якщо фактичний рівень безробіття перевищує природній рівень безробіття на 1%, то відставання об'єму ВНП складає 2,5%.
Як відомо, безробіття розподіляється неодинаково, бо якщо б при зростанні безробіття пропорційно йому робочий день і зарплата всіх робітників зменшувалась б, тоді люди менш болісно переживали би безробіття. Але як відомо, це не так. У віковій і галузевій структурі безробіття можна простежити такі тенденції:
а) рівень безробіття робітників, зайнятих в сфері обслуговування і в виробництві товарів короткострокового користування нижчий, ніж рівень безробіття у робітників, зайнятих в автомобільній, сталепрокатній та інших галузях важкої промисловості;
б) рівень безробіття серед молоді значно вищий, ніж серед дорослих. Це пояснюється тим, що молодь може вперше шукати роботу або є менш кваліфікованою або менш комунікабельною;
в) в країнах, де присутнє чорношкіре населення, рівень безробіття серед чорношкірого населення вищий, ніж серед білих.
Зрозуміло, що крім загальносуспільних економічних негараздів, безробіття несе з собою бездіяльність, втрату кваліфікації, занепад моральних і етичних норм, а також веде до громадських та політичних безпорядків.
Інфляція
Інфляція є ще одним з факторів економічної нестабільності. Її визначають як підвищення загального (середнього) рівня цін в економіці. Інфляція дезорганізує економіку, підриває стимули та мотивацію до праці, деформує соціальну психологію, негативно впливає на можливості прогнозування наслідків економічних рішень.
Рівень інфляції вимірюється через індекс цін:
,
де Іцін – індекс цін у році t.
Зростання індексу цін визначає рівень інфляції, а зменшення його – рівень дефляції.
За іншою формулою розраховується темп інфляції (Тін):
.
Темп інфляції показує ступінь знецінення грошей.
Розрізняють два типи інфляції: інфляція попиту та інфляцію, що зумовлена зростанням витрат, тобто інфляцію витрат.
Інфляція попиту спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають під впливом загального збільшення сукупного попиту. Таке збільшення може бути викликане зростанням пропозиції грошей, а також інвестиційних витрат та іншими чинниками. Виробничий сектор не в змозі негайно відповісти на цей надлишковий попит зростанням реального обсягу пропозиції, бо всі наявні ресурси вже повністю використані. Тому надлишковий попит призводить до підвищення цін на стабільний обсяг продукції. Суть інфляції попиту пояснюють фразою: “Дуже багато грошей полюють за дуже малою кількістю товарів”.
Для пояснення суті інфляції розглянемо криву сукупної пропозиції. Вона налічує три відрізки. Для з'ясування процесу нарощення інфляції розглянемо їх.
На першому відрізку сукупні витрати недостатні й обсяг валового національного продукту значно відстає від свого потенційного рівня за умови повної зайнятості. Іншими словами, існує значне відставання реального обсягу валового національного продукту. Виробничі потужності використовуються неповністю, рівень безробіття високий. За умов збільшення, наприклад, прпозиції грошей або державних витрат (при застосуванні державою політики експансії) сукупний попит поступово зростає, збільшується одночасно й обсяг виробництва. Але на першому відрізку кривої сукупної пропозиції рівень цін при цьому ще не зміниться, тобто інфляція поки що відсутня. Це пояснюється тим, що існує велика кількість незалучених у виробництво трудових і матеріальних ресурсів, які ще не можна залучити за існуючих на них цін.
Поступово зростання попиту підштовхує розвиток сукупної прпозиції до другого відрізку (перехідний період). Для цього стану економіки притаманне повніше використання ресурсів, а тому запаси їх поступово скорочуються і вони стають дорожчими. Починається зростання цін, тобто інфляція.
Інфляцію, що виникає на другому відрізку кривої сукупної прпоозиції, називають передчасною, тому що вона починається до появи повної зайнятості і повного використання виробничих потужностей у країні.
Подальше зростання сукупного попиту підштовхує сукупну пропозицію до потенційно можливого обсягу ВНП, зображеного третім відрізком. На цьому відрізку реальний валовий національний продут досягає свого максимуму, і тому подальше зростання сукупного попиту зумовлює інфляцію, яку називають уже “чистою” на відміну від передчасної. Отже, сукупний попит, що перевищує виробничі можливості суспільства, викликає підвищення цін – інфляцію.
За стабільного рівня цін (відрізок 1 кривої) номінальний і реальний валовий національний продукт збільшуються одинаково. Але в умовах передчасної інфляції (відрізок 2) валовий національний продукт необхідно дефлірувати, щоб визначити зміну реального обсягу продукції. За “чистої” інфляції (відрізок 3) зростає тільки номінальний валовий національний продукт, а реальний ВНП залишається незмінним.
Інфляція витрат спостерігається в тому випадку, коли збільшуються витрати на одиницю продукції, тобто середні витрати за даного обсягу виробництва. Збільшення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції, який може бути запропонований за існуючого рівня цін. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів і послуг, що , в свою чергу, підвищує рівень цін – інфляцію. Таким чином, витрати, а не попит збільшують ціни. Найважливіші чинники інфляції витрат – це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергоресурси.
Існують дві концепції щодо визначення першопричин інфляції: структурна і монетарна. Прихильники першої концепції вбачають неминучість інфляції в процесі економічного зростання за умов наявності структурних “вузьких місць” в економіці. До таких “вузьких місць” вони відносять диспропорції суспільного відтворення, дефіцити державного бюджету. З точик зору прихильників цієї концепції, збільшення грошової маси лише дає змогу інфляції виявитися і стати кумулятивним (зростаючим) процесом.
Монетаристи розглядають інфляцію як чисто грошовий феномен, що зумовлений “м'якою” грошовою та бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту та помилкові операції національного банку на валютних ринках). Вони вважають струкутурні “вузькі місця” наслідком спотворених внутрішніх цін і валютних курсів, що, в свою чергу, спричинене інфляційними процесами і спробами уряду стримати зростання цін у певних межах.
Щодо причин інфляцї в країнах, що розвиваються, і посткомуністичних країнах, то тут головною причиною інфляції називають ціновий механізм, який за відсутності або недосконалості ринкових структур неминуче призводить до дефіцитів, незбалансованості та порушення міжгалузевих пропорцій і пропорцій відтворення. В таких умовах зростання цін сприяє перерозподілу доходів із галузей споживчого комплексу на діяльність неефективних структур. Урбанізація та зростання доходів населення зумовлюють швидке збільшення попиту на продовольчі товари, які не задовільняються існуючими можливостями сільского господарства. Підвищення цін на продовольство неминуче призводить до компенсаційного збільшення грошових доходів, а далі – до зростання витрат і цін. Таким чином розкручується інфляційна спіраль.
Однією з причин інфляції є також характерне для зазначених країн завищеня офіційного валютного курсу національної грошової одиниці порівняно з ринковим курсом. Це зававжає зростанню експорту, призводить до збільшення негативного сальдо платіжного балансу і до зниження реальних державних доходів. Інфляція розвивається також унаслідок покриття дефіциту державного бюджету грошово-кредитною емісією.
Поступово зростаючи, інфляція перетворюється в більш жорстку гіперінфляцію, яка характеризується надмірно швидкими темпами . Гіперінфляція руйнує нормальні процеси відтворення, негативно впливає на обсяг національного виробництва та зайнятість. За умов зростання цін населення і підприємства починають скорочувати свої заощадження, намагаючись витратити гроші швидше. Це посилює тиск на ціни, й інфляція починає “годувати” сама себе. Більше того, оскільки вартість життя зростає, робітники вимагають і отримують вищу заробітну плату. Підприємства компенсують свої витрати на збільшення заробітної плати зростанням цін. Починається новий виток підвищення заробітної плати й цін. Гіперінфляція сприяє тому, що зусилля спрямовуються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність. Підприємствам стає вигідніше нагромаджувати готову продукцію й сировину, передбачаючи нове підвищеня цін. Але це ще більше поглиблює розрив між попитом і пропозицією і посилює інфляцію. Замість того, щоб вкладати гроші в інвестиційні товари, виробники й населення, захищаючись від інфляції, намагаються придбати невиробничі цінності. Нормальні виробничі відносини порушуються. Гроші припиняють виконувати свої функції і втрачають свою реальну ціну. Виникає депресія.
Описані вище інфляція та гіперінфляція можуть бути відображені графічно.
На рис.1 економічна система під впливом зміни рівноваги між попитом і пропозицією рухається від стану Е1 до Е2 і Е3. При цьому спостерігається зростання цін – інфляція. Зміщення сукупного попиту (СПо1-СПо2) за рахунок нецінових факторів відносно стабільного рівня сукупної пропозиції (СПр1) призведе до зростання цін і обсягів виробництва. Зміщення сукупної пропозиції (СПр1-СПр2) спричинить зростання цін і зменшення обсягів виробництва.
Розглянемо процес гіперінфляції. На рис.2 точка Е1 показує початкову рівновагу економічної системи. Далі продовжується економічна активність, одночасно збільшуються сукупні доходи й економічна система внаслідок зростання сукупного попиту (СПо1-СПо2) досягає рівноваги в точці Е2, де сукупна пропозиція дорівнює потенційному валовому національному продукту. Якщо доходи і сукупний попит і далі збільшуються (СПо2-СПо3-СПо4), сукупна пропозиція номінально зростає, залишаючись реально в межах потенційного ВНП. таке зростання сукупної пропозиції можливе тільки за рахунок стрімкого збільшення цін. Економічна система досягає рівноваги в точках Е2, Е3, Е4, …, спрямовуючись угору. Це і є гіперінфляція.