5. завдання майнової шкоди в стані крайньої необхідності, хоча це і правомірна дія, не усуває обов’язку відшкодувати повністю чи частково збитки. Цей обов’язок покладається на особу, що її заподіяла. Суд також може, враховуючи обставини, покласти цей обов’язок на третю особу, в інтересах якої діяла особа, що завдавала шкоду, або звільнити від відшкодування збитків повністю чи частково як цю третю особу, так і ту, що заподіяла шкоду.
6. Здійснення акту крайньої необхідності співробітниками органів внутрішніх справ є їхнім правовим обов’язком. Бездіяльність осіб, зобов’язаних в силу службових функцій боротися з небезпекою, відвертати завдання шкоди суспільним і особистим інтересам , не може бути виправдана посиланням на небезпеку, що їм погрожувала. Співробітник міліції не може ухилитися від участі в затриманні озброєного злочинця через побоювання за своє життя чи здоров’я. З його боку це буде означати відмову від здійснення акту крайньої необхідності, це тягне за собою дисциплінарну, а в окремих випадках, при наявності підстав, і кримінальну відповідальність.
ІХ. ВІДМІНА КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ ВІД НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ
1. Необхідна оборона і крайня необхідність – два самостійні види обставин, які виключають суспільну небезпеку і протиправність діянь, а це, в свою чергу, зумовлює як їхню подібність, так і відмінність. Подібність у тому, що вони спрямовані на охорону особистих, державних, громадських інтересів, коли їм загрожує небезпека. В тому і в іншому випадку ця небезпека відвертається шляхом завдання шкоди іншим інтересам.
Дії, вчинені в стані необхідної оборони і крайньої необхідності, є правомірними уже в момент їх здійснення. Через це вони не утворюють склад злочину.
2. Відмінність між необхідною обороною і крайньою необхідністю полягає у наступному:
А) джерелом небезпеки при необхідній обороні виступають тільки суспільно-небезпечні дії особи, тоді як при крайній необхідності таким джерелом можуть бути, крім цього, різні сили природи, явища і процеси, здатні завдати шкоду суспільним і особистим інтересам;
Б) дії особи, яка перебувала в стані необхідної оборони, спрямовані на завдання шкоди джерелу небезпеки – нападаючому. На відміну від цього при крайній необхідності шкода завдається інтересам осіб, не причетних до виникнення небезпеки;
В) при необхідній обороні завдання шкоди тому, хто посягає, є одним із декількох можливих засобів захисту інтересу, якому загрожує небезпека. Завдання шкоди при крайній необхідності повинно бути єдиним засобом, без якого неможливо за даних умов відвернути небезпеку;
Г) крайня необхідність припускає завдання шкоди, меншої порівняно з відвернутою шкодою. При необхідній обороні шкода може бути хоч би рівна відвернутій. Законодавство про необхідну оборону встановлює тільки положення про те, щоб завдана шкода не перевищувала межі необхідності;
Д) завдання шкоди при необхідній обороні не тягне за собою правових наслідків, зокрема, необхідності її відшкодування, тоді як шкода, завдана при крайній необхідності, підлягає відшкодуванню особою, яка її завдала, або ж за рішенням суду тієї, в інтересах якої діяла особа.
ВИСНОВОК
Отже, кримінальне право України, визначаючи поняття злочину (ст. 11 КК України), вказує передусім на найважливіші його ознаки – суспільну небезпечність діяння. Там же, у кримінальному праві, виділено випадки, коли дії можуть здаватися суспільно-небезпечними і зовні підпадають під ознаки певного кримінального закону, але які через ті чи інші обставини позбавлені суспільної небезпеки, не можуть тягнути за собою кримінальної відповідальності і покарання.
До обставин, які виключають суспільну небезпечність діяння, належить:
- необхідна оборона;
- затримання злочинця;
- крайня необхідність.
Дії скоєні в стані необхідної оборони, крайньої необхідності і при затриманні злочинця, як це відображено в нормах, що закріплюють ці кримінально-правові інститути, підпадають під ознаки діяння, передбаченою певною статтею Особливої частини кримінального законодавства. Таким чином, можна помітити деяку подібність цих дій до окремих злочинів. Але це лише зовнішня подібність, оскільки за своєю суттю вони відрізняються один від одного. Відмінність їх зумовлена тим, що дії, скоєні в стані необхідної оборони, крайньої необхідності і при затриманні злочинця, позбавлені суспільної небезпечності, яка, як щойно зазначалося, є обов’язковою ознакою будь-якого злочинного діяння. Через те що ці дії спрямовані на захист інтересів держави, суспільства, законних прав, і інтересів окремих громадян, яким загрожує небезпека, вони не тільки не є суспільно небезпечними, а навпаки, є суспільно корисними.
ЛІТЕРАТУРА
1. Конституція України 1996 р.
2. Кримінальний кодекс України., - К., 2001
3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України., - К., 2000
4. Кримінальне право України. Тези лекцій а практичні завдання. За редакцією генерал-майора міліції В.М. Бовсуковського., - Київ, Наукова думка, 2001
5. Кримінальне право України., - Київ, 2001
6. Уголовное право УССР. В.В. Сташисс, А.М. Якупов., - Киев, 1984
* “Право України” 1993, №2, ст. 60