Особистість Психічні якості особистості (стр. 1 из 2)
Тема: Особистість. Психічні якості особистості
План
1. Поняття особистості, її структура, формування, типи особистостей.
2. Темперамент, його фізіологічна основа, типи темпераменту.
3. Характер, риси і типи характеру, значення для медичного працівника.
4. Поняття про патологічні зміни характеру, їх причини і профілактика.
1. В психології поняття „особистість” розглядають в сукупності понять: „людина”, „індивід”, „індивідуальність”.
І – людина
ІІ – індивід
ІІІ – особистість
ІV – індивідуальність
І. Людина – представник людського роду „Homosapiens” (хомосапіенс).
ІІ. Індивід – це окремий представник людського роду, конкретна самість.
ІІІ. Особистість – суспільна людина, якій притаманні погляди на життя, переконання, а значить розвинутий світогляд, яка активно реалізує своє здібності.
ІV. Індивідуальність – сукупність неповторних рис в людини.
Людина стає особистістю за таких умов:
1 – коли народжується психічно-здоровою (народжена людина ще не є особистістю);
2 – коли формується у суспільства (серед людей).
Структура особистості (Асмолов):
Будуючи наділеною від народження певними біологічними якостями, людина стає особистістю по мірі засвоєння соціального досвіду у своїх його проявах (способів і засобів виробництва, духовної культури тощо).
Процес формування особистості і його значення для суспільного життя (виноситься на самостійну поза аудиторну роботу).
Класифікація типів особистостей
(Московський інститут соціальних досліджень):
1. Мислительно-інтуїтивний тип
2. Інтуїтивно-мислительний тип.
3. Емоційно-інтуїтивний тип.
4. Інтуїтивно-емоційний тип.
5. Мислительно-розсудливий тип.
6. Розсудливо-мислительский тип.
7. Емоційно-розсудливий тип.
8. Розсудливо-емоційний тип.
(див. Вітенко І.С. Вітенко Т.І. „Основи психології”, с. 77-78).
2. В якості загальної основи особистісних властивостей витупає темперамент.
Темперамент (від лат. „темперо” – зміщую в належному співвідношенні) – сукупність найбільш стійких індивідуально-психічних особливостей людини, які виявляються в динаміці її поведінки та діяльності.
Термін „темперамент” запропонований давньогрецьким лікарем Гіппократом (460-377 рр. до н.е.) в 5 ст. до н.е. Він описав основні тими темпераменту, дав їм характеристику, проте віз зв’язував темперамент не з властивостями нервової системи, а з співвідношенням різних „соків” в організмі – крові, слизі і жовчі.
- переважає кров („сангіус”) – сангвінік;
- переважає слизь („флегма”) – флегматик;
- переважає жовч („холе”) – холерик;
- переважає чорна жовч („мелан холе”) – меланхолік.
„Те, що змітає на своєму шляху холерик, обминає сангвінік, не бачить флегматик, стає великою бідою для меланхоліка”
Гіппократ
Вивчення фізіологічних основ темпераменту, яке було розпочато у ХХ ст. І.П. Павловим, дало можливість встановити: в основі темпераменту лежать властивості нервової системи:
Співвідношення сили нервової системи (сила збудження і гальмування), її рухливості (зміни швидкості процесів збудження і гальмування), і рівноваги процесів збудження і гальмування.
Саме це співвідношення властивостей нервової системи створює 4 основні типи темпераменту:
1) сильний неврівноважений тип – холерик;
2) сильний врівноважений рухливий – сангвінік;
3) сильний врівноважений інертний – флегматик;
4) слабкий тип – меланхолік.
 |
У кожного темпераменту є свої позитивні і негативні риси:
| Темперамент | Негативна риса | Позитивна риса |
| Холерик | Найнестриманіший | Дуже активний, безстрашний |
| Сангвінік | Легковажний | Життєрадісний, жваво сприймає світ |
| Флегматик | Дуже млявий | Завжди є сили, може довго не втомлюватись |
| Меланхолік | Надто нерішучий | Напрочуд чуйний |
Тим темпераменту залежить від спадковості, проте окремі його показники можуть змінюватися залежно від умов життя, виховання, навчання та діяльності людини.
Окремі показники темпераменту можна змінити за допомогою характеру: послабити негативні властивості темпераменту і посилити позитивні.
3. Характер (від грецю „характер” – ознака, риса, прикмета) – сукупність істотних стрижневих і найбільш стійких індивідуальних якостей, виражаються в діяльності, спілкуванні та поведінці.
Характер є стрижнем особистості, головним виз начальником її індивідуальності.
Якщо темперамент в основному залежить від природженого типу ВНД, то характер більше визначається умовами навчання, виховання, стосунками в колективі, сім'ї, тобто в процесі засвоєння соціального досвіду.
Вік від 2-3 до 9-10 років є сенситивним для формування характеру.
За даними фізіологічних досліджень, фізіологічну основу характеру становить сума стійких тимчасових нервових зв’язків, які утворилися в корі великих півкуль головного мозку в процесі набуття життєвого досвіду, а також тип ВНД людини.
Безумовно, тимчасові нервові зв’язки піддаються змінами залежно від різноманітності життєвих ситуацій та умов діяльності людини, і разом з тим змінюються риси характеру.
Основні риси характеру:
1) Відношення особистості до інших людей, суспільства в цілому:
- колективізм і індивідуальність;
- егоїзм і гуманізм;
- скупість і доброта і ін.
2) Відношення до праці:
- працелюбність і лінь;
- акуратність і неохайність і ін.
3) Відношення до самого себе:
- самокритичність і завищена самооцінка
- скромність і високомірність і ін.
4) Прояв вольових якостей:
- самостійність і підпорядкованість
- нестриманість і витримка
- сміливість і боягузтво і ін.
В діяльності медичного працівника повинні проявлятись такі риси характеру:
- поміркованість
- принциповість
- рішучість
- мужність
- скромність
- доброзичливість
- суворість
- і особливо емпатія (співчуття, співпереживання; емпатія – це показник професійної придатності медичного працівника).
Встановлено, що існує кілька типів характеру:
1. конформні люди – які уникають приймати рішення, погоджуються з
оточуючими;
самостійні люди – які завжди беруть на себе відповідальність.
2. експансивні люди – люди, схильні дол. Зовнішнього виявлення своїх переживань;
імпресивні люди – більше переживають у собі.
3. люди, схильні більше до міркувань, переживань, поривань;
люди, схильні до активної цілеспрямованої діяльності.
Швейцарський психолог, психіатр
Карл Густав Юнг виділив такі типи характеру:
1) Екстравертний (лат. „екстра” – назовні) – переважна скерованість психічних процесів на зовнішній світ, на інших людей.
2) Інтровертний (лат. „інтро” – всередину) – переважна скерованість психічних процесів на свій власний внутрішній світ.
Відома типологія характерів німецького психіатра Карла Леонгарда. Він виділяє 10 акцентуйованих типів характеру (акцентуація – надмірне вираження окремих рис характеру):
1 – гіпертимний
2 – дистимічний
3 – циклоїдний
4 – збудливий
5 – застрягаючий
6 – педантичний
7 – тривожний
8 – емотивний
9 – демонстративний
10 – екзальтований.
(див. Вітенко І.С., Вітенко Т.І. „Основи психології, с. 98-1001).
4. Практично для медичного працівника важливо знати патологічні зміни характеру.
Найбільш яскраво виражені патологічні зміни при психопатіях.
Під психопатіями розуміють такі зміни в характері, які не дають змогу особистості будувати нормальні робочі взаємини в колективі, в сім'ї (сварки, чвари, іноді і бійки) і заважають нормальній трудовій діяльності, тобто ведуть до соціальної дезадаптації”.
У виникненні психопатій характеру важливу роль відіграють несприятливі спадкові задатки і особливо умови виховання в дитячих установах, сім'ї, школі.
Виділяють 4 форми психопатії:
1) Істерична психопатія.
Характерні: егоцентризм, брехливість, вередливість. Намагаються здобути визнання оточуючих, справити на них враження. Часто завищена самооцінка. Негативні якості нерідко є наслідком неправильного ставлення оточуючих і особливо батьків, які схильні задовольняти будь-які, у тому числі невиправдані бажання дітей. саме ця категорія психопатів часто стає ініціатором конфлікту в колективі, сім'ї.
2) Циклоїдна психопатія.
Характеризується частою зміною полярних емоційних станів. Ці особи або перебувають в зниженому настрої, все бачуть в темному світлі, як правило, перебільшують свої недоліки, або ж усім задоволені, нерідко метушливі, непосидючі. Зміни настрою за типом фаз, тривалість яких від кількох днів до тижнів, місяців.
3) Шизаїдна психопатія.
Відсутня гармонія у співвідношенні розуму, волі та почуттів. Залежно від домінування одного з цих компонентів існують варіанти шизоїдного характеру. Вони зазвичай замкнуті, відлюдні, нетовариські і важко вступають в контакт.
4) Епілептоїдна психопатія.
Характерна запальність і дратівливість. Ці особи жорстокі і мстиві. В колективі їх не люблять, цураються, хоча зовні можуть бути коректними, ввічливими людьми.
В якості профілактики психопатій потрібно створювати певну організацію навколишнього середовища, здійснювати відповідні виховні заходи, які впливають на людину, а також потрібне особисте бажання в формуванні здорової особистості.