На жаль, повторювали вслід за ним казки про заможне життя в Україні і Ромен Ролан, Анрі Барбюс, Бернард Шоу... Кричала криком лише українська діаспора. Представник уряду УНР екзилі проф. Олександр Шульгин, змалювавши жахливу картину голоду в Україні, звертався з таким проханням по Хлібної комісії, яка була створена Лондонською економічною конференцією: "В час, коли дорадчий комітет має встановити кількість збіжжя, яке СРСР має вивезти за кордон, ми просимо вас во ім'я гуманності заперечувати проти будь-якого вивезення їстивних продуктів і особливо хліба з СРСР. Цей хліб по праву належить тим, хто його сіяв і хто нині вмирає з голоду -селянам України і Кубані. З свого боку ми рішуче протестуємо проти такого вивозу, який ми не можемо інакше кваліфікувати як злочинним". (Тризуб; 1933). Та світ лишався глухим. І вмирали мільйони українців.
А 27 вересня 1933 року “Le Matin” опублікувала у передовій статті два листи про голодомор, передані до редакції колишнім петроградським професором І.Бузиною. Ось їхній зміст: “Перед 1 травня голодні йшли походом на місто, між ними злодії та бездомні, що вмирали на вулицях. Щоби не показати перед чужинцями нашої нужди, вантажні авта забирали їх силоміць і відвозили як скажених псів”; “щораз частіше трапляються випадки вбивства людей з голоду, буває, що декого заарештують на базарі за продаж людського м’яса”.
Москва ж мовчала. Аж до 1987р. жодної згадки про голод 1933 р. у радянській історіографії і пресі не було.
Апогею голод досяг узимку і навесні 1933р. Люди їли товчену кору дерев, солому, перемішану з гнилою перемерзлою капустою, котів, собак, щурів, потім перейшли на слимаків, жаб, кропиву і вмирали від тяжких шлункових захворювань. Були і численні випадки людожерства, деякі селяни, збожеволівши від голоду, вбивали і їли власних і чужих дітей. Вимирали цілі села, а пошуки і вилучення продовольства тривали. Голод охопив цілу Радянську Україну, а також Північний Кавказ, Крим, Курщину, нижнє Поволжя, Казахстан. Про це свідчать розповіді очевидців страшного голодомору, зокрема Індик Н.М. с с. Андріївка, Полтавської області:
“Народ був настільки знесилений голодом, що деякі вимирали цілими сім’ями. А інші боролися за своє життя знаходили собі харчі. Влітку було легше: ягоди, яблука, абрикоси. Восени люди виходилив поле, шукали картоплю, яка залишилась після збору, корінці буряків, залишки качанів кукурудзи, навіть було таке, що люди розбивали кісточкі від вишень чи абрикос і виїдали середину цих кісточок, їли траву, навіть листя, м’які корінці з дерев, або гілочки. Звичайно, люди їли квасолю, кормовий буряк, який спочатку варили, а потім терли і робили млинці, також млинці робили з кукурудзяного борошна, вони були земного кольору, але смачні, також їли макуху-відходи від насіння.
Страшніші випадки були коли люди їли живцем птахів, жуків, комах, черв’яків. Коли люди їли людей. Бабуся розповідала, що в їхньому селі жила сім’я Козубів, в них було 5 дітей, вони завжди бігали голодні, голі, босі, і, коли наймолодша дитина захворіла і була на грані смерті, то мати вирішила не ховати дитину, а залишити її щоб з’їсти. Звичайно, це жахливо, але факт.”
Кількість померлих від голоду неможливо точно підрахувати. Різні дослідники називали цифри від 2,5 до 8 млн. жертв. За підрахунками Роберта Конквеста, автора книги про радянську колективізацію і голодомор “Жнива скорботи”, від голоду померло 5 млн. селян в Україні і ще 2 млн. за її межами. На початку 90-х років С. Кульчицький (Україна) і С. Максудов (США) спробували уточнити ці цифри на підставі щойно розсекречених матеріалів радянської демографічної статистики. За оцінкою Кульчицького, прямі втрати від голоду 1933р. в Україні коливаються в діапазоні від 3 до 3,5 млн.осіб, повні втрати (з урахуванням зниження народжуваності) – від 4,4 до 5 млн. На думку Максудова, від голоду померло 4 - 4,5 млн. осіб, повні втрати становили 5,5 - 6 млн. Дослідники дійшли висновку, що всі відомі людству випадки геноциду за своїми масштабами не йдуть ні в яке порівняння з тим, що скоїлося в Українській РСР на початку 30-х років. Голод 1933р. – найстахітливіший серед численних злочинів сталінщини.
Сталін любив поєднувати драконівську політику з незначними пропагандистськи-
ми поступками. Так, у 1934 р., коли йшла кампанія централізації, столицю України з
Харкова було переведено до її традиційного центру — Києва. У 1936 р. Сталін повторив свій хід. Напередодні «Великої чистки» він дарував народові СРСР нову конституцію, що забезпечувала йому всі громадянські права, якими користувалися громадяни «буржуазних демократій». Він оголосив Верховну Раду, що складалася з палати Союзу та палати Національностей, найвищим органом державної влади. Він також підтвердив право республік на вихід із Союзу і збільшив їхню кількість із 4 до 11, поділивши Середньоазіатський і Кавказький регіони. Знаменитим зразком сталінського цинізму стала його фраза, сказана в апогеї страхіть 30-х років: «Жити стало краще, жити стало веселіше»…
…У 1997 році у Франції вийшла “Чорна книга комунізму” (“Le Livre noir du communisme”, Ed.R.Laffont). Автори зосередили свою увагу на найважливішому “питанні без відповіді”: чому комуністи уникнули покарання за масові вбивства? На це запитання частково відповідає англійський публіцист П.Джонс: «Провина вмерла у комфортабельних ліжках чи живе у добре влаштованих пенсіонерах і навіть тих, хто при владі».
Комуністи досконало оволоділи мистецтвом маскувати свої дії, змушувати критиків мовчати. І тому світ знає про сталінізм, хоч зачинателем масового терору, концентраційних таборів, етноцидів, геноцидів був В.Ленін. “Можна обдурювати деяких людей весь час, можна обдурювати всіх людей деякий час, але не можна обдурювати всіх людей весь час”. Цей крилатий вислів американського президента А.Лінкольна особливо актуальний, коли говоримо про голод 1932-1933 років в Україні. Адже правда, як пише французький публіцист у газеті “Таn”, все одно стає “явною, прилюдною тайною”, незважаючи на дезінформацію таких нерозумних “туристів”, як Е.Ерріо, У.Дюранті та інших.
Д о д а т к и
Додаток 1(малюнок до ст. )
Червоноармійці руйнйють церкву. Початок 30-х років.
Додаток 2 (малюнок до ст. )
Станіслав Косіор і Микита Хрущов. 1927р.
Список використаної літератури:
1. Жуковський А. Тогочасна франкомовна преса про голод на Україні 1932-1933 років//Сучасність. — 1983. — Ч.10.
2. Конквест Р. Жнива скорботи: Рад. колективізація і голодомор. — К., 1993.
3. Daily Mail. — 1997. — 19 december.
4. L’ordre. — 1933. — 10 september, 13 september.
5. Le Matin. — 1933. — 30 august, 04 october.
6. Le mond sliav. — 1933. — 9 september.
7. Le Petit Marseillais. — 1933. — 30 august
8. Сергійчук В. «Як нас морили голодом»; Бібліотека українця. – К., 1997
9. С. В. Кульчицький “Трагедія голоду 1933” ; т-во “Знання” ;К. 1989
10. С. В. Кульчицький, М. Котляр; “Довідник з історії України”; в-цтво “Україна” ;
К.1996
11. В. Баран, Я.Грицак, О. Зайцев; “Історія України”; в-цтво “Світ”; Л.1996