1. ОСНОВНІ МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ
Макроекономіка – це одна з наук, що вивчає економіку. Остання є складною системою. Крім макроекономіки, її вивчають багато інших наук: політекономія, мікроекономіка, маркетинг, галузеві та функціональні економіки. Макроекономіка як наука спирається передусім на положення та висновки економічної теорії про розвиток виробничих відносин, розширене відтворення, дію об'єктивних економічних законів та механізми їх застосування в практиці господарювання. Вона також безпосередньо пов'язана з математикою та статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її у точну науку дає змогу перейти від кількісного до якісного аналізу економічних процесів та явищ. Макроекономіка формує уявлення про функціонування економіки на функціональному рівні. Аналізуючи основні фактори і наслідки макроекономічного розвитку, ця наука водночаc пропонує певні методи активного впливу на об'єкт свого дослідження, тобто на процессування у практиці господарювання. Вона також безпосередньо визначає зміст економічної політики держави, виступаючи її теоретичною основою.
Макроекономіка є важливою складовою всієї економічної теорії. Основним завданням макроекономіки є створення економічних моделей, обгрунтування головних принципів та положень даної моделі, а також аналіз, як і в якій мірі досягаються основні економічні цілі:
1) ріст економіки;
2) повна зайнятість;
3) економічна ефективність;
4) стабільний рівень цін;
5) економічна свобода;
6) справедливий розподіл доходів;
7) економічна забезпеченість незахищених прошарків населення;
8) міжнародний торговий баланс.
Рівень макроекономічного аналізу розглядає економіку як єдине ціле або як систему, яка складається з основних агрегатів: державний сектор, приватний сектор та домогосподарство. Вивчаючи ці агрегати, макроекономіка намагається побудувати загальну схему структури економіки і зв'язки між крупними агрегатами. Тому макроекономічні дослідження різних економічних проблем охоплюють аналіз таких величин, як загальний об'єм продукції, загальний рівень зайнятості, загальний об'єм доходів, загальний об'єм витрат, загальний рівень цін.
Для опису загального об'єму продукції була введена система національних рахунків. Різні показники, які входять в систему національних рахунків, дозволяють нам вимірювати об'єм виробництва в довільний об'єм часу і розкривають фактори, які визначають функціонування економіки. Порівнюючи рівні національного доходу за визначені проміжкі часу, ми можемо побудувати криву, яка характеризує функціонування економіки в довгостроковій перспективі.
Існує велика кількість різних показників економічного добробуту суспільства. Основним показником при складанні системи національних рахунків є валовий національний продукт (коротко ВНП). ВНП – це вартість всього об'єму кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік. Валовий національний продукт є грошовим показником. Валовий національний продукт може бути обрахований шляхом сумування всіх витрат на купівлю всього об'єму виробленої в даному році продукції або додаючи всі доходи, які отримані в виробництві всього об'єму продукції даного року. В системі національних рахунків існує ще декілька основних показників.
Чистий національний продукт – це ВНП без грошей, які відчислені на використання капіталу (заміщаючі інвестиції).
Національний доход – це чистий національний продукт за виключенням непрямих податків на бізнес.
Особистий доход – сукупний доход, який виплачують індивідуумам і сім'ям.
Номінальний і реальний ВНП
Номінальний валовий національний продукт – це об'єм виробництва, який виражений в цінах, існуючих на момент часу, коли цей об'єм був вироблений. Для підрахунку реального валового національного продукту нам потрібно ввести таке поняття, як індекс цін ВНП. Індекс цін – це відношення ціни ринкової корзини в даному році до ціни аналогічної ринкової корзини в базовому році і помножене на 100%. Реальний ВНП – це відношення номінального ВНП до індекса цін ВНП.
Отже, для бажаного економічного росту нам потрібно забезпечити ріст реального ВНП. Чи можливо, щоб економіка деякої країни забезпечила ріст реального валового національного продукту протягом досить довгого періоду часу? Історія свідчить про те, що економічний ріст розривається періодами економічної нестабільності, і тому в загальному економічне життя доцільно розглядати як циклічні зміни економічного росту і економічного спаду. Є чотири фази економічного циклу. Почнемо розгляд економічного циклу з піку цикла, коли в економіці спостергіається повна зайнятість і виробництво працює майже на повну потужність. В цій фазі рівень цін має тенденцію до підвищення. Слідуюча фаза – це економічний спад, коли виробництво і зайнятість зменшуються, а ціни не знижуються. Далі слідує найнижча точка фази циклу – депресія, коли виробництво і зайнятість досягли мінімального значення і вже починають підвищуватися. Далі в фазі пожвавлення економіки рівень виробництва збільшується, а зайнятість збільшується майже до повної зайнятості.
