Визначні французькі медики
З часів, коли панувало схоластичне викладання на медичних факультетах, хірурги вважалися лише допоміжними медичними працівниками. Навіть тих, хто закінчував хірургічну школу – коледж св. Козьми в Парижі, - не вважали лікарями. Закінчуючи цю школу, випускники давали таке зобов'язання: «Клянусь, що завжди коритимусь деканові факультету в усіх пристойних і чесних справах, виявлятиму пошану і повагу до всіх докторів цього факультету, як це повинні робити учні». Основна маса хірургів навчалась не в школах, а в майстернях цирульників, як звичайного ремесла. Постійні війни, в зв'язку з якими виникала потреба в хірургах для лікування поранених, значне поширення сифілісу, який лікували також хірурги, піднесли значення їх в очах населення і правлячих кіл. Використавши слушну нагоду - вдале вилікування французького короля Людовіка XIV від фістули прямої кишки, - двірські хірурги Марешаль і Ла-Петроні дістали дозвіл на відкриття в Парижі спеціальної вищої школи, яку вони назвали академією. Відкриття Хірургічної академії (1731) викликало різкий протест професорів і студентів медичного факультету Паризького університету. Але вуличні демонстрації і протести не могли протистояти впливові хірургів, які були першими камердинерами короля.
В 1745 р. Хірургічну академію було прирівняно до медичного факультету університету. Ця дата в історії хірургії вважається епохальною: спочатку у Франції, а потім і по інших країнах хірургічна наука займає в медичних вищих школах належне їй місце, а хірурги зрівнюються в правах з лікарями.
У ці ж роки самостійною спеціальністю стало зуболікування. У Франції було офіційно введено звання дантиста, яке присвоювалося після складання відповідного іспиту. Видатним хірургом і зубним лікарем у XVIII ст. був француз П. Фошар (1690- 1762). Йому належить видання (1728) першої в історії медицини праці, в якій систематизовано відомі на той час знання, що стосувалися лікування зубів та захворювання порожнини рота взагалі. Фошар був винахідником штучних зубів зі штифтами, обтураторів, пломбування зубів золотою, свинцевою і олов'яною фольгою. У Франції зубний лікар Мутон почав виготовляти (1756) золоті коронки. В цьому ж році німецький лікар П. Пфафф описав воскові зліпки щелеп для виливки зубних протезів. У 1836 р. американський лікар Спунер для некротизації пульпи застосував миш'як. Важливим фактором для розвитку зуболікування був винахід в Америці ножної бормашини (Морисон, 1870). Класичні праці з гістології зубів з описом одонтобластів в дентинних канальцях і перших щипців, відповідних анатомічній формі зубів, належать англійцю Д. Томсу. Швидкому розвиткові зуболікування як і лікуванню щелепно-лицевих захворювань, наприкінці XIX ст. сприяло поєднання підготовки дантистів з вищою медичною освітою. Стоматологія відокремилась у самостійну хірургічну спеціальність.
Першим керівником Паризької хірургічної академії був видатний хірург Жан Пті (1674- 1760). Пізніше в академії працювали П'єр Дезо (1744- 1795), Франсуа Шопар (1743- 1795), які організували в паризьких госпіталях перші хірургічні клініки і почали видавати перший хірургічний журнал. Імена цих хірургів зберігаються до наших днів в анатомо-топографічній номенклатурі та десмургії (трикутник Пті, замок Шопара, пов'язка Дезо).
Лікарі-матеріалісти. Винахід перкусії, аускультації
У XVIII ст.- напередодні Французької буржуазної революції - в медицині, як у науці взагалі, відбувалася особливо запекла боротьба між матеріалізмом і ідеалізмом. У цій боротьбі визначна роль належить французьким лікарям-матеріалістам. Усі прояви життя вони прагнули пояснити законами механіки і фізики. Це і не дивно, бо в той час механіка була єдиною розвинутою наукою, основні положення якої були підтверджені в практиці виробництва. Класичними представниками механізму в природознавстві були Г. Галілей, І. Ньютон, П. Лаплас. В медицині представниками механістичного матеріалізму були лікарі Леруа, про якого ми вже згадували, Ламетрі і Кабаніс.
Жюльєн Ламетрі (1709- 1751) спочатку вивчав богослов'я, але невдовзі відійшов від нього і почав вивчати фізику і медицину, ставши на все життя переконаним атеїстом. Не задовольняючись навчанням у Паризькому університеті, в якому ще переважали схоластичні методи викладання, він учиться далі в Лейденському університеті у Бургава. Повернувшись до Франції, Ламетрі пропагує праці і методи навчання Бургава, гостро висміює професорів-схоластів французьких медичних факультетів. Переслідуваний за цю критику, він повертається до Голландії, де й пише свої основні праці: «Людина - машина», (1747), «Людина - рослина» (1748), «Людина більше ніж машина» (1748). Аналізуючи великий природничонауковий матеріал, в праці «Людина - машина» він висловлює думку про єдність живої природи і поступове удосконалення живих істот, наближаючись тим самим до ідей еволюції. Голландське духівництво спалило цю книжку, загрожувало йому смертною карою, і він змушений був виїхати до Німеччини, де й помер.
