Планування сільських поселень в Україні групове, одновуличне, ланцюгове, регулярне, у вигляді присілків і хуторів. Села тісно пов’язані між собою різними виробничими, адміністративними, управлінськими, культурно-побутовими зв'язками, що зумовлює різні системи розселення. В Україні існує єдина система розселення, в основу якої покладено адміністративно, виробничо та культурно-побутові важелі з центру держави —Києва. Виділяють такі регіональні міжобласні системи розселення: Центральну, Західну, Північно-Східну і Південну, а іноді ще і Подільську.
Однак на території України є 25 регіональних систем розселення. Це сукупність міських і сільських поселень, об'єднаних навколо обласних центрів і ними керованих.
“Розукрупнення” сільських населених пунктів — процес об’єктивний. Людність абсолютної більшості сіл зменшилась насамперед у результаті відпливу сільського населення в міста. Результати досліджень показують, що в багатьох областях України, перш за все західної її частини, малі села практично не ліквідовуються: населення багатьох з них зростає швидкими темпами. Отже, твердження про інтенсивний відплив у міста сільських жителів, які проживають в невеликих селах, не підтверджуються. У ряді випадків міграція населення з великих сіл більш інтенсивна, ніж з малих.
Зміни в сільському розселенні, як бачимо з наведених показників, відбуваються відносно невисокими темпами. В той же час загальна тенденція цих змін досить чітко відображає об'єктивні процеси, що мають місце останнім часом у сільському розселенні.
При вивченні регіональних особливостей сільського розселення в умовах інтенсивного відпливу сільських жителів у міста важливе значення має й визначення стійкості (життєздатності) різних розмірних категорій сільських поселень. При цьому враховувалися як показники масовості таких сіл, так і показники відносно стабільної чисельності їх населення, оскільки беруть до уваги найбільш типові залежності. Наприклад, певна розмірна категорія сільських населених пунктів як за кількістю, так і за чисельністю населення може видатися, порівняно з іншим, найбільш стабільною. Тим часом, питома вага цієї розмірної категорії (за чисельністю сіл) становить тільки 2% від загальної кількості населених пунктів країни, в цих поселеннях проживає лише 3% сільських жителів.
Поняття “стійкість”, “перспективність” зовсім не означає, що з найбільш масових і відносно стабільних за кількістю населення сіл жителі не вибувають в інші поселення, переважно в міські. За сучасних умов такий процес цілком закономірний для сільських населених пунктів усіх розмірів, в тому числі і для тих, які відносяться до категорії найбільш стійких. Однак відплив з них населення відбувається менш інтенсивно, причому чисельна рівновага частково забезпечується за рахунок мігрантів, які прибувають з інших населених пунктів. Отже, такі відносно стабільні за чисельністю жителів села є досить важливими “орієнтирами” при визначенні найбільш прийнятних їх розмірів.{№ 10}
2.Сучасний стан населення України. 2.1.Особливості сучасного розміщення міського і сільського населення України та їх територіальні відмінності.
Чисельність населення України на початок 2000 р. становила 48,9млн. осіб(див.табл.3). За кількістю населення Україна належить до великих держав Європи: вона посідає шосте місце після Росії, Німеччини, Великобританії, Італії та Франції.
Україна має високу щільність населення. На початок 2001 року вона становила 81 особа на 1 км2. Найменша щільність населення у північній (поліській) частині України та на півдні (трохи більше 60 осіб на 1 км2 ),найвища у східному регіоні — Донецькій, Дніпропетровській, Луганській та Харківській областях (понад 131 особи на 1 км2 ).
Згідно з адміністративно-територіальним поділом Україна складається (2005 р.) з 24 областей та АР Крим, 481 району, 436 міст (з них 149 міст республіканського й обласного підпорядкування), 120 районів у містах,925 селищ міського типу і 9211 сільських Рад. Два міста республіканського підпорядкування — Київ і Севастополь — мають статус областей. За останні роки кількість названих адміністративно-територіальних одиниць суттєво не змінювалася. Виняток становлять сільські Ради (за 1940-1987 роки число їх скоротилося вдвічі, а за 1989—1991 роки — на 406),міста і селища міського типу, райони в містах (за названий період їх кількість також скоротилася майже наполовину).
Найбільше міст зосереджено в Західній економічній зоні - 210 (47% усіх міст України), проте в них проживає тільки 36,1% міського населення країни. Навпаки, у Східній економічній зоні — 183 міста(41% міст), проте в них проживає майже половина всіх городян(49,3%).У Південній економічній зоні України зосереджено понад 11% міст і 14% міського населення держави.
