З 1934 року у всій країні почався швидкий розвиток гімнастики. У Москві відбулися перші всесоюзні змагання. Перше місце зайняла команда України.
Спортивна гімнастика на Україні придбала масовий характер, що дозволило республіці стати ведучим методичним центром, висунути плеяду талановитих гімнастів. У складі збірної команди СРСР на III Міжнародній робочій спортивній олімпіаді 1937 року, що відбулася в Антверпені, виступали представники української гімнастичної школи М. Д. Дмитрієв, А. Г. Зайцева, Е. А. Бокова, Т. А. Демиденко. У число кращих гімнастів країни входили А. М. Ібадулаев, Г. А. Гончарова, Л. X. Яриза, Е. В. Стрєлецька.
Визнаючи великий внесок українських фахівців і суддів у розробку нових правил змагань, Всесоюзний спорткомітет у 1939 році привласнив М. А. Олександровичу, И. А. Бражнику, А. М. Ігнатьєву, П. А. Каляденко, А. Б. Песчинському, А. М. Саевичу й Е. Г. Факторову звання судді Всесоюзної категорії.
Війна перервала спортивне життя країни. Але вже в 1944 році у всіх областях УРСР були проведені показові спортивно-гімнастичні свята, присвячені датам звільнення міст від німецько-фашистських загарбників.
Відродженню популярності гімнастики в республіці сприяли регулярно проведені в областях фізкультурні паради, гімнастичні показові виступи, масові змагання.
У доспартакіадний період з 1945 року по 1956 рік, що ведуть методичними центрами по спортивній гімнастиці були фізкультурні організації і наукові установи Москви, Ленінграда, Грузії, України, що представляють передові методичні напрямки, що формують основні риси радянської гімнастичної школи, що успішно виходить на міжнародну арену.
Об'єднання зусиль усіх республік, що розвивають спортивну гімнастику, сприяло підвищенню майстерності радянських гімнастів до міжнародного рівня, швидкому і продуктивному обміну досвідом і досягненнями, яким розташовували всі братерські республіки, визначали тенденцію до уніфікації методики тренування, техніки гімнастичних вправ.
Значний внесок у формування методичних основ радянської гімнастичної школи внесли гімнасти, тренери і вчені України.
У першу чергу це відноситься до освоєння високих тренувальних навантажень, використанню елементів акробатики і художньої гімнастики в створенні складних і оригінальних композицій. Творчість кращих гімнастів України передвоєнного періоду, спрямована на пошуки нових складних елементів, експериментування з періодизацією і навантаженнями в тренуваннях - стало основою успішного розвитку майстерності не тільки гімнастів України, але і спортсменів братерських республік у середині 40-50-х років.
А. М. Ібадулаев - багаторазовий. чемпіон СРСР передвоєнного і першого післявоєнного років, один з перших успішно освоїв високі тренувальні навантаження - 6-разові тренування в тиждень і 2-разові тренування в день у змагальному періоді, що значно випереджали представлення про навантаження не тільки гімнастів і тренерів, але і вчених. А. М. Ібадулаєв створив особливий виконавський і технічний стиль вправ на поперечині і кільцях.
В. И. Чукарін розвив і систематизував методику високих навантажень, створив модель багатоборця, що рівно виступає на всіх снарядах із програмою, заснованої на насиченні комбінацій складними елементами, максимальної раціоналізації техніки і стабілізації вправ.
Ведучі гімнасти України широко використовували елементи психологічного настрою і методику змагальної обстановки в звичайних тренуваннях. Зокрема, А. М. Ібадулаєв і В. И. Чукарін довели ефективність частого застосування приблизних змагань, виконання комбінацій без розминки, виконання вправ на оцінку в змагальній обстановці.
Успішно стали освоювати високі тренувальні навантаження і раціоналізувати техніку виконання кращі гімнастки республіки - Н. А. Бочарова і М. К. Горохівська. Вони створили особливий стиль композиції і виконання вправ на колоді і брусах, що був прийнятий на міжнародній арені і потім стала ведучим у гімнастичному світі.
Ґрунтуючись на досвіді ведучих гімнастів, українські фахівці показали необхідність індивідуального підходу до вибору обсягу і характеру навантажень, а також обґрунтували принципово новий метод коливання високих і середніх навантажень у всіх тренувальних періодах і регулювання інтенсивності тренування за рахунок скорочення її тривалості, але при незміненій кількості і характері роботи. Гімнасти і тренери України модернізували широко розповсюджену, але трохи застарілу концепцію про те, що основою тренувального процесу є максимальний обсяг роботи і кількість повторень чи елементів комбінацій.
