Отже, що ж являє собою динамічна функціональна структура особистості. На основі критерію співвідношення соціального і біологічного в якостях особистості в її структурі виділені чотири ієрархічно співвідносні підструктури: 1-а – спрямованість особистості; 2-а – досвід; 3-я – індивідуальні особливості психічних процесів; 4-а – включає біопсихічні властивості. Крім того, у структурі особистості виділені дві загальні інтегративні підструктури (характер і здібності), що, на відміну від ієрархічних підструктур, пронизують усі чотири рівні ієрархії, вбираючи в себе якості з підструктур кожного виділеного рівня. У той же час кожна з загальних підструктур відбиває визначений аспект вивчення поводження особистості: стійкість прояву рис у різних видах діяльності (тоді мова йде про характер особистості) чи в якомусь конкретному виді діяльності (тоді мова йде про здібності особистості до даного виду діяльності).
1-а підструктура особистості, названа «спрямованість особистості», поєднує якості спрямованості і відносини особистості, що виявляються як її моральні риси. Елементи (риси) особистості, що входять у цю підструктуру, у своїй переважній більшості не мають безпосередніх уроджених задатків (крім потягів і схильностей), а відбивають індивідуально переломлену суспільну свідомість. Спрямованість особистості містить у собі такі її форми, як потяга, бажання, інтереси, схильності, ідеали, переконання, світогляд. У цих формах спрямованості особистості виявляються і відносини, і моральні якості особистості, і різні потреби. Ця підструктура формується шляхом виховання.
2-а підструктура особистості, названа «досвід», поєднує знання, навички, уміння і звички, придбані в особистому досвіді шляхом навчання, але вже з помітним впливом і біологічно і навіть генетично обумовлених властивостей особистості. Цю підструктуру іноді називають індивідуальною культурою, чи подготовленністю.
3-я підструктура особистості, названа «особливості психічних процесів», поєднує індивідуальні особливості окремих психічних процесів, чи психічних функцій, що розуміються як форми психічного відображення: пам'яті, емоцій, відчуттів, мислення, сприйняття, почуттів, волі.
4-а підструктура особистості, названа «біопсихічні властивості», поєднує властивості темпераменту, статеві і вікові властивості особистості і її патологічні, так названі органічні зміни. Властивості особистості, що входять у цю підструктуру, незрівнянно більше залежать від фізіологічних особливостей мозку, а соціальні впливи їхні тільки субординують. Активність цієї підструктури визначається основними властивостями нервової системи.
Ієрархія чотирьох підструктур особистості представлена в табл. 1.
Таблиця 1. Основні підструктури як рівні особистості
| № під- струк- тури | Назва підструктур | Елементи, вхідні в підструктури | Співвідношення соціального і біологі- чного | Специфі- чні ви- ди форму- вання підструк- тур |
| 1 | Спрямованість особистості | Переконання, сприйняття, ідеали, схильності, інтереси, бажання, по- тяг | Біологичного дуже ма- ло | Виховання |
| 2 | Досвід особистості | Уміння, на- вичка, знання, звички | Значно більше соціального | Навчання |
| 3 | Особливості психічних процесів | Воля, почуття, сприйняття, мислення, відчуття, емоції,пам'ять | Частіше більше соціального | Вправа |
| 4 | Биопсихичес- Кие властивості | Темперамент, статеві, вікові, патологічні властивості | Соціального дуже мало | Тренування |
Особливостями окремих властивостей цих чотирьох ієрархічних підструктур, однак, не вичерпуються індивідуальні особливості особистості, оскільки на ці підструктури накладаються ще дві загальні підструктури: характер і здібності. Будучи підструктурами накладеними, вирізняється з загальної структури особистості, характер і здібності являють собою не самостійні підструктури, а загальні якості особистості, що включають особливості кожної з чотирьох основних ієрархічних підструктур.
Висновки
Коли психологи звертаються до вивчення особистості, то перше на що вони наштовхуються, це різноманіття властивостей і їх проявів в поведінці. Інтереси і мотиви, схильності і здібності, характер і темперамент, ідеали, цінності орієнтації, вольові, емоційні і інтелектуальні особливості, співвідношення свідомого і несвідомого (підсвідомого) і багато іншого – ось це і є далеко не повний перелік характеристик, з якими доводиться мати діло, якщо ми намагаємося намалювати психологічний портрет особистості.
Володіючи різноманіттям властивостей, особистість разом з тим представляє собою єдине ціле. Звідси витікають дві взаємозв’язані задачі: по-перше, зрозуміти всю численність властивостей особистості як систему, виділивши в ній те, що прийнято називати системовиникаючим фактором (або властивістю), і, по-друге, розкрити об’єктивні основи цієї системи.
В даній роботі розглядається своєрідність кожного з підходів до вивчення теорії особистості і між особових відносин. Це - теорія З.Фрейда, К.Юнга, А.Адлера, А.Маслоу, К.Роджерс, Г.Айзенк і теорія К.Платонова.
Розроблену З.Фрейдом психоаналітичну теорію особистості, досить популярну в країнах Заходу, можна віднести до типу психодинамічних, неекспериментальних, охоплююча все життя людини і використовуючи для опису його як особистості, внутрішні психологічні властивості індивіда, в першу чергу його потреби і мотиви. Він вважав, що лише незначна частина того, що на справді відбувається в душі людини і характеризує його як особистість, актуально ним усвідомлюється.
Аналітична психологія Юнга допомогає нам краще зрозуміти поведінку особистості в взаєминах з оточуючими в т.ч. соціальну сторону його поведінки. Це викликає нашу особливу зацікавленість, як юристів і безперечно приносить користь в практичній діяльності педагога – розкриття якості особистості.
Індивідуальна психологія Адлера включає в себе основні принципи – людина є єдиним, самогласним і цілісним, людське життя – це динамічне прагнення до переваги, індивідуум – є творча сутність, що самовизначається, соціальна приналежність індивідуума.
Гуманістична теорія Маслоу висуває основні принципи трактування особистості як єдиного цілого, марність досліджень на тварин, сприйняття людини як істоти позитивного і творчого у своїй основі, акцент на вивчення психічного здоров'я. В свою чергу Карл Роджерс визначав особистість в термінах самості: як організовану, довгочасну сутність, що складає серцевину наших переживань.
Айзенк за певними психологічними критеріями поділив всіх індивідів на екстравертів, інтровертів і невротиків.
В запропонованій Платоновим динамічній функціональній структурі особистості міститься як координаційний, так і субординаційний принципи побудови.
Список використаної літератури:
1. Л.Хьелл, Д.Зиглер “Теории личности”. Санкт-Петербург, 1999.
2. Р.Робертсон «Введение в психологию Юнга». Ростов-на-Дону, 1999.
3. З.Фрейд “Аналитическая психология. Прошлое и настоящее”. М, 1995.
4. Р.С.Немов “Психология” 2 тома М., 19994.
5. В.Г.Казаков, Л.Л.Кондратьева “Психология”. М., 1989.
6. В.А.Крутецкий “Психология”. М., 1986.
7. В.С.Лозниця “Психологія і педагогіка”. К., 2000.