При цьому кримінологи керуються положеннями Кримінального кодексу
України (у подальшому КК). Кримінальна статистика будується у відповідності з його положеннями.
Активність злочинності проявляється, по-перше, у тому, що злочинцям вдається вчинити до викриття не один злочин. По-друге, ця активність дає про себе знати в тому, що злочинці не просто використовують зручні для вчинення умови, але й свідомо створюють умови, які сприятливі для кримінальної поведінки, у т.ч. застосовують при цьому професійні кримінальні навички та досвід.
Активність злочинності тісно пов’язана з кримінальним професіоналізмом, який характеризується;
1) стійкістю виду злочинних занять, наявністю у злочинців певних
спеціальних знань та навичок, необхідних для заняття злочинною діяльністю;
2) певною кримінальною спеціалізацією цих осіб, вчиненням переважно
однорідних злочинів;
3) злочинна діяльність для цих осіб є основним (а іноді єдиним)
джерелом отримання доходів;
4) зв’язком з асоціальним середовищем;
Організованість злочинності – це складне явище, яке проявляється в
організованих злочинах, про що велась мова (у попередніх розділах).
Проте потрібно відрізняти організованість злочинності та організовану злочинність. Розглянута характеристика злочинності вимагає застосування різноманітних методів дослідження для її виявлення, у тому числі ретельного вивчення кримінальних справ, опитування засуджених, свідків, інших осіб.
7. Вивчення латентності злочинності.
Злочинність характеризується високою латентністю (прихованістю від реєстрації).
Кримінологами був зроблений висновок про те, що так звана загально кримінальна злочинність, як правило, при всій її латентності відображається в статистиці у більшій частині, тобто представницькі, репрезентативно. А економічна - лише в досить невеликому відсотку, а тому по даних кримінальної статистики не можна судити про її фактичні тенденції. Як правило, більш тяжкі злочини частіше стають очевидними, ніж інші. Але ж кримінальна статистика фіксує не тільки розкриті, але й всі зареєстровані злочини.
Латентна частина злочинності включає:
- приховані злочини та – злочини, які приховуються.
Прихована частина злочинності створюється за рахунок злочинів та їх
різних сукупностей, які вчинені, але про які не стало відомо правоохоронним органам та суду. Це відбувається з різних причин: потерпіла не повідомила про зґвалтування у правоохоронні органи, ревізійні органи не передали в прокуратуру (міліцію) матеріали про недостачу, т.д.
Частина злочинності яка приховується включає злочини та їх сукупності, які стали відомі правоохоронним органам, але які за різних причин не відображені в статистиці злочинності через відмову у розгляді заяв про злочини, неправильну правову оцінку явищ, тощо.
Існує ряд методик, які дозволяють судити про ступінь поширеності відповідної злочинності з врахуванням її латентності:
1) порівняльний аналіз ряду статистичних показників (наприклад,
співставлення числа вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, ушкоджень середньої тяжкості та легких тілесних ушкоджень). Дослідження судмедекспертів показали, що всі злочини проти життя, здоров’я, потім йдуть такі ж пошкодження з розладом здоров’я, тілесні пошкодження середньої тяжкості та тяжкі тілесні пошкодження. Проте при аналізі кримінальної статистики нерідко ця піраміда виглядає перекрученою – тобто кількість вбивств зростає, а легких тілесних ушкоджень зменшується;
2) співставлення даних кримінальної статистики, статистики
кримінально-правових деліктів, адміністративних та дисциплінарних правопорушень. Так, якщо за даними кримінальної статистики, кількість фактів образи та наклепу знижується, а по даних трудової статистики, зростає кількість розглянутих та задоволених позовів про захист гідності та честі громадян, то цілком очевидно, що ці злочини отримують все більше розповсюдження, але громадяни не бажають звертатись до кримінально-правових засобів захисту своїх інтересів;
3) дані кримінальної статистики співставляються із заявами, скаргами,
повідомленнями про злочин, у тому числі з тими, що направляються не тільки в правоохоронні органи, але й в засоби масової інформації, інші організації;
4) порівняння проводиться з даними опитування населення по спеціальній
анкеті.
За кордоном використовується і такий метод, як експеримент: вчинялося ряд “контролюємих” дослідниками крадіжок в магазині при очевидцях, але ні на одного із злодіїв в правоохоронні органи повідомлено не було.
Таким чином, латерність злочинності – багато аспектна проблема, яка і досліджується серйозно на міждисциплінарному рівні, і підлягає вирішенню у тому ж порядку.