Ламетрі, поділяючи в основному погляди попередніх матеріалістів-механістів, у загальнобіологічних питаннях пішов далі: він був близький до розуміння еволюції органічного світу, переходу в системі організмів від простих до складніших. Властивістю організованої матерії він вважав здатність до відчуття. Ця властивість, твердив він, відіграє основну роль у сприйманні навколишнього світу. Представників такого погляду називають сенсуалістами. Ламетрі серед сенсуалістів був прихильником суто матеріалістичної течії.
Видатний представник французького механістичного матеріалізму лікар П'єр Кабаніс працював у період французької буржуазної революції кінця XVIII ст. і був її активним учасником.
Велика французька революція 1789 р. була епохальною подією не лише для Франції, а й для всієї Європи.
У своєму впливі на всі сторони державного і суспільного життя Велика революція не обійшла і медицину. Медична діяльність у XVIII ст. у Франції зберігала всі риси середньовічного укладу. «Немає іншої такої науки або практичної діяльності, куди проникло б стільки вад і зловживань»,- писав про дореволюційну медицину у Франції Вік д'Азір, передовий лікар і вчений. Перша програма докорінного поліпшення медичної справи знайшла вираження у декларації, зробленій у Законодавчих Національних Зборах 12 вересня 1790 р. від імені лікарів - учасників Зборів лікарем Ігнасом Гільйатаном, депутатом від Парижа; «Науки і мистецтва у вільного народу не можуть бути тими ж, що в народу-раба. Медицина, така необхідна для громадян, істотно впливаючи на їхнє здоров'я і життя, лишається схоластичною у її викладанні, а в сільських місцевостях цілковито віддана неуцтву й навіть шарлатанству. Вона потребує повної перебудови для блага громадян»[1].
Медичні заходи, здійснення яких підлягало державній владі, об'єднувались під назвою «політичної медицини», а лікарів, що займалися нею, іменували «лікарями-політиками». П.-Ж. Кабаніс, що відігравав головну роль у перебудові лікувальних закладів і медичної освіти, так визначав завдання підготовки нових, потрібних народові лікарів: «От що буде віднині істотно відрізняти підготовку лікарів від того, що застосовувалось до революції: учні вивчатимуть анатомію на секціях, хімію - роблячи досліди, фармацію - готуючи ліки, практичну медицину - здійснюючи догляд за хворими. Правила і закони медицини можуть бути вироблені тільки біля ліжка хворого». Неважко побачити в цих словах прямий збіг з принципами клінічної медицини Бургава.
Революційний Конвент декретом від 8 серпня 1793 р. закрив Академію наук і Хірургічну академію, як «вогнища реакції та марнослів'я». Наступного року було докорінно змінено програму в медичних школах Ecoles de sante - школах здоров'я, належну увагу приділено викладанню анатомії і хірургії. Замість старих академій було створено Національний інститут науки і мистецтва, в якому викладали видатні представники французької науки, серед них відомий математик Лаплас, який у 1797 р. у праці «Будова світу» подав свою фізико-механічну гіпотезу походження Сонячної системи з газової туманності. В цьому інституті працював і Кабаніс.
Кабаніс та його однодумці стояли на висоті природознавства свого часу, але не знали й не розуміли закономірностей суспільного розвитку, виявлених і осмислених пізніше. Першооснову суспільного життя вони пов'язували із запитами «природи людини». Законодавцям революції Кабаніс рекомендував «звернутися передусім до фізіолога, що ретельно збирає всі дані, які може дати природа людини у здоровому і хворому її стані».
«Тут, в самій організації людини, - вважав Кабаніс, - власною рукою природи накреслено невитравними знаками вічні принципи, основи наших прав і обов'язків», «медицина знаходить у вічних законах природи основи прав і обов'язків людини». Отже, хоч Французька революція 1789 р. і проголосила, в теорії, як основну свою вимогу перетворення суспільного ладу, фактично з огляду на обмежений світогляд її діячів - механістичний матеріалізм - визнавалося вирішальне, провідне значення органічної, фізіологічної «природи людини».
П'єр Кабаніс (1757- 1808), за дорученням Конвенту, реорганізував роботу лікарень у Парижі. У своїх наукових працях він обстоював єдність природи. Полемізуючи з видатним природознавцем тих часів Бюффоном, він писав: «Ми бачимо безсумнівний і нерозривний зв'язок між так званою мертвою природою і живою». За Кабанісом, на розвиток органічних речей, тварин, включаючи і людину, мають вплив зовнішні обставини, такі, як клімат, їжа тощо. Нові зміни в рослинах і тваринах, що постають випадково або під впливом тих чи інших зовнішніх умов, можуть, на його думку, передаватися спадкове і з часом, через кілька поколінь, закріплюватися. Не лише природа, зазначав Кабаніс, діє на людину, а й діяльність людини змінює природу, певною мірою впливає на неї: людина здатна болота перетворити на розкішні луки, безводні пустелі - на садки і виноградники.