Кримінологія, таким чином, до кінця ХІХ сторіччя остаточно визначилась як наука і виділилась як окрема її галузь із рамок кримінального права. Хоча остання з ІІ половини ХІХ сторіччя і стала традиційно включати вчення про злочинність, злочинця та його покарання, зі становленням кримінології як науки ці розділи в ньому не існують.
4. Предмет та зміст кримінології.
Кримінологія, як будь-яка інша наука, вивчає певні закономірності. Її специфічний предмет – це злочинність; особистість злочинця; причини та умови злочинності; шляхи та засоби її попередження; причини та умови конкретних злочинів.
Злочинність – це історично перехідне та мінливе, соціальне та кримінально-правове суспільне явище, яке являє собою систему всіх злочинів, вчинених у даній державі за певний період часу. Вона визначається таким якісно-кількісними показниками, як: рівень, структура та динаміка. Правопорушення, які не складають злочинів, але тісно пов’язані з ними, такі, наприклад, як пияцтво, наркоманія і т.п., розглядаються кримінологією при аналізі причин та умов ряду видів злочинів і розробці заходів по їх профілактиці.
Злочинність в різних її проявах включає:
- злочин або індивідуальну злочинну поведінку;
- окремі види злочинності, які виділяються за об’єктом посягань
(господарські злочини, злочини проти особи, держави, т.д.) та по формах вини (необережні та навмисні злочини);
- злочинність представників різних соціальних груп (неповнолітніх,
жінок, посадових осіб, т.д..);
- злочинність у різних регіонах країни;
- злочинність у різних сферах життєдіяльності суспільства (економічний, соціальний, політичний, т.д..);
- злочинність у державі в цілому;
- злочинність людського суспільства на конкретних етапах його
існування.
Особистість злочинця – це система соціально-демографічних, соціально-ролевих, соціально-психологічних властивостей суб’єктів злочинів. Стосовно до особистості злочинця розглядається і співвідношення соціального та біологічного в ній. Дані про особистості властивості стосовно до суб’єктів злочинів у цілому та по видах злочинів мають в собі суттєву інформацію про причини злочинів. Особистість злочинця досліджується так само, як безпосередній адресат попередження нових злочинів (рецидиву).
Причини та умови злочинності об’єднуються деякими вченими родовим поняттям криміногенні детермінанти і являють собою сукупність соціально-негативних економічних, ідеологічних, соціально-психологічних, організаційно-управлінських явищ, які породжують (причини) та обумовлюють (умови) злочинність як свій наслідок. Причини та умови злочинності у їх багатоманітності вивчаються на різних рівнях: причини та умови злочинності в цілому, окремих груп злочинності, конкретного злочину. Таким чином, детермінація причинності злочинності на їх думку – це в цілому процес народження злочинності в суспільстві (соціальна детермінація) та виділення у даному процесі похідних, причинних залежностей (причинність). Ми цю думку не поділяємо, чітко виділяючи такі поняття, як причина та умови злочину, де причина – це явище, що породжує інше явище, а умова це явище, що сприяє причині.
Попередження (профілактика) злочинності – це система державних та суспільних заходів, які направлені на усунення або нейтралізацію, послаблення причин та умов злочинності, утримання від злочинів та корекцію поведінки осіб, схильних до їх вчинення. Профілактична система аналізується: за спрямованістю, механізмом дії, змістом, суб’єктах та по інших параметрах.
Боротьба із злочинністю – складна, багатоаспектна діяльність, самостійна сфера соціального управління. Вона включає:
- загальну організацію боротьби зі злочинністю (аналіз, прогнозування, програмування, правове регулювання, кадрове та інше забезпечення);
- попередження злочинності;
- правоохоронну діяльність (караючи, тобто спрямовану на застосування передбачених законом заходів до осіб, які вчинили злочини, та правопоновлюючу, тобто по усуненню завданої злочином шкоди та відшкодуванню збитків).
Отже, по-перше, кримінологія – не “все наука”, яка здатна давати універсальні рекомендації на всі випадки життя, а по-друге, кримінологія має свій кут зору, вирішуючи проблему боротьби зі злочинністю в конкретних умовах місця та часу.
Зміст кримінології як науки – це дослідження та оцінка злочинності, її змін, регіональних та соціально-групових відмінностей, їх оцінка; дослідження та оцінка процесів детермінації; розробка рекомендацій по боротьбі зі злочинністю, методології та методики кримінологічних досліджень.
У порівнянні з визначенням предмета кримінології тут новим є по-перше, акцент на дослідження та оцінку злочинності, процесів її детермінації і причинності, по-друге, розробка рекомендацій по боротьбі зі злочинністю, методології та методики кримінологічних досліджень.
Методика і методологія будь-якої науки мають важливе значення, оскільки вони завжди прив’язуються до предмета дослідження і визначають надійність, достовірність його результатів. І не випадково німецький вчений Ганс Снайдер свою книгу “Кримінологія” розпочинає з того, що “кримінологія – це самостійна міждисциплінарна наука зі своєю історією, що характеризується оригінальними методами дослідження та специфічними інститутами і організаціями, які є у всіх країнах світу.”
Думається, що не погодитись з цим висновком не можна, про що підтверджують сучасні досягнення науки кримінології.
5. Кримінологія в системі наук.
Що являє собою спеціаліст – кримінолог, чому його необхідно навчити, яка його базова підготовка?
Ці питання вирішувались та вирішуються по-різному в кожній країні, у всі періоді життєдіяльності людства та окремими авторами.
Поширені чотири основні точки зору.
Перша полягає у тому, що кримінологія – це соціологія злочинності, і базовою повинна бути соціологічна підготовка. Виходячи з цього, в ряді країн кримінологію викладають майбутнім соціологам, а не юристам (США, Великобританія та ін.).
Друга позиція зводиться до того, що кримінологія – це юридична наука, тому юридична підготовка повинна бути головною при підготовці спеціалістів-криміналістів. (Україна, Росія та інші країни Східної Європи).
Третій підхід ґрунтується на тому, що кримінологічні дослідження – це дослідження, перш за все, поведінки людини і відповідно їх повинні проводити спеціалісти-психологи, психіатри. Це характерно для представників так званої клінічної-кримінології.
Четверта позиція прямо визначає кримінологічні дослідження як міждисциплінарні. “Кримінологія – це система різнорідних ... знань і методів, які створюють специфічну цілісність, а також система особливого роду міждисциплінарної науково-дослідницької діяльності, спрямованої на вивчення злочинності”, - вважають В. Б. Першин та А. М. Подрядов.
При такому підході кримінологію називають ще комплексною наукою (М. Вермеш).
Кримінологія в Україні та інших країнах, де вона розвивалась в рамках юриспруденції, стала загальнотеоретичною наукою для наук кримінального циклу (кримінального, кримінально-виконавчого права, кримінального процесу, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, судової психології та ін.). Число цих наук є не постійним. Наприклад, в останній час ставиться питання про виділення кримопенології. Співвідношення кримінології та цих наук можна зрівняти зі співвідношенням теорії держави та права та інших юридичних дисциплін. Саме прихильниками цієї школи і є автори даного дослідження.
6. Кримінологічні дослідження в сучасній Україні.
Кримінологічні дослідження в Україні здійснюються співробітниками наукових установ та юридичних вищих учбових закладів.
Найбільш великою науково-дослідницькою установою, яка здійснює кримінологічні та інші дослідження проблем злочинності, є Інститут держави та права Національної академії наук України у м. Києві. У ньому працюють такі відомі кримінологи, як Мати шевський П.С., Ященко С.С., Тихий В.П.,
Тузов А.П., Трофімов С.В., Лановенко І.Л., інші.
Значний вклад у розвиток кримінології вносять вчені Харківської юридичної академії (Громовенко Л.І., Долежав В.В., Зеленецький В.В., Ковалкін А.А., Михальченко М.П., Тарарухін С.А., Чухраєв І.М.), Київського, Львівського, Одеського та інших національних університетів, де дослідження здійснюються юридичними факультетами та кафедрами, які забезпечують викладання кримінології (Грищук В.К., Жулинський А.Є., Костицький М.Ф., Лопушинський Ф.А, Обушевський О.Ф., ін.)
Певні досягнення в галузі кримінології мають відомчі науково-дослідницькі підрозділи правоохоронних органів України (академії та інститутів служби безпеки, органів внутрішніх справ та прокуратури): В.Ф. Бойко, В.Г. Гончаренко, Мельник М.І., М.Й. Коржанський, Джужа О.М., Заросінський Ю.Л., Женунтій В.І., Зайцева З.Г., Лихо лоб В.Г., П’ятаков В.В., ін.
Систематично проводяться кримінологічні експертизи законопроектів з участю вищеназваних наукових установ, хоча ця практика і не стала постійною.
Поділ державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову, що закріплено у ст.. 6 Конституції України, обумовило створення відповідних органів при цих структурах і наукових установ кримінологічного спрямування (Інститут законодавства Верховної Ради України, інститут судової медицини при Верховному Суді, Академії управління при Президенті України, т.д.), які акумулюють всі досягнення в галузі кримінології та аналізують і використовують дослідження інших науково-дослідницьких установ держави у боротьбі зі злочинністю та у розробці профілактичних засобів по її попередженню, зниженню рівня та удосконаленню правових методів у цьому напрямку.
Тема № 1.