Деякі тренери України, зокрема А. С. Мишаков у роботі з Б. Шахліним і Л. Латиніною, Л. Б. Свєшников у роботі з Л. Сьомушкіної, одними з перших у країні стали успішно освоювати метод експериментального моделювання форм навчання складним елементам, характеру довільних вправ, рівня навантажень з урахуванням індивідуальних особливостей гімнастів, з наступним використанням найбільш виправданих методів у тренуванні молодих обдарованих гімнастів. Цю методику роботи з резервами творчо переробили і стали широко використовувати в 60-і роки Е. Г. Штукман, В. Д. Дмитрієв і деякі інші ведучі тренери.
Велике значення для удосконалювання методики тренування мав досвід київського тренера Л. Б. Свєшникова. Він використовував переважно акробатичну підготовку на етапі ранньої спеціалізації. Це дозволило швидше освоювати складні гімнастичні вправи й у більш короткий термін підводити фізичну і технічну готовність спортсменів до піка спортивної форми. Пізніше цей метод стали повсюдно використовувати в роботі з юними гімнастами.
Ведучі гімнастки збірної СРСР 50-60-х років - українські спортсменки Л. Латиніна і П. Астахова у своїх тренуваннях широко використовували елементи хореографічної підготовки, майже не застосовуваної в той час у тренуваннях жінок-гімнасток, що дозволило їм особливо успішно виступати у вільних вправах і на колоді.
У теоретичних розробках по гімнастиці намічалася подальша диференціація питань навчання в спортивній, художній гімнастиці й акробатиці, розвитку рухових якостей - сили, швидкості, витривалості, стрибучості, рівноваги й ін., а також питань співвідношення загальфізичної і спеціальної підготовки.
Ряд нових ідей в області методики навчання і біомеханічних основ техніки гімнастичних елементів, розроблених кафедрою гімнастики Київського державного інституту фізичної культури, виникли під впливом біомеханічної теорії Н. А. Бернштейна. Зокрема, це підхід до раціоналізації техніки рухів, спроби вироблення стилю вправ у залежності від індивідуальних особливостей, шляху використання механічної енергії м'язів і ін. У наукових публікаціях фахівців УРСР зачіпалися питання періодизації тренування, місця загальної фізичної і спеціальної підготовки, біомеханічної структури рухів і систематизації гімнастичних вправ.
Л. Н. Соболєв і И. А. Бражник розробили проблему переносу "навичок у спортивній гімнастиці, близько підійшли до сучасного розуміння структурних основ гімнастичних вправ, обґрунтували значення "наближених" змагань у змагальному періоді тренувального процесу. М. Е. Догадин розробив проблему структури уроку по спортивній гімнастиці відповідно до сучасних вимог.
Українські фахівці критично підійшли до, що затвердилася в той час періодизації - 25% підготовчий період, 50% - основний і 25% - перехідний, вважаючи такий підхід до розподілу тренувального процесу чисто механічним, ведучим до натаскування в одному періоді і не використовує резервах підготовчого і перехідного періодів для підвищення спортивної майстерності.
Поряд з багатим методичним досвідом фахівців республіки склався цікавий досвід організації масових гімнастичних парадів і показових виступів, що сприяють розширенню масовості і підвищенню майстерності. Такі виступи не носили змагальний характер, але були прототипом передзмагальних зборів і своєрідною лабораторією спортивної майстерності.
Абсолютними чемпіонами СРСР по спортивній гімнастиці були представники Української РСР М. Д. Дмитрієв, Е. Д. Бокова, А. М. Ибадулаев, Т. А. Демиденко, Н. А. Бочарова, В. И. Чукарин, М. К. Гороховская, Б. А. Шахлін, Ю. Е. Тітов, Л. С. Латинина. П. Г. Астахова, А. Н. Ващиніна, Г. А. Коновалова.
Найбільших успіхів на всесоюзній гімнастичній арені серед гімнастів України домагалися: Б. Шахлин - 19 золотих медалей, В. Чукарін - 17, А. Ибадулаев, Л. Латинина по 12, П. Астахова - 10, Ю. Титов, И. Бердиев по 7, М. Гороховская - 5, Н.Бочарова - 4. Б. Шахлин дотепер залишається своєрідним рекордсменом по числу золотих нагород, завойованих у чемпіонатах Радянського Союзу.
За всю історію чемпіонатів СРСР переможцями в багатоборстві й окремих видах ставали 13 гімнастів і стільки ж гімнасток України, вони завоювали 123 золоті медалі.
Вихованці української гімнастичної школи внесли значний вклад у досягнення радянських гімнастів на міжнародній арені. В. Чукарин, Д. Леонкин, М. Гороховская, Н. Бочарова, Е. Гуц, И. Бердиев, Г. Коновалова, Б. Шахлин, Ю. Титов, Р. Борисова-Маковская, Л. Латинина, Б. Ткачев, П. Астахова, М. Миколаєва, Ю. Макурин, В. Куций, В. Медведєв, Л. Сьомушкіна, Е. Бесєдіна, Ю. Тарасюк, С. Захарова, Б. Макуц у різні роки входили до складу збірної команди СРСР.