Дослідження свідчать, що у переважної більшості консультантів-початківців консультативна позиція є відверто директивною. А якщо і маскується, то лише за формою: «поради» звуться «рекомендаціями», і клієнта якщо не «спрямовують» до правильних рішень, то «підштовхують» до них. Внутрішній світ клієнта, його актуальний стан у всій його своєрідності не помічається, ігнорується, адже орієнтація на середньостатистичний взірець є визначальною. Насправді директивні аспекти взаємодії консультанта з клієнтом не виключаються, але загальний стиль спілкування має бути насамперед не директивним.
Відповідно до індивідуального стилю консультування формуються навички організації цього процесу. Деякі консультанти обов'язково ведуть магнітофонні записи зустрічей з клієнтами, прослуховуючи їх після інтерв'ю, роздруковуючи для себе протоколи роботи. Ясна річ, такі записи можливі лише з дозволу клієнта, якщо вони йому не заважають. Більшість фіксує свої враження після завершення зустрічі. Так вимальовується більш повна, глибока картина реальності, в якій перебуває клієнт, стають зрозумілішими його захисти, його способи переривання контакту, уникання рішень. Так можна навіть без супервізора побачити власні помилки, прорахунки, невдалі запитання чи невиправдані спроби прискорити пронос.
Існують також індивідуальні відмінності у ставленні консультантів до клієнтських запізнень чи перенесення часу зустрічі. Дехто схильний трактувати кожне запізнення як прояв опору, як певну демонстрацію ставлення (негативний перенос) чи як зниження мотивації. Можливо, така категоричність є перебільшенням, але запізнення обов'язково обговорюються, проробляються, стають предметом аналізу. Важливо підкреслити, що відповідальність за запізнення має нести клієнт. Не виключено, то у реальному житті він також схильний шукати причини, які б виправдовували його несерйозне ставлення до свого і чужого часу. Автоматичне додавання консультантами-початківцями часу роботи найчастіше є помилковим. Такі потурання з боку консультанта говорять про відсутність у нього віри в клієнта, про неусвідомлене бажання брати на себе зайву відповідальність і, відповідно, про плекання клієнтської незрілості та несамостійності.
Одним із важливих процедурних моментів є орієнтування у часі роботи. Досвідчений консультант чітко домовляється про тривалість кожної зустрічі ще під час знайомства з клієнтом та обговорення контракту і витримує ці часові обмеження, незважаючи на схильність деяких клієнтів активізуватись в останні хвилини та їх намагання «видати найголовніше», вже тримаючись за ручку дверей. Цей момент є не лише процедурним, а й поведінковим, життєво значущим. Часто буває, що клієнти, які завжди хочуть додати до свого інтерв'ю хоча б 10 зайвих хвилин, у реальному житті також постійно виправдовують свою нерішучість, неуспішність дефіцитом часу. За таким специфічним ставленням до часу може ховатися якась важлива неусвідомлена проблема, яку бажано актуалізувати.
Для консультанта, який працює в режимі приватної практики, дуже актуальними є питання вартості послуг. Професійні психотерапевтичні асоціації наполягають на тому, що безплатна допомога є неефективною. Це питання не таке просте, як здається. Дійсно, досвід свідчить, що сума, яку клієнт готовий витратити на цикл консультацій, певною мірою відтворює його вмотивованість. Водночас бувають обставини, коли людина не може обійтися без консультацій, але вона втратила роботу, переживає тяжкі часи і не здатна вносити адекватну платню.
Кожен самостійно вирішує, скільки коштує одна зустріч, коли клієнт має їх сплачувати, яким чином це робиться, чи можливі тимчасові знижки, робота «в кредит», якщо цього вимагають життєві обставини. Середні гонорари деяких психотерапевтів складаються із 5-10% від щомісячних доходів клієнтів. Інші мають фіксовані ставки, не цікавляться тим, які суми заробляє клієнт і не погоджуються на варіації у платні для різних категорій клієнтів.
Виправдовує себе гнучкий підхід до питання грошової компенсації праці, який передбачає і можливість тимчасового зниження платні, і відстрочки, і навіть безкоштовну працю. Консультант, який має велику клієнтуру, завжди може дозволити собі одного-двох безкоштовних клієнтів, які потрапили у дуже скрутне становище. Головне - робити всі ці питання предметом спільного
обговорення, чітко домовляючись про часові межі знижок або благодійності. Адже у кризовому консультуванні, коли людина змушена звернутися по допомогу терміново і невідкладно, нездатність вчасно сплачувати консультативні послуги - не рідкість, і з цим треба рахуватися.
Індивідуальний стиль роботи консультанта проявляється у ставленні до різних типів клієнтів, серед яких трапляються і ті, хто лише імітує роботу, і ті, хто активно чинить опір. Якщо консультант вчасно не вирішує власних проблем, він потрапляє в лещата контрпереносу. Наприклад, у дитинстві він не отримав безумовної підтримки батьків, їхнього прийняття. Тепер, консультуючи, він буде із надією домагатися визнання і грати у гру «класний психолог».
Психологе моделлю для клієнта, від його стану великою мірою залежать зміни в особистості клієнта. Тому навчитися адекватно задовольняти свої глибинні потреби для психолога дуже важливо. У внутрішньо збалансованого консультанта, що відповідально ставиться до своєї праці, клієнт також відчуває відповідальність, усвідомлюючи, що його шлях, тривалість роботи, ЇЇ успіх багато у чому залежать саме від нього. Цей шлях він має пройти сам, хоча і спираючись на консультанта.
Існують певні стильові розбіжності і в ставленні консультантів до власного зовнішнього вигляду. Дехто стежить за тим, щоб його одяг не був надто демократичним або дорогим. Дехто, навпаки, вважає, що певні зовнішні особливості, якась нестандартність у зовнішньому вигляді допомагають встановленню атмосфери довіри.
Подібні вимоги є й до приміщення, в якому відбувається консультування. Це приміщення не повинно бути абсолютно нейтральним чи схожим на кабінет лікаря. Воно відтворює естетичні смаки консультанта, певним чином транслює його ставлення до свого оточення, що теж може мати як позитивний, так і негативний ефект на певні категорії клієнтів, впливає на їхнє рішення продовжувати або переривати спільну роботу.
Головними ознаками продуктивного стилю є наявність досвіду роботи з різними категоріями клієнтів, потреба постійно вдосконалюватися, вчитися, засвоювати нові прийоми, техніки, підходи. Успішний консультант завжди дає волю своїй інтуїції, намагаючись підходити творчо, нестандартно до кожного нового випадку. Психологічна допомога - це не лише професійні вміння, відповідальність, бажання, але й трошки магії, трошки чогось незрозумілого, ірраціонального, що виникає в атмосфері відкритості та довіри.
Однією з професійних проблем психологів-консультантів є проблема вигоряння. Число людей, які відчувають себе знесиленими, емоційно «згаслими», постійно втомленими, які втратили енергію, зростає. Це біда всіх професій, які передбачають постійне інтенсивне спілкування з людьми. Вперше синдром вигоряння був описаний американським психіатром X. Фрейденбергером у 1974 році. Сьогодні його включено до Міжнародної класифікації хвороб серед «проблем, пов'язаних із подоланням життєвих негараздів».
Термін «вигоряння» використовують для позначення переживання стану фізичного, емоційного та психічного виснаження, що виникає внаслідок довготривалого включення в емоційно напружені та значущі ситуації у представників соціальних професій. Вигоряння можна вважати специфічним видом стресу, який інколи називають стресом спілкування. Цей стресовий процес порівнюють з повільною, практично непомітною течією, хоча його результати мають сильні негативні наслідки для тих, хто обрав для себе так звані «професії допомоги» чи «комунікативні професії»: це медичні та соціальні працівники, вчителі, викладачі, психотерапевти, адвокати, політики, торговий персонал тощо.
Чому саме представники цих професій страждають від вигоряння? Серед причин - бажаність неабиякого особистого вкладу у щоденні взаємодії з іншими людьми. У професіях, зорієнтованих на спілкування, дуже велике значення має отримання зворотного зв'язку, тобто вдячності, визнання, проявів поваги. І хоча консультант, як правило, такий зворотний зв'язок має, специфіка його контакту з клієнтом, що передбачає повну заангажованість, вкладеність, відкритість, співчуття, призводить до появи симптомів вигоряння.
Загальні підходи в профорієнтаційній роботі психолога-консультанта
Етапи формування професійних намірів школярів 1-11 класів
Важливим моментом у профорієнтаційній роботі з учнями є те, що нерідко проблема вибору професії в момент завершення шкільного утворення як би не встає перед учнями. Причин такої ситуації трохи; почасти вони обумовлені особливостями процесу професійного самовизначення. Цей процес проходить кілька стадій, що є прямим відображенням процесу формування самосвідомості особистості [ 2 ].
На 1 стадії (4-11 років) визначальним фактором професійної орієнтації дитини є його фантазії. Доцільним є заняття по розвитку уяви за допомогою малювання, ліплення, конструювання і т.д. У цей момент розвитку необхідні організація і проведення комплексних занять по формуванню особистості через світ фантазії дитини.
На 2 стадії (11 -14 років) важливим аспектом у професійній орієнтації дитини є його інтереси. Ця стадія зв'язана вже з реальними пробами власних можливостей, з активною цілеспрямованою діяльністю в пізнанні навколишнього середовища і самопізнанні. Самопізнання — основа розвитку самосвідомості підлітка. Від наївного нерозуміння у відношенні самого себе підліток приходить до усе більш заглибленого самопізнання, що з'єднується потім з усе більш визначеною, а іноді і різко коливною самооцінкою.