трайніна "Вчення про склад злочину", яка була написана в 1947 році.
В цій монографії Трайнін розглядав склад злочину, як самостійний інститут кримінального права, також він показав значення складу злочину, розробив класифікацію складів злочину, та показав співвідношення елементівскладу злочину з елементами злочину. Проте в даній роботі були деякі спірні і помилкові твердження. Наприклад А.Н.Трайнін виносив за рамки складу злочину суспільну небезпеку , що позбавляло склад злочину значення підстави і основи кримінальної відповідальності, також він виділяв окремо вину і причинний зв'язок, як самостійні підстави кримінальної відповідальності. Монографія А.Н.Трайніна, хоч і мала ряд хибних положень, породила жваву дискусію серед юристів, внаслідок чого вчення про склад злочину почало розвиватися і згодом набуло статусу самостійного інституту кримінального права.
Виділення вчення про склад злочину , як самостійного інституту, помітно в монографіях Я.М.Брайніна "Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве" (1963 року), А.А.Пиантовського "Вчення про злочин" (1961р.); М.П.Карпушина і B.I.Курляндського "Кримінальна відповідальність і склад злочину" (1974 року) і ін.
Але, слід зазначити, що в роки радянської влади, вченню про склад злочину особливої важливості не надавалося. Внаслідок чого, основні питання вчення про злочин .питання про злочинну діяльність і її результати про коло карних діянь і їх елементи, поняття вини, стадій розвитку злочин; діяльності співучасті; причинного зв’язку і ін. що нерозривно пов'язані і в досконалий і лише із розпадом СРСР значення складу злочину знову зросло "оскільки кожна із незалежних держав почала Формувати своє законодавство, зокрема кримінальне.
Отже, виходячи із історичного розвитку вчення про злочин можна помітити, що склад злочину це теоретичне, наукове поняття і нормативного визначення воно не має. Проте в ряді статей Загальної частини Кримінального кодексу України містяться певні ознаки складу "злочину. Так в статті з Кримінального кодексу України зазначено, що до кримінальної відповідальності може бути притягнута особа яка " винна у вчинені злочину тобто така ,що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне діяння". В трактуванні до цієї статті говориться що винною визнається особа,в діях якої наявні всі ознаки конкретного складу злочину.
Але як це визначити? Як встановити ,чи саме ця певна особа вчинила злочин? Чим і як виміряти чи виважати її дії?
Для цього, як уже зазначалось, в кримінальному законі встановлюється чіткі, певні ознаки дій які вчинила особа і сукупність яких утворює підстави кримінальної відповідальності за вчинений злочин.