Важливо те, що англо-німецька ініціатива не залишилася поза увагою інших біржовиків, які також взялися створювати альтернативні альянси. Адже майже всі європейські ринки значно сучасніші й ефективніші порівняно з американськими, чому сприяють такі чинники, як введення єдиної європейської валюти, розширення практики приватизації, хвиля панєвропейського злиття і об'єднання, а також збільшення кількості дрібних («роздрібних») інвесторів. Усі ці чинники сприяють інтеграції європейських фінансових ринків. Так, у вересні 1999 р. керівники восьми провідних європейських фондових бірж оголосили про план створення до листопада 2000 р. єдиної панєвропейської торгової системи – спільного електронного «майданчика» для 300–400 «блакитних фішок» (blue chips), які торгують нині на різних національних ринках. Це означало прямий виклик світовому лідеру – Нью-Йоркській фондовій біржі. Незабаром непередбачені (хоч і частково передбачені) складності трансформували цей план у вироблення єдиних стандартів операційної діяльності. «Завдання альянсу змінилося, – пояснив М. Капуано (M. Capuano), керівник Міланської біржі (CEO of Milan‘s Borsa Italiana). – Ми зараз працюємо в напрямку стандартизації ринкової моделі торгівлі, а потім перейдемо до інших питань, таких, наприклад, як розрахунки»[11]. Паралельно керівники лише трьох бірж, – Амстердамської, Брюссельської та Паризької, – в березні 2000 р. проголосили об'єднання своїх бірж у «першу Європейську біржу» – Euronext. У тому ж місяці група інституційних інвесторів, що включає Barclays Global Investors і Merrill Lynch Mercury Asset Management, впровадили спільну систему розрахунків E-Crossnet. Незалежно від них інші великі компанії – американський інвестиційний банк Morgan Stanley Dean Witter і шведська технологічна компанія OM Gruppen – почали створювати електронну біржу роздрібної торгівлі Jiway.
Учасники Лондонсько-Франкфуртського альянсу продовжували рухатися вперед. Наступний етап на їх шляху – виявилося акціонування і комерціалізація принципів діяльності. Через 200 р. свого існування ЛФБ перетворили з об'єднання учасників в акціонерне товариство. У березні 2000 р. про проведення акціонування і первинної публічної пропозиції своїх акцій (initial public offer – IPO) оголосила і Німецька біржа. Таким чином, була підтверджена тенденція, що полягає у відході від принципу створення бірж як установ спільного володіння (цей процес отримав назву «демючиалізації» – «demutualisation») і перетворення їх в акціонерні товариства, орієнтовані на отримання прибутку (тобто комерціалізація їх діяльності). За деякими оцінками, вже до кінця 2003 р. близько 80% бірж пройдуть через цей процес. (Очевидно, що й клірингові палати таких бірж мають бути орієнтовані на отримання прибутку).
У серпні 2000 р. події навколо об'єднання бірж знову активізувалися. Коли вже згадана вище шведська OM Gruppen розпочала процедуру «ворожого» (hostile take-over) поглинання ЛФБ, це сповістило про початок гри за новими правилами. Ця спроба провалилася, але тепер поглинання однієї біржі іншою не вважається єдиним можливим варіантом їх консолідації. Тим більше, що сама шведська група наприкінці травня 2001 р. оголосила про повторну, але на цей раз «дружню» спробу поглинання Лондонської біржі. Не втрачають час і у Франкфурті. Наприкінці травня 2001 р. разом з Eurex франкфуртські біржовики зробили наступний новаторський крок, запропонувавши об'єднатися з компанією Dow Jones для того, щоб задовольнити потребу об’єднаного європейського ринку в новому універсальному індексі, який подолає обмеженість національних індексів (таких, наприклад, як британський FTSE 100-»Footsie» або німецький DAX). Судячи з усього, клірингова система Clearstrem також буде залучена до даного проекту.
