Існує також ряд факторів, які справляють значний вплив на темпи ЕЗ, але вони з великими труднощами піддаються кількісній оцінці. До них можна віднести забезпеченість країни різноманітними природними ресурсами, кількість і якість земельних угідь, кліматичні умови, соціальну, культурну та політичну атмосферу в країні і навіть національні традиції.
Як уже підкреслювалося вище, ЕЗ є важливою метою суспільства. До нього прагнуть усі суб'єкти ринкових відносин; воно є головним мотивом постійного збільшення інвестицій і, як наслідок, зростання споживання. В ЕЗ заінтересовані не тільки приватні господарські суб'єкти, а й держава, тому що воно створює їй сприятлівіші умови для виконання своїх економічних функцій. Останнє ставить державу перед необхідністю застосувати такі заходи, які стимулювали б ЕЗ. Ці заходи дуже різноманітні.
Ми знаємо, що відповідно до положень кейнсіанської теорії держава повинна стимулювати ЕЗ через вплив на сукупний попит. Це пояснюється тим, що економічний розвиток може стримуватися недостатнім рівнем сукупних витрат. Збільшуючи державні закупки вона сприяє розширенню сукупного попиту, який створює передумови для зростання виробництва. Але такий захід доцільний лише за неповної зайнтості. В умовах повної зайнятості з метою збільшення сукупних витрат держава повинна проводити політику “дешевих” грошей, з тим щоб стимулювати підвищення норми нагромадження з боку приватного сектора. В додаток до цього вона може застосувати фіскальні заходи у формі обмеження урядових витрат з метою стримання інфляції, яка може виникати в разі збільшення капіталовкладень.
Стимулювання ЕЗ можна досягти, якщо спиратися на теорію “економіки пропозиції”. Згідно з цією теорією, ефективнішим способом стимулювання економічного розвитку є зменшення податків. За допомогою такого заходу можна стимулювати підвищення рівня заощаджень та нагромадження. Ааналогічний результат досягається за рахунок зменшення або скасування податків на доходи від процентів за вкладами. Значний ефект має запровадження податкових пільг на інвестиції та застосування режиму прискореної амортизації.
Важливою умовою стимулбвання ЕЗ є розширення участі держави в інвестуванні фундаментальних досліджень та розробок, зростанні державних витрат на освіту, що сприяє підвищенню якості робочої сили та продуктивності праці. Як показує практика деяких країн світу, уповільнення економічного розвитку може бути викликане недостатніми капіталовкладеннями в інфраструктуру економіки: в будівництво дамб, електростанцій, автошляхів, аеропортів, міських комунікацій тощо. Збільшення долі держави в інвестуванні економічної інфраструктури сприяє пожвавленню приватного інвестування і на цій основі ЕЗ.
Таким чином, державне регулювання ЕЗ – це багатопланова проблема. Її вирішення залежить від індивідуальних умов і приоритетів конкретної країни.
Економічне зростання
Основні моделі прогнозування економічного зростання
Моделі ЕЗ – це різновиди одномірних або багатомірних макроекономічних моделей довгострокового розвитку. Макроекономічні моделі використовуються для здійснення формалізованого аналізу та прогнозування укрупнених народногосподарських систем. Метою побудови та застосування таких моделей є прогноз основних показників, які характеризують розвиток економіки та її структуру.
Виділяються два основні підходи до моделювання ЕЗ – неокейнсіалський та неокласичний. Неокейнсіанські моделі, як і кейнсіанська теорія взагалі, грунтується на попиті. Один із фактрів попиту – капітальні вкладення (інвестиції), які мультиплікативно збільшують прибуток. Водночас капіталовкладення самі обумовлюються зростанням прибутку (ефект акселератора).
Найпростішим прикладом моделей даного напряму є односекторна модель Домара – Харрода. В цій моделі зростання продукту пов'язується з нормою та ефективністю нагромадження. Центральне рівняння цієї моделі має такий вигляд:
де Y0 і Yt - обсяги національного продукту (ВНП або ЧНП) в початковому та кінцевому роках періоду, що аналізується, y – темп приросту продукту; α – норма нагромадження; β – ефективність нагромадження (коефіціент капіталовіддачі).
При обчисленні норми нагромадження (α) слід враховувати, що, по-перше, частина нагромадження здійснюється за рахунок амортизаційного фонду і використовується для відшкодування вибування основного капіталу; по-друге, із фонду нагромадження забезпечується вкладення не тільки в основний, а й в обіговий капітал, включаючи резерви.
У центральній моделі Домара – Харрода (1) норма нагромадження приймається як незмінна величина. Насправді ж, коли розглядається досить тривалий період часу, величина норми нагромадження змінюється у формі синусоїди. На початкових етапах індустріалізації вона зростає, а після завершення промислового сплеску – знижується. Для врахування цієї обставини базова модель модифікується в таку модель:
де αс – середня норма нагромадження в передпрогнозовий період; αr – гранична норма нагромадження.
