СЗППБ (другий "стовп" ЄС) іде набагато далі ЄПС у багатьох сферах. Згідно зі статтею J.1(2) ДЄС, головними цілями СЗППБ є :
· захист спільних цінностей, основних інтересів і незалежності Союзу;
З прийняттям Амстердамського договору до ДЄС були інкорпоровані так звані Петерзберзькі завдання, закріплено формування Спільної європейської політики безпеки і оборони (СЄПБО). Були створені Офіс високого представника ЄС з питань СЗППБ та інші виконавчі органи. Під час наступних засідань Європейської Ради були зроблені подальші кроки в розпитку СЗППБ10.
Співробітництво у сфері, розглянуте в розділі IV ДЄС, становить третій "стовп ЄС". До сфер спільного інтересу віднесені:
· питання юстиції і внутрішніх справ,
· правила, то стосуються перетину зовнішніх кордонів країн-членів;
Прийняття нової редакції ДЄС — Амстердамського договору, та наступні рішення, прийняті на саммітах ЄС11, поглибили співробітництво країн-членів у сфері юстиції і внутрішніх справ.
| Етапи розширення ЄС | ||
| Рік | Кількість країн-членів | Країни, що приєдналися до ЄС |
| 1951 | 6 | Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Франція |
| 1973 | 9 | Велика Британія. Данія, Ірландія |
| 1981 | 10 | І реція |
| 1986 | 12 | Іспанія, Португалія |
| 1995 | 15 | Австрія. Фінляндія, Шнеція |
10 Докладніше питання співпраці у сфері СЗППБ розглянуті у спеціальному випуску журналу УЦЕПД "Національна безпека і оборона", 2001, №9.
11 На засіданні Європейської Ради в Тамлере (жовтень 1999р.) питання юстиції і внутрішніх справ зазначені як пріоритетні в порядку денному ЄС; на Гельсінській Європейській Раді прийнято план дій стосовно боротьби з нелегальним розповсюдженням наркотиків на 2000-2004рр; у вересні 2000р прийнято рішення про створення фонду біженців з виділенням 216 млн. на п'ятирічний період.
Розширення ЄС: основні цілі та етапи
Перші етапи поглиблення європейської інтеграції характеризувалися тим, що вони протікали на відносно обмеженій території, яка охоплювала лише шість країн. В економічному сенсі ці країни керувалися принципами досить сильного колективного протекціонізму, який протягом певного періоду сприяв становленню Європейських Співтовариств як одного з найбільш потужних центрів Глобальної економічної системи, перетворенню підприємств цих країн на конкурентоспроможних суб'єктів господарювання, здатних протистояти почужним американським транснаціональним корпораціям. Економічне піднесення Співтовариств створювало передумови і для зміцнення політичних позицій країн-членів, які значно підсилювалися започаткуванням формування спільних політичних інститутів, а згодом - і формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки.
Таким чином, прогресуючий процес поглиблення європейської інтеграції, досягнення її первісних цілей створив передумови для територіального розширення Європейських Співтовариств, в згодом — і Європейського Союзу. Ця мета диктувалася геополітичними та геоекономічними інтересами зміцнення своїх позицій в епоху, коли почали формуватися нові риси світової економіки, які зараз прийнято характеризувати як процес глобалізації.
Вперше рішення про необхідність одночасного поглиблення інтеграції та приєднання нових членів було прийнято в Гаазі в грудні 1969р., тобто практично одночасно із завершенням створення спільного ринку "шістки". З того часу вже відбулося чотири етапи розширення СС: у 1973р. до "шістки" приєдналися Велика Британія, Данія та Ірландія; у 1981р. - Греція; у 1986р. - Іспанія і Португалія; у 1995р. - Австрія, Фінляндія і Швеція (таблиця "Етапи розширення ЄС").
Швейцарія. Ліхтенштейн і Норвегія у різний час теж подавали заявки на вступ до ЄС. Однак, Норвегія двічі відмовлялася від приєднання після референдумів 1972р. ти 1994р.; заявки, подані Швейцарією і Ліхтенштейном, були відкладені після референдуму 1992р. у Швейцарії, за результатами якого було вирішено не приєднуватися до Європейської економічної зони12.
Таким чином, на сьогодні Європейський Союз нараховує 15 країн-члснів (ЄС-15) із територією 3.19 млн. км2 загальною чисельністю населення 377 млн. чол. та ВВП у розмірі Є8510 млрд.
| Результати попередніх етапів розширення ЄС | |||||
| Збільшення кількості членів ЄС | Збільшення площі (% до попереднього етапу) | Збільшення населення (% до попереднього етапу) | Збільшення загального ВВП (% до попереднього етапу) | Зміни в розмірах ВВП на душу населення (% до попереднього етапу) | Середнє значення ВВП на душу населення (ЄС-6=100) |
| З 6 до 9 | 31 | 32 | 29 | -3 | 97 |
| 3 9 до 12 | 48 | 22 | 15 | -6 | 91 |
| 3 12 до 15 | 43* | 11* | 8* | -3* | 89* |
· 3 урахуванням об'єднання Німеччини.
12 Див • >ІОр://еигора.еи.іп{/Мех епМт
Кожен етап розширення збільшував територію, чисельність населення та сукупний економічний потенціал Союзу, але водночас — зменшував економічні показники в розрахунку на душу населення (таблиця "Результати попередніх етапів розширення ЄС"13).
Як свідчать наведені в таблиці дані, ЄС, здійснюючи стратегію, спрямовану на розширення свого соціально-економічного та політичного простору, жертвує поточними інтересами забезпечення максимально високого життєвого рівня членів Співтовариства. Ця стратегія, очевидно, виходить з того, що завдяки ширшому інтеграційному простору, в перспективі вдасться отримати істотні геоекономічні та геополітичні переваги.
В той же час, з поглибленням інтеграційного процесу об'єктивно наростають проблеми із забезпеченням однорідності європейського простору. Ця особливість пов'язана із включенням в орбіту інтеграції нових членів, які за рівнем соціальноекономічного розвитку є менш підготовленими до участі у вищих формах об'єднавчого процесу. Правомірність такого висновку ілюструє, зокрема, та обставина, що лише 12 із 15 членів ЄС є учасниками зони євро. Ця неоднорідність може ще збільшитися після прийому до складу ЄС нових членів, більшість із яких знаходяться на нижчому рівні економічного розвитку, порівняно з нинішніми членами ЄС.
Водночас, слід зауважити, що істотне зниження середнього по ЄС рівня ВВП на душу населення може спричинити невдоволення широких верств населення нинішніх членів ЄС — оскільки вони не будуть миритися зі зниженням свого життєвого рівня заради непевних компенсацій у майбутньому.
Слід також відзначити, що минулі етапи розширення відбувалися на більш низьких етапах інтеграції: перший і другий — на стадії існування спільного ринку, за відсутності елементів політичного союзу; третій — на початку переходу до формування єдиного внутрішнього ринку, при лише поставлених цілях формування спільної зовнішньої політики; четвертий — вже після утворення єдиного внутрішнього ринку, але за відсутності економічного та валютного союзу, остаточно сформованих спільної зовнішньої політики та політики безпеки, співробітництва у сфері юстиції і внутрішніх справ. Новий, п'ятий етап розширення — це розширення, що відбувається безпосередньо на стадії завершення формування економічного та валютного союзу, значного прогресу на шляху формування політичного союзу, поглиблення співпраці у сфері безпеки. І це робить питання такого розширення особливо складним — як у політичному, економічному, так і в правовому та процедурному аспектах.
Таким чином, до нового етапу розширення ЄС підійшов, перебуваючи фактично на завершальній стадії економічної інтеграції — створення економічного та валютного союзу, а також значною мірою здійснивши цілі політичного союзу. Такий результат був досягнутий протягом понад 50 років, через складний і поступовий процес інтеграції, формування правової бази та механізмів співпраці. Країни, що приєднувалися до ЄС на попередніх чотирьох етапах його розширення, входили до об'єднання на проміжних етапах розвитку Союзу й могли брати участь у формуванні його стратегії та інституційної структури. Вступ нових членів здійснювався через компроміси при зустрічних корективах з боку ЄС, тобто за сценарієм, який навряд чи можна повторити на новому етапі розширення.