Не можна не помітити, що хвиля злиття фондових бірж у Європі розпочинається у результаті розвитку альтернативних торгових систем, що дійшов до Європи з Америки. Використовуючи неефективність ринкової структури бірж і відсутність у них єдиного пулу ліквідності, їх дедалі більше витісняють такі електронні комунікаційні системи – ЕКС (electronic communications networks-ECNs), як Island або Archipelago, котрі вже звернулися в Комісію США щодо цінних паперів і бірж з проханням надати їм статус фондових бірж. (Враховуючи, що через ЕКС зараз здійснюються майже 30% операцій на таких біржах, як NYSE і Nasdaq, їх прохання цілком можна задовольнити. Хоча, звичайно, проблемність такого рішення пояснюється аж ніяк не недостатнім обсягом операцій, а порядком їх здійснення. Адже подібний прецедент, по суті, може призвести до зрівнювання прав торгівлі на організованих майданчиках з інтернетськими новаціями). У США більшість інвестиційних банків підтримують 11 окремих ЕКС, але найбільші інституційні інвестори, а також фірми, які орієнтуються на дрібних і роздрібних клієнтів, виступають за створення в країні централізованої торговельної системи. У Європі, фондовий ринок якої розвивається за своїми законами, спостерігається бум у створенні систем, орієнтованих на обслуговування високотехнологічних і швидко зростаючих компаній (представників «нової економіки»): Easdaq, the Neuer Markt, Euro. NM, techMARK… Найбільшим потенціалом серед них володіє нині, мабуть, Tradepoint. Звичайно, вони пропонують подвійний лістинг (dual listing), що означає можливість котирування в таких системах своїх акцій компаніями, які вже пройшли лістинг на організованому ринку Європи, США або Ізраїлю. Це підвищує їх конкурентну спроможність і прискорює інтеграцію до загальноєвропейського фондового ринку. Але особливих хвилювань серед традиційних організаторів торгівлі поки що не спостерігається. Так, голова Німецької біржі наголосив з цього приводу: «…Я не бачу жодного способу, аби будь-яка ЕКС або нова біржа викрали навіть 5% нашого основного ринку з торгівлі акціями «блакитних фішок»[12]. Хоча в середовищі ЕКС існує впевненість у тому, що консолідація неминуча. Як підкреслив К. Педдер, виконавчий директор Easdaq (C. Pedder, Easdaq executive vice-president): «Я особисто вірю, що не пізніше, ніж через 10 років, буде існувати єдина домінуюча панєвропейська біржова структура»[13].
Незважаючи на свою уявну логічність, процес об'єднання «мегабірж» почав пробуксовувати. Експерти пояснюють це тим, що воно не обіцяє зниження витрат для клієнтів, бо не передбачає використання дешевших порівняно з існуючими нині альтернативних механізмів розрахунків. Варто зазначити, що механізм розрахунків на фондовому ринку суттєво відрізняється від прийнятого в інших сегментах (скажімо валютному) того ж фінансового ринку. Якщо загальний ринковий принцип свідчить «плати і забирай» (pay and carry out), то на фондовому ринку через ряд причин, розгляд яких виходить за межі даної статті, діє принцип «купуй зараз, плати потім» (buy now, pay later). Для подібних розрахунків використовують одну з трьох найпоширеніших у світі моделей.
Головний елемент моделі 1 – передача інструкцій як щодо переказу цінних паперів (ЦП), так і грошей на основі інформації про кожну операцію (trade-by-trade gross basis) і кінцевий переказ ЦП, що здійснюється одночасно з переказом грошей.
Модель 2 передбачає передачу інструкцій про переказ ЦП за кожною операцією, але самі перекази ЦП від продавця до покупця здійснюються лише в кінці циклу, коли відбувається і переказ грошей на умовах «нетто».
Модель 3 полягає в тому, що інструкції про переказ ЦП і грошей передають на основі інформації «нетто» (тобто з обліком можливих контругод, які скорочують розмір переказів), а кінцеві перекази здійснюються наприкінці циклу.
Із урахуванням передбачених вказаними моделями стандартних вимог процес клірингу та розрахунків за операціями з ЦП виглядає наступним чином.
1. Досягнення угоди про купівлю-продаж, яку можна здійснювати на біржах або в електронних позабіржових системах торгівлі.
2. Порівняння інформації про ціну, обсяг угоди, терміни тощо, яку отримують окремо від покупця і продавця (trade matching or comparison).
3. Якщо сторони угоди діють від імені та за дорученням своїх клієнтів, то заздалегідь необхідно отримати від них підтвердження щодо деталей угоди (trade confirmation).
4. Після отримання підтвердження і позитивних результатів порівняння інформації проводять кліринг (clearance), тобто процес підрахунку взаємних зобов'язань учасників угоди, що супроводжується часто двостороннім або багатостороннім заліком (netting).
5. Після цього учасники угоди відповідно готують інструкції про переказ ЦП і грошей.
6. Переказ грошей здійснюють через уповноважені банки, а цінних паперів – шляхом фізичного переміщення самих ЦП або сертифікатів, або ж за допомогою записів на рахунках клієнтів (охоронців) у центральних депозитаріях цінних паперів (ЦДЦП) (central securities depositories CSDs), які здійснили так звану «дематеріалізацію» (dematerialisation) ЦП.
Певна громіздкість використовуваних систем розрахунків призводить до того, що в багатьох європейських країнах, як і в США, досі розрахунки за придбані цінні папери завершуються лише на третій день від моменту укладення угоди (Т+3). Тому протягом кількох останніх років одне з головних завдань центральних депозитаріїв – це прискорення розрахунків із постачанням ЦП, а не платежу (delivery versus payment). Розв'язання цієї проблеми стає дедалі актуальнішим в міру інтернаціоналізації та глобалізації операцій з цінними паперами, адже, за оцінкою експертів, близько 15% транскордонних (cross-border) угод з ЦП не укладають через невиконання своїх зобов'язань однієї зі сторін.