Елементом, який зв'язує нагромадження та зростання продукту, в рівняннях (1) і (2) є коефіціент капіталовіддачі (β), а точніше, граничний коефіціент β. Він показує, якою мірою капіталовкладення відображаються в прирості продукту. Величина цього коефіціента залежить від багатьох факторів, і насамперед від капіталовмісткості продукту, тобто питомих витрат капіталу на виробництво одиниці продукту, рівня завантаження виробничих потужностей, тривалості інвестиційного циклу, технічного прогресу тощо.
Існує кілька методів, за допомогою яких можна визначити можливі зрушення в поведінці цього коефіціента:
- екстраполяція минулих тенденцій з урахуванням експертних оцінок відносно зрушень у структурі капіталовкладень, рівні завантаження виробничих потужностей та тривалості інвестиційного циклу;
- порівняльний аналіз між окремими країнами;
- аналіз порівняльної динаміки капіталоозброєності та продуктивності праці.
Залежність динаміки коефіціента капіталовіддачі () від капіталоозброєності (К) та продуктивності праці (ПП) можна виразити такою формулою:
де - темп зростання коефіціента капіталовіддачі; φ – темп зростання продуктивності праці; π – темп зростання капіталоозброєності праці.
Можливі триваріанти поведінки коефіціента капіталовіддачі:
π > φ – зростання коефіціента;
π = φ – незмінність коефіціента;
π < φ – зниження коефіціента.
З метою визначення залежності темпів зростання продукту від темпів зростання населення застосовується модифікована модель Домара – Харрода:
де Yn – темп зростання доходів на душу населення; Yn0 - доход на душу населення; n – темп приросту населення.
За допомогою цієї моделі можна обчислити темп зростання продукту в розрахунку на душу населення або виявити норму нагромадження, яка необхідна для підтримання бажаних темпів зростання продукту з розрахунку на душу населення.
Модель Домара – Харрода стала вихідною для розробки інших моделей економічного зростання, зокрема моделей Д.Хікса, Р.Гудвіна та ін. У довгостроковому плані економіка набуває тенденцій до постійного зростання. Але її розвиток складається, як уже зазначалося, з окремих хвиль піднесень та спадів економічної кон'юнктури. Закономірності, пов'язані з хвилеподібним характером економічного розвитку, відображаються в моделі ділового циклу, запропонованій Самуельсоном та Хіксом.
Механізм коливань економічної кон'юнктури пояснюється в моделі, виходячи з ефекту економічного акселератора та мультиплікатора. В основу ефекту акселератора покладено положення про те, що масштаби інвестування залежать від приросту або темпів зміни попиту для кінцевих робіт. Зумовлений останнім, інвестиційний попит дорівнює кратній величині попиту на кінцеву продукцію. Ступінь цієї кратності є коефіціентом акселератора. В моделі Самуельсона – Хікса рівняння інвестицій в умовах, коли коефіціент акселератора дорівнює (А), можна записати так:
де Іt – інвестиції в році t; Yt-1 – обсяг національного продукту в період часу t-1.
Закономірності в сфері споживчих витрат виражаються в вигляді функції споживання, при введені до неї часового лагу (запізнювання) в один період:
СВt = aYt-1 + b (6)
де СВ – споживчі витрати, які є лінійною функцією від національного доходу; a,b – константи.
Коефіціент a виражає частку національного доходу, яка йде на споживання, і називається середньою схильністю до споживання; коефіціент b називають базовим споживанням.
У формулах (5) і (6) А=0,1<a<0,b>0.
За умови рівноваги попиту та пропозиції
Yt = СВt + It (7)
Одержуємо динамічне рівняння
Із включенням доо аналізу такого мінливого елемента, як державні закупки (ДЗt), формула (7) набуває вигляду
Yt = СВt + It + ДЗt (9),
а формула (8) записується таким чином:
де ДЗt=(1+R)ДЗt-1; R – константа, яка дорівнює темпу зростання державних закупок.
Неспроможність моделі Домара – Харрода відобразити умови рівноваги в економіці з урахуванням безробіття, неповного використання виробничих потужностей та інфляції викликали її критику з боку неокласиків.
Неокласична модель в умовах рівноваги між попитом і пропозицією враховує мінливість коефіціента капіталовіддачі. Співвідношення капітал – виробництво стає гнучким унаслідок того, що неокласичні моделі враховують не один, а два виробничі фактори і допускають їх взаємозамінність. Припускаються різноманітні комбінації виробничих факторів, що дає змогу навіть за незмінної техніки одержувати зростання обсягів виробництва.