Найгустіша мережа міст характерна для Донецької(51 місто), Луганської (37), Київської (25), Одеської та Харківської (відповідно 18 і 17) областей. Найменше їх у Миколаївській та Херсонській(по 9 у кожній), Рівненській, Закарпатській та Волинській (відповідно 10,10,11).{№ 1}
У повоєнні роки відбулося певне зміщення питомої ваги різних розмірних категорій міських поселень за критерієм частки їх населення : за 1959 — 1989 роки питома вага жителів малих міських поселень скоротилася на 4,1%, середніх—залишилася без помітних змін, великих - зросла на 3%, більших — на 0,3% і найбільших — на 0, 8%.Таким чином, в Україні найвищими темпами зростало число жителів великих міських поселень. Ця особливість є типовою для більшості країн Західної і Центральної Європи.
Україна характеризується високою густотою міських поселень. На 10 тис. км2 у республіці припадає близько 23 міські поселення, в тому числі 7 міст і 16 селищ міського типу. У різних регіонах республіки густота міських населених пунктів суттєво змінюється: різниця в максимальній і мінімальній їх чисельності досягає 6-кратної величини (Донецька обл.- 70, Миколаївська обл.—11). Найвища густота міських поселень в Донбасі (в Донецькій обл. вона становить, як уже зазначалося, 70,Луганській - 53). Вищою ніж середня по Україні є густота міських населених пунктів у західних її областях (у Львівській —35, Закарпатській -29, Івано-Франківській—28). Причому переважаючими тут є невеликі поселення. Якщо середня людність міського населеного пункту становить по республіці близько 25 тис. чол., то в названих вище областях - 12-13 тис. чол. Порівняно невеликі міські населені пункти сформувалися також на півночі України, де середня їх людність у Волинській, Рівненській, Житомирській, Чернігівській областях коливається в межах 15-20 тис. чол.
У повоєнні роки відбулися певні зміни в географії міського населення. Найсуттєвішими з них є прискорене зростання чисельності міських жителів західної і південної частини України. В результаті частка міських жителів східних і південно-східних областей в усьому міському населенні сильно (майже на 10%) скоротилася. Продовжувався неухильний процес повсюдної концентрації населення в обласних центрах.{№ 9}
З 1992 р. депопуляційні процеси поширились також на міське населення. . Чисельність населення за природним убуванням упродовж розглядуваного періоду(1992р-2002р) зменшилася на 981,9тис., а сільського —на 514,3 тис. осіб. Найбільше зменшення загальної чисельності населення припадало на високоурбанізовані регіони України — Донецьку, Харківську, Луганську та Дніпропетровську області. Чисельність жителів у зазначених областях зменшувалася через зменшення в них як міського населення, так і сільського. У цих областях загальна чисельність міського населення зменшилася більш як на 322,7 тис. осіб.(див. табл. 4)
Найбільш щільна мережа міських поселень склалася в Донбасі : у Донецькій та Луганській областях зосереджено відповідно 50 і 37 міст, а також 134 і 109 селищ міського типу. Це становить близько четвертої частини всіх міських поселень республіки.
У Донбасі ці поселення характеризуються порівняно високою густотою заселення, в західній частині України також зосереджена густа мережа міських поселень — міст і селищ міського типу (містечок),але густота заселення більшості з них незначна (4—10 тис. чол.).
Найбільшим населеним пунктом республіки є її столиця м. Київ з населенням 2635 тис. чол. (2001р.). В Україні розташовано п’ять міст мільйонерів: Харків (1623тис. чол.), Дніпропетровськ(1189тис.), Донецьк (1121 тис.), Одеса (1101 тис. чол.). До мільйонного рубежу наближаються Запоріжжя (897 тис.) і Львів (802 тис. чол.).Населення Кривого Рогу (724 тис.), Маріуполя (522 тис.), Миколаєва (512 тис.) і Луганська (504 тис.) перевищило 0,5 млн. чол.; Макіївки(424 тис.) - 0,4 млн. чол. Понад 0, 3 млн. чол. живе у Вінниці (381 тис.), Севастополі (366 тис.), Херсоні (362 тис.), Сімферополі (353 тис.), Горлівці(337 тис.), Полтаві (320 тис.), Чернігові (306 тис.), Черкасах (302 тис.),Сумах (301 тис.). В Україні розташована велика кількість малих (до 50 тис. чол.) і середніх (50—100 тис.) міських поселень (у 2000р.— відповідно-1241 і 51), частина яких має необхідні територіальні ресурси для свого розвитку. