Завдання страхового реформування охорони здоров'я України складається з поетапного експериментального переходу до системи добровільного і обов'язкового медичного страхування на основі радикальних змін оподаткування; перегляду старих механізмів фінансування та залучення його додаткових джерел; застосування нових методів оплати медичних послуг; децентралізації та приватизації, юридичної самостійності медичних закладів; скорочення зайвих потужностей, а головне — визнання за пацієнтом права вибору.
Найважливішою складовою медичного страхування є страхова рецептура, яка повинна бути фінансово-правовим і медичним гарантом надання висококваліфікованої та своєчасної лікарської допомоги пацієнтам. Разом з тим страхова рецептура припускає чіткий механізм компенсації вартості медикаментів за рахунок страхових медичних фондів.
Головним критерієм у визначенні страхової рецептури повинно стати раціональне, з точки зору фармакотерапії, використання лікарських препаратів.
Вже сьогодні, зважаючи на обмеженість ресурсів, ми повинні навчитись співвідносити при визначенні вартості лікарської допомоги, кошти на препарат з його фармакотерапевтичною ефективністю і якістю. У зв'язку з великою кількістю пропозицій на фармацевтичному ринку медики та фармацевти мають постійно проводити експертизу препаратів і визначати рекомендовані переліки життєво важливих ліків, що відповідають вищезгаданим вимогам. При цьому необхідно враховувати рекомендації ВООЗ, а також оптимальні схеми лікування за всіма нозологіями. Це велика постійна робота медиків і фармацевтів, яку повинні проводити спеціальні експертні ради (комісії) при МОЗ України. Зазначена проблема особливо актуальна для розвитку вітчизняної фармацевтичної промисловості, виробництва якої повинні бути зорієнтовані насамперед на випуск життєво важливих препаратів за всіма фармакотерапевтичними групами. У цілому страхова рецептура гарантує пацієнтам доступність і якість лікарської допомоги, фармацевтичній промисловості - збут препаратів, аптечній мережі — їх продаж.
Законодавчі гарантії доступності лікарської допомоги, велика соціальна значущість медикаментів у профілактиці та лікуванні пацієнтів (хворих) вимагають, як свідчить світовий досвід, державного регулювання рівня цін. Різні підходи до організації національних систем охорони здоров'я та медичного страхування, велика різниця у розмірах податків зумовлюють велику різницю в оптових і роздрібних цінах на одні й ті ж препарати у різних країнах, і, як наслідок, у споживанні медикаментів. Тільки в країнах ЄС ціни варіюють більше ніж у два рази. Тому визначення соціальне ефективної системи ціноутворення на лікарські засоби є міжнародною проблемою.
Реформування планового ціноутворення в Україні передбачало дію специфічного механізму регіонального регулювання цін на лікарські засоби та вироби медичного призначення, згідно з яким місцеві органи влади установлюють крайній рівень торговельної націнки підприємствам оптової та роздрібної торгівлі.
В цілому склалась позитивна тенденція зниження середнього по Україні рівня торговельних націнок: у 1995p. — 50 %, у 1996p. — 45,5 %, у 1997p. — 44 %, у 1998p. — 37,1 %. Проте суттєвим недоліком у системі фармацевтичного ціноутворення є значні відміни рівня торговельних націнок по областях України, оптові і роздрібні ціни на лікарські препарати у різних областях і навіть в одному регіоні відрізняються більше ніж
у 2—3 рази. Як правило, високі ціни і в сільській місцевості. І це при нашій дуже низькій платоспроможності населення.
Слід визнати негативні наслідки скасування в Україні державного регулювання цін на медикаменти у 1996p. (постановаKM від 25.12.96 № 1548). Практика та життя примусили нас у 1997p. повернутись до державного регулювання щодо життєво необхідних препаратів: онкологічних, протидіабетичних тощо (постановаKM від 15.07.97 № 747).
Сьогодні система ціноутворення на медикаменти явно неефективна, вона повинна бути переглянута за такими напрямками:
— розробка всеохоплюючих механізмів зниження витрат у виробництві та торгівлі;
— впровадження диференційованих націнок на лікарські засоби, які будуть стимулювати продаж недорогих ліків, наприклад системи знищуючих націнок (чим дорожче ліки, тим менше націнка);
— запровадження фіксованих (тарифних) націнок на життєво важливі медикаменти;
— перехід від регіональних механізмів регулювання цін на лікарські засоби та вироби медичного призначення до єдиного для України механізму державного регулювання та контролю цін.
Процеси міжнародної інтеграції вимагають від нас вже у найближчій перспективі переходу до Директив ЄС з регулювання цін на лікарські препарати та включення їх до сфери дії системи медичного страхування, тобто переходу до гласної та прозорої системи заходів з декларації рівня цін та їх публікації.
Проблема організації рецептурного та безрецептурного відпуску лікарських засобів є в Україні однією з найгостріших, тому що веде до нераціонального використання медикаментів. Сьогодні найбільше ліків, які належать до відпуску суворо за рецептом, можна купити в аптеці без рецепта в порушення наказів МОЗ України (від 30.06.94 № 117, від 25.07.97 № 23. та ін.). Рецепт, виписаний лікарем, — це рідкісне явище. Найважливіші традиції та норми (правила) призначення ліків, взаємовідносин лікаря, провізора і пацієнта через рецепт практично втрачені. Очевидно, багато хто з працівників охорони здоров'я забув, що рецепт є важливим медичним та юридичним документом і порушення порядку виписування рецептів та відпуску рецептурних форм веде не лише до адміністративної, але й до кримінальної відповідальності.
Основна причина цієї проблеми — поширення самолікування серед населення, яке спричиняють об'єктивні та суб'єктивні фактори, а саме:
зростання пропозицій лікарських засобів, проблеми фінансування системи охорони здоров'я, віра в могутність ліків, поступове старіння населення тощо.
Сьогодні самолікування — це концепція, що випливає з визначення відповідальності людини за своє здоров'я перед суспільством. За кордоном для самолікування використовуються так звані ОТС-препарати, які пацієнт може отримати без рецепта і контролю лікаря. Так, у США частка ринку самолікування становить 39 %, у Франції — 20 %, у Німеччині — 15 %.
Слід зазначити, що система ОТС-ліків відрізняється від традиційного відпуску ліків без рецепта в Україні. Тому нам треба адаптувати класифікації та принципи даної системи, згідно з якою ліки не можуть бути доступні для пацієнта без рецепта лікаря, якщо вони:
— підпадають під вимоги обов'язкового виписування рецепта;
— без контролю лікаря навіть при правильному застосуванні становлять пряму або опосередковану небезпеку для здоров'я;
— містять речовини, активність чи побічна дія яких потребує додаткових спостережень;
— звичайно прописуються для парентерального прийому. В нашій країні система безрецептурного відпуску ліків має багато недоліків. Так, аналіз інструкцій на лікарські засоби вітчизняного виробництва показав, що лише в 22,5 % препаратів інформація для пацієнта наведена на упаковці чи листівці-вкладиші, інші ліки фактично інструкцій не мають. Багато питань виникає щодо доз на прийом для вітчизняних та аналогічних імпортованих ліків.
Отже, в Україні необхідно сформувати державну концепцію самолікування, яка повинна мати чіткі критерії віднесення ліків до ОТС-препаратів, визначення їх якості та перелік станів здоров'я людини, при яких можливе застосування самолікування. При цьому потрібно піднести рівень санітарно-просвітньої роботи серед населення, яка раніше проводилась аптеками.
Важливою проблемою, що також стоїть перед МОЗ України, є організація виробництва і реалізації психотропних і наркотичних засобів.
Для підвищення ефективності медичних заходів щодо боротьби з наркоманією в Україні та поліпшення лікарського забезпечення лікувально-профілактичних закладів і відповідних категорій хворих наркотичними засобами, психотропними речовинами, їх аналогами створена широка законодавчо-нормативна база, проведена певна реструктуризація системи постачання і контролю за обігом даної групи лікарських засобів.
Державне регулювання виробництва і реалізації наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів здійснюється згідно з Законом України "Про обіг в Україні реалізації наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів". Завдання з формування державної політики у цій сфері покладено на Комітет з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я. Функції щодо надання погоджень на закупівлю (зокрема імпортування) та реалізацію на внутрішньому ринку наркотичних, психотропних лікарських засобів і прекурсорів, що застосовуються в медичній практиці, після державної реєстрації виконує ДАК "Ліки України".