Особистість злочинця.
1. Злочинець та особистість злочинця.
Особистість, особа – у широкому розумінні – конкретно, цілісна людська
індивідуальність у єдності її природних і соціальних якостей; у вужчому, філософському розумінні – індивід як суб’єкт соціальної діяльності, властивості якого детерміновані конкретно-історичними умовами життя суспільства.
Поняття “особистість” не слід цілком ототожнювати з поняттям “індивід”(одиночний представник людського роду) та “індивідуальність” (сукупність для ?????, що відрізняють ?? індивіда від усіх інших).
Клінічний напрямок (теорія про те, що злочинцями народжуються) при вивченні злочинності та злочинця себе не вичерпав. Він існує та розвивається, хоча все більше враховується соціальний фактор (у Франції один із його найбільш визначних представників професор Пінатель).
Дискусія про співвідношення біологічного та соціального в особистості злочинця мала безпосередній вихід на практику. Німецький вчений Ріменшнейдер відстоював ідею зародження злочину поєднанням схильності суб’єкта до злочинної діяльності та впливу оточуючого середовища. При цьому, віддаючи перевагу біологічному фактору, він зробив висновок щодо провідної ролі при вивченні злочинця таких фахівців, як психологи, застосування біотехнічних прийомів, тестів тощо.
На початку 60-х років ХІХ сторіччя розвилась антропологічна теорія, яка народжена ломбарзіанським вченням. Її прихильники виходили з існування вродженої схильності до злочину. Пізніше це стало пов’язуватись з хромосомами.
Дослідження вчених Англії, США, Австралії та інших країн виявили підвищений відсоток хромосомних аномалій серед обстеження злочинців у порівнянні з контрольною групою. При цьому, як правило, підбирались злочинці чи то з розумовими відхиленнями, чи то високі на зріст, що характерно для носіїв вказаної аномалії, які відрізнялись, на думку вчених, агресивністю та жорстокістю поведінки.
Серед вітчизняних кримінологів (в колишньому СРСР) прихильником цієї теорії був професор І.С. Ной, який вважав, що:
“Незалежно від середовища людина може не стати ні злочинцем, ні героєм, якщо народиться з іншою програмою поведінки”.
У свою чергу Ємельянов В.П. зробив такий висновок:
“Тільки певний склад економічних, ідеологічних, соціальних, біологічних факторів дає реакцію, що називається злочином... Причина злочинності – це синтез різноманітних явищ соціальної та біологічної властивості”.
Оцінюючи значення генетичної програми для формування самої поведінки, потрібно мати на увазі звичайно, що немає спеціальних генів, які б однозначно визначали, наприклад, альтруїзм, егоїзм чи антисоціальну поведінку.
Питання про можливість подолання впливу хромосомних аномалій у цьому клубку різних несприятливих факторів просто залишається без відповіді до теперішнього часу. (Приклад по сину Чекатіла який повторив батька злочин).
У той же час генетик Дубінін М.П. вважає: “Людина не отримує від народження готової соціальної програми, вона створюється у ній суспільною практикою в ході її індивідуального розвитку.” Іноді вчені посилаються у якості доказів пріоритету біологічного, вродженого у життєвій програмі людини, у т.ч. в механізмі її злочинної поведінки, на дослідження близнят. Проте німецький психолог та соціолог Вальтер Фрідріх на підставі глибоких досліджень близнят зробив такий висновок:
“Інтереси і установки визначаються суспільним середовищем і розвиваються у соціальній діяльності людини”.
Поряд з антропологічним в кримінології завжди існував і інший підхід – соціальний, який заперечував біологізацію злочинної поведінки. На початку ХХ століття Піонтковський А.А. писав, що неможливо пояснити мінливе соціальне явище - злочин – постійними властивостями природи людини, у т.ч. “злочинної людини”.
Решетніков Ф.М. Відзначав, що тлумачення злочину як симптомів біологічних чи психологічних недоліків злочинця означає ігнорування його дійсної природи як явища, породженого соціальними причинами.
Людина вчиняє злочин, будучи такою, якою вона є . І біологічні, і соціальні особливості людини детермінують злочинність. Не випадково в кримінальному судочинстві проводяться судово-психологічні, судово-психіатричні, судово-медичні та інші експертизи при вивченні злочинності, її причин та умов здійснюються міждисциплінарні та комплексні дослідження злочинців.