Ось, наприклад, замітка з львівського рекламного видання: "Від пункту А до пункту Б". Цікаво, що це таке? І читач прочитує звернення, яке б прогледів, коли була банальна назва. Йому радять користуватися послугами дорожніх ресторанів та кафе, не брати з собою в дорогу обтяжливих пакетів з продуктами. Порада ця не привернула б уваги, коли б не мала заголовку з такою назвою.
Звичайно, тільки в інформаційному чи довідковому виданні достатньо точно сформулювати в заголовку зміст статті, щоб привернути увагу читача. В теоретичній книзі цього мало. Ще стародавні індійські логіки писали: "при вказівці на зміст і мету твору зароджується очікування вигоди, котра виключає можливість даремної втрати часу, завдяки чому розумні люди беруться за його вивчення"; "Зауваження про зміст збуджує допитливість розуму, а допитливість спонукає людину до праці”[76]. В таких випадках ми переходимо до реалізаторів функції організації процесу читання.
У популярній літературі цікавість читача збуджує аналіз відомих йому прикладів, що розкриває в них невідоме- Ось автори популярної книга розповідь про сітьовий графік почали нагадуваннями про те, як варять борщ, додаючи сіль чи доливаючи воду - в "критичні моменти". Адже господиня працює на кухні "за сітьовим графіком".
Організації читання сприяє вказівка на інтерес, наприклад: "Як часто ми забуваємо про те, що вміння володіти собою, своїми вчинками - залог не тільки морального, але й фізичного здоров’я. Сьогодні науці багато відомо про поведінку людини, про фактори, що лежать в основі наших емоцій. Про те, як проаналізувати свій характер, про залежність нашої поведінки від вроджених та набутих здібностей, про способи тренування темпераменту розповідає ця книга. Написана жваво та дохідливе, вона адресована широкому колу читачів".
Організація процесу читання, звичайно, проявляється у всьому тексті твору і не тільки в плані виразу, але й в плані змісту. Так, сприйняття читачем твору визначається монотонністю чи різноманіттям інформації, її відомістю (надмірністю) та новизною, ритмом передачі старого і нового в кадрах тексту, що чергуються, зіставленням цих кадрів.
У випадках занадто довгого викладу, незазначеного логічного переходу варто використовувати реалізатори функції організації читання, котрі повинні підгримувати у читача настанову на прочитання, інтерес, доброзичливе ставлення до повідомлення.
Функція організації читання здійснюється перш за все завдяки чітко вираженому членуванню повідомлення. У досить великих творах їй слугує опис їх будови і особливостей, вказівки на зв’язки між розділами, що містяться, на їх початок і кінець. Вона переходить і в апарат, і в верстку видання.
Структура повідомлення сама часто виступає в ролі реалі-затора функції організації читання, їй слугує навіть розмір послідовних уривків тексту, котрий в іншому визначається змістовими факторами.
Засоби функції організації читання часто виступають і як засоби функції формування поглядів. Особливою мірою це стосується передмови в теоретичному творі. "Досі я старався підготувати доброзичливе сприймання для теми мого дослідження; нехай буде дозволено мені тепер коротко розтлумачити, як я її опрацював", - охарактеризував два завдання передмови І. Кант[77].
Повідомляючи читачеві в згорнутому вигляді основну ідею твору, посвячуючи його в методику дослідження і викладу, а іноді рекомендуючи порядок і методику читання, попереджуючи складності та непорозуміння, автор не тільки організовує читання, але й забезпечує належне формування поглядів читача.
Виразова функція здійснюється завдяки відповідності жанру та стилю повідомлення обраному матеріалу і особливостям "читацького сприйняття. Ця ж функція виявляється і в еліпсисі, використанні синтаксичних структур, що уточнюють та доповнюють, коли опущення відомого та необхідне уточнення виступають проявом ввічливості по відношенню до читача.
Ця ж функція здійснюється і шляхом виявлення індивідуальності автора. Це може бути і інтелектуалізація тексту, коли передається процес зародження думки, чітко простежуються здійснювані логічні операції, і його інтимізація - своєрідна ліричність, особисте ставлення, навіть коли йдеться про предмет суто науковий.
Інтелектуальна насиченість викладу виявляється, зокрема, у вказівках автора на логічні відносини, у формуванні знання, коли автор розмірковує разом з читачем.
Інтимізація знаходить вираз у показі власного ставлення до предмета, у зауваженнях про процес дослідження і хвилювання дослідника в його процесі, в використанні експресивно забарвлених і просторічних лексики та конструкцій.
Ця ж функція виявляється і в граматичних (переважно синтаксичних) засобах вираження - еліпсисі, пробах та помилках у виборі синтаксичної структури, котрі Ш.Баллі називав непрямими засобами. "Чим більша доля непрямих засобів у вираженні думки, тим впевненіше можна сказати, що дана думка виникає під впливом почуттів та емоцій, котрі і складають її основний зміст: ефективні непрямі засоби - це свого роду термометр, котрим можна вимірювати душевну напругу"[78].
Праця по керуванню читанням у творах досвідчених авторів пронизує увесь текст на всіх рівнях, а реалізатори відповідних функцій можуть бути і елементами композиції, і композиційними вузлами, і абзацними фразами, і першими словами речення, і вставними словами.
Тлумачна функція найбільш активна в боротьбі з інерцією читацької установки, звичним сприйняттям. Вона має свої відпрацьовані мовленнєвою практикою конструкції: "це означає"; "тобто"; "ми маємо на увазі"; "назвемо"; "означимо".
До реалізаторів цієї функції на початку тексту, що ніби освітлюють увесь твір, належать епіграфи, обгрунтування несподіваного підходу до явища, опису предмета дослідження і т.п.
У постпозиції реалізатор тлумачної функції частіше за все грає роль додаткового зауваження. Він може розташовуватися також за межами тексту (додатки) і стає ніби факультативним.
Здійснення функції формування поглядів читача неможливе без використання вже відомої йому інформації. Цю інформацію передають найбільш стислими засобами, щоб не створювати враження надмірності тексту. Здійснення цієї функції вимагає поступовості викладу - тим більшої, чим менше підготовлений читач, а іноді - ніби уповільнення його.
Функції запам’ятовування сприяють яскраві, виразні, цікаві факти, іноді лише непрямо пов’язані з предметом. Полегшують запам’ятовування окремих формулювань їх ритмічність, співзвучність в плані вираження, незвичні поєднання в плані змісту.
Міра використання реалізаторів функцій визначається ступенем і характером суперечності адресант - адресат, особливостями зустрічі читача з повідомленням.
Зустріч читача з повідомленнями агітаційно-рекламного характеру здебільшого випадкова, з повідомленнями популярного характеру - в більшій мірі пов’язана з його інтересами і супроводжується поступовим усвідомленням потреби в прочитанні. До теоретичного повідомлення читач звертається звичайно в результаті свідомого пошуку. Нарешті, з повідомленням прикладного призначення він ніби планує свої зустрічі заздалегідь - з метою використати його з інструментів для прийняття рішення.
Через це за характером прояву контактної функції на одному полюсі стоять деякі агітаційні (рекламні) повідомлення (максимальне використання реалізаторів), на протилежному - повідомлення прикладного призначення (мінімальне використання цих реалізаторів); цей ряд замикає довідкова література.
Популярні твори в цьому плані ближчі до рекламних, а теоретичні - до довідкових, бо в теоретичних повідомленнях рідкісним є використання "сторонньої ідеї" - штучного зацікавлення читача. І більшого значення набувають обгрунтування теми або просто точне формулювання заголовка, що називає тему чи ідею повідомлення.
Що стосується функції організації процесу читання, то з переходом від деяких агітаційних (рекламних) повідомлень до популярних і далі до теоретичних і прикладних меншають її суть естетичні прояви і яскравіше виступають організатори безпосереднього керування процесом читання, які до того ж все частіше виділяються з тексту графічними засобами (номери пунктів в інструкціях, заголовки в таблицях).
Меншає в цьому напрямі і виразова функція. Це призводить у творах і виданнях прикладного призначення до практичної ліквідації авторського стилю - заміни його стилем "колективним", точніше знеособленим, формально-логічним.
Потреба в використанні тлумачної функції спадає в напрямі до прикладних повідомлень, якщо мати на увазі передачу особливо тонких відтінків змісту словосполучень слів, які тут використовуються, і зростає в тому ж напрямі, якщо говорити про повноту розкриття усталених значень термінів.
Значна роль тлумачної функції в навчальній та науковій літературі, коли коментується позиція автора і вводяться нові терміни.
Найбільш активна тлумачна функція в боротьбі з інерцією читацької установки, звичним сприйняттям. Вона має свої, відпрацьовані мовленнєвою практикою, конструкції: це означає, тобто ми маємо на увазі, назвемо, визначимо і навіть (в публічному мовленні): прошу розуміти мене вірно.
У випадку, коли ми починаємо з конкретних фактів чи особливостей, в свідомості читача поступово відбувається природний процес формування загального поняття, котре згодом позначається раніше невідомим читачеві словом. Такий процес досить легкий, і якщо поняття потім широко використовується в повідомленні, пояснення, знаходячись на початку тексту, ніби висвітлюють його.
У постпозиції реалізатор коментуючої функції частіше за все грає роль додаткового зауваження. Нарешті, він може розташовуватися за текстом або так виділятися, що його зв’язок з текстом послаблюється. В цьому випадку він стає мовби факультативним.