фармацевтичних факультетів; об'єднання фармацевтичних вузів з медичними; різке погіршення стану оснащення.
Але стрімкий розвиток фармацевтичної науки і якісні зміни в галузі вплинули на відродження освіти.
З 1992p. фармацевтична освіта зайняла свою нішу у вищій освіті і почала розвиватись у декількох напрямках. Постійний аналіз потреб галузі ставив завдання підготовки спеціалістів високої кваліфікації для різноманітних фармацевтичних підприємств.
Українська фармацевтична академія вперше стала ініціатором відкриття нової спеціальності з підготовки фахівців для фармацевтичного виробництва. Було відкрито спеціальність "Промислова фармація" в напрямку "Хімічна технологія та інженерія", яка переросла в спеціальність "Технологія фармацевтичних препаратів" у напрямку "Фармація". Перші випускники цього факультету —160 кваліфікованих інженерів-технологів фармацевтичних підприємств — вже добре зарекомендували себе, займаючи відповідальні та керівні посади на фармацевтичних підприємствах.
Подальший розвиток галузі відповідно до європейських стандартів розставив ще декілька акцентів у колі аспектів діяльності провізора. В усьому світі засоби особистої гігієни та лікувальної косметики традиційно належать до фармацевтичної галузі. Таким чином, їх виробництво, стандартизація, реалізація та рекомендації щодо раціонального застосування є дуже спорідненими з лікарськими засобами. Але численні відмітності цих продуктів виробництва потребують окремої підготовки спеціалістів. Наведені причини стали основою концепції підготовки випускників фармацевтичних вузів за спеціальністю "Технологія парфумерно-косметичних засобів".
Аналіз системи охорони здоров'я країн Північної Америки та Європи продемонстрував велику роль у наданні медичної допомоги населенню клінічного провізора, який, маючи глибокі знання з профільних фармацевтичних дисциплін і володіючи основами медичних знань, є надійним помічником лікаря. Наступною ініціативою УкрФА стало відкриття у напрямку "Фармація" спеціальності "Клінічна фармація". Цю подію з оптимізмом сприйняла не тільки фармацевтична, а й медична громадськість.
Великого значення набули спеціалізації, завдяки яким майбутній випускник має додаткову можливість працевлаштування за суміжною або більш вузькою спеціальністю.
Досить показовим є те, що такі нові спеціальності, як "Технологія парфумерно-косметичних препаратів" і "Клінічна фармація", виросли саме зі спеціалізацій. Перелік спеціалізацій, за якими ведеться підготовка, дає підставу сподіватись, що незабаром у напрямі підготовки "Фармація" з'являться нові спеціальності, такі, наприклад, як "Технологія гомеопатичних препаратів", "Лікарські препарати рослинного походження", "Хіміко-токсикологічний аналіз" тощо.
Всі напрямки розвитку спеціальностей у фармацевтичній освіті є відображенням розвитку всієї галузі взагалі. Так, першочерговим завданням фармацевтичного виробництва стало дотримання вимогGMP, які, у свою чергу, є фрагментом міжнародних стандартів виробництва. За цих обставин на передній край виступає якість продукції. Похвальними є зусилля Української фармацевтичної академії щодо ліцензування надси-стемної спеціальності "Якість, стандартизація та сертифікація". Підготовка фахівців за цією спеціальністю дасть фармації кваліфікованих
управлінців системами якості на виробництві, спеціальність зі стандартизації та сертифікації продукції галузі.
Відкриття нових спеціальностей стало характерною рисою фармацевтичної освіти і для навчальних закладів І—II рівнів акредитації.
Тепер разом зі спеціальністю "Фармація" молодші спеціалісти можуть набувати спеціальності "Виробництво фармацевтичних препаратів" та "Аналітичний контроль якості хімічних лікарських сполук", завдяки чому фармацевтична галузь матиме кваліфіковану та надійну ланку фармацевтів, техніків і лаборантів.
Слід зазначити, що профілізація фахівців сприятиме більш якісній їх підготовці, і, як наслідок, забезпеченню населення фармацевтичним обслуговуванням сучасного рівня.
Вища освіта нині переживає дуже напружені часи, коли триває розробка нових стандартів освіти за всіма спеціальностями і освітніми рівнями.
Фармацевтична освіта, як і інші галузі, повинна бути пристосована до вимог своєї галузі. Навчальні програми та плани за новими стандартами повинні віддзеркалювати потреби практичної фармації і надавати знань і навичок, необхідних на провізорських посадах.
Про вихід нашої освіти на якісно новий рівень свідчить і запровадження для об'єктивної оцінки знань випускників ліцензійних інтегрованих іспитів; слід відзначити, що медичні і фармацевтичні заклади першими запровадили цей засіб визначення знань.
Невід'ємною частиною неперервної підготовки спеціалістів є після-дипломна освіта. Навіть якщо не зупинятись на інтернатурі, яка дозволяє вчорашнім випускникам навчитись застосовувати свої знання в практичній діяльності, роль післядипломної освіти провізорів неможливо переоцінити. Навчальні плани фармацевтичних факультетів навіть десятирічної давності суттєво відрізняються від теперішніх. Вимоги до фахівців фармації постійно змінюються, з'являються нові посади. Перекваліфікація, удосконалення спеціалістів фармації сприяє обізнаності провізорів у нових напрямках та аспектах їх діяльності. Перелік спеціалізацій перепідготовки складається відповідно до замовлень фармацевтичних закладів.
Однією з ознак визнання необхідності для регіонів кваліфікованих фармацевтичних кадрів стало відкриття фармацевтичних факультетів у багатьох медичних закладах освіти. Поряд з традиційними засновниками мод у цьому напрямку — харків'янами, львів'янами, запоріжцями розпочато підготовку провізорів у Києві, Івано-Франківську, Луганську, а інженерів-технологів фармацевтичних препаратів — у Дніпропетровську та Рубіжному. Такс поширення географії підготовки спеціалістів для фармації, безумовно, сприятиме більш рівномірному розподілу кадрів по Україні.
Важливою складовою фармації є аптечна мережа, яка безпосередньо. виконує функції лікарського забезпечення лікувально-профілактичних закладів і населення. Незважаючи на проблеми економічного характеру. які пов'язані з оподаткуванням і ставленням до аптечних закладів лише як до торговельних організацій, аптечна мережа не тільки збереглась, а її отримала стрімкий розвиток. На сьогодні функціонує близько 12 тис. аптек, у тому числі 53 % державних, 35,6 % колективних форм власності та 6,4 % приватних. Для порівняння: якщо до 1992p. на одну аптеку припадало 7,9 тис. жителів, то тепер — 4,3 тис, хоча залишаються проблеми у сільській місцевості.
Соціально-медична функція, яку виконують аптеки, залежить від кадрового потенціалу. В аптечній мережі працюють близько 80 тис. фахівців, у тому числі 55,6 % зі спеціальною фармацевтичною освітою, серед яких
45 % провізорів і 55 % фармацевтів. За таких умов співвідношення між провізорами та фармацевтами становить 1:1,2. Порівняно з періодом до 1992 p., коли це співвідношення було на рівні 1:1,3, як бачимо, існує тенденція до зростання кількості фахівців з вищою освітою. І це не дивно, бо вимоги до професійної діяльності працівників аптек значно зросли і потребують більших знань і умінь, що пов'язано з розширенням номенклатури лікарських засобів, у тому числі безрецептурного відпуску препаратів зарубіжних виробників. Тобто вимоги до кадрового потенціалу зростають і відповідно зростають вимоги до діяльності вузів (факультетів) з підготовки фахівців.
Ринкові відносини, накопичення інформації у галузі фармації, розширення зв'язків України на міжнародній арені у сфері економічної, культурної, наукової, медичної, фармацевтичної, освітньої діяльності потребують постійної роботи з фармацевтичними кадрами. В цьому напрямі важливе місце відводиться системі післядипломної підготовки фахівців фармації. Важливо, що вона у нас збереглась і на сьогодні активно розвивається. Відповідно до указу Президента України "Про основні напрямки реформування вищої освіти", Закону України "Про освіту", державної національної програми "Освіта", низки постанов Кабінету Міністрів протягом останніх років визначено стратегічні завдання, напрями та шляхи реформування післядипломної ланки освіти. Вперше створені Концепція та Програма розвитку системи післядипломної освіти лікарів і провізорів як складова неперервної освіти, де змінені погляди на її зміст, реформується система діагностики рівня знань і вмінь фахівців на рівні Міжнародних класифікаційних вимог.
Все вищезазначене вселяє впевненість в тому, що необхідний рівень лікарського забезпечення лікувально-профілактичних закладів та населення не тільки збережеться, а й буде зростати.
Проблема ефективного забезпечення населення України лікарськими засобами породжує цілу низку інших проблем, які органічно випливають одна з одної і пов'язані між собою. Це, насамперед, питання соціального характеру: медичне страхування, ціноутворення, організація рецептур ного та безрецептурного відпуску лікарських препаратів.
Медичне страхування є одним із найважливіших інститутів соціального захисту населення. Сьогодні разом з бюджетною охороною здоров'я в Україні зароджується добровільно-приватне медичне страхуванні двох видів: неперервне та на випадок хвороби, яким займаються десятки страхових компаній, медичних закладів і фармацевтичних фірм. Проте обсяг їх діяльності з медичного страхування незначний і тому суттєвого впливу на рівень медичної та лікарської допомоги вони практично ні мають; позитивний момент — практичний досвід. В Україні існує ряд економічних, правових і соціальних факторів, які гальмують розвиток медичного страхування: населення не має позитивного досвіду взаємовідно син зі страховими компаніями, що сприймаються як ненадійні партнери тому необхідне напрацювання соціально-позитивного іміджу медичної страхування. Соціальна невизначеність статусу і перспектив медичного страхування, податкове законодавство зводить нанівець страхову зацікавленісті роботодавця у впровадженні даного виду страхування, тому що внески здійснюються за рахунок прибутку. Добровільне медичне страхування за рахунок коштів громадян дуже обмежене низьким рівнем реальних прибутків населення. Для загального обов'язкового медичного страхуванні немає економіко-правових умов, які необхідно створити в Україні.