Відомо, що економічні цикли суттєво відрізняються один від одного по тривалості і інтенсивності. Тому деколи говорять про економічні коливання, а не про цикли, тому що цикли є регулярні. Як описано в “Економіксі” (Брю, Макконнелл) [1], «велика депресія» 30-х років суттєво підірвала економічну активність на ціле десятиліття. Порівнюючи її із спадами ділової активності 1924 і 1927 років, ми побачимо, що вони були менш інтенсивні і нетривалі.
Якщо говорити про коливання, то в різний час економісти висували різноманітні теорії, які ставили собі за мету дослідити коливання ділової активності. Згідно однієї з концепцій, одною з причин є технічні новинки і їх нерегулярне впровадження. Згідно другої теорії, причини коливань – політичні і випадкові події, такі як війни.
При оцінці економічних циклів широко використовуються такі макроекономічні показники, як рівень безробіття та інфляція. В залежності від того, на якій із фаз економічного циклу знаходиться держава, ми можемо проаналізувати, як зміниться рівень безробіття і інфляції. Для того, щоб детальніше розібратися в цих макроекономічних проблемах, розглянемо спочатку проблему безробіття.
2. Структура макроекономічних проблем
Безробіття
Якщо прискіпливо підійти до проблеми зайнятості, то можна твердити, що поняття «повна зайнятість населення» не відповідає тому, що все населення працездатного віку працює. Оскільки людина може не мати бажання працювати або, наприклад, знаходиться в декретній відпустці.
Для кращого описання виділимо три типи безробіття:
1) Фрикційне безробіття. Так як людина сама вибирає собі роботу, то, взагалі кажучи, бувають випадки, що людина є «між роботами». Одні люди переходять за власним бажанням на кращу роботу, інші шукають роботу тому, що їх звільнили, а деякі вперше шукають роботу. Коли всі ці люди знайдуть роботу або повернуться на старе робоче місце, їхню нішу на ринку праці заповнять інші звільнені.
В економіці фрикційне безробіття є неминучим і в деякій мірі бажаним. Чому саме так? Тому що багато робітників, добровільно звільнившись, переходять з малопродуктивної роботи, яка дає низький заробіток, на більш продуктивний труд, який краще оплачується.
2) Структурне безробіття є другим типом безробіття, який характеризується тим, що зміна в структурі попиту або технологічні новинки змінюють структуру попиту на робочу силу: попит на деякі професії різко падає, а на інші, в тому числі нові, які раніше, можливо, не існували, попит швидко зростає. Це виникає тому, що робоча сила не в змозі миттєво зреагувати на змінену структуру попиту. Тому виникає ситуація, коли у деяких робітників немає потрібних навичок, їхні навички досить застарілі.
3) Циклічне безробіття є одною з характерних рис циклічних спадів і криз. Причиною циклічного безробіття є зменшення загального попиту на товари і послуги. Тепер зрозуміло, що поняття повної зайнятості не означає, що безробіття зовсім не існує – фрикційного і структурного безробіття не можна уникнути. Тому рівень безробіття при повній зайнятості рівний сумі структурного і фрикційного безробіття і називається природним рівнем безробіття. Природній рівень безробіття виникає тоді, коли збалансовані ринки робочої сили, тобто коли кількість людей, які шукають роботу, рівна кількості вільних робочих місць.
Дуже важливим є питання визначення практичного кількісного рівня безробіття. Всі люди діляться на три групи:
а) люди, які не рахуються потенційною компонентою робочої сили (особи, які перебувають у психіатричних лікарнях, в місцях позбавлення волі або особи, які ще не досягли 16 років);
б) люди, які потенційно можуть працювати, але не працюють і не шукають роботу (учні, студенти, пенсіонери та інші);
в) робоча сила, в яку входять працюючі люди або ті, хто хоче працювати.
Тоді рівень безробіття визначається як відношення безробітної робочої сили до всієї робочої сили, помножене на 100%.
Розглянемо економічні наслідки безробіття Основним з них для суспільства в цілому є недовипущена продукція. Математично це можна виразити як різницю потенціального ВНП і фактичного ВНП, де потенціальний ВНП визначається як ВНП при природньому рівні безробіття і при нормальних темпах розвитку. Експериментально Артуром Оукеном було знайдено залежність між рівнем безробіття і недовипущеною продукцією, або відставанням ВНП, і записане в законі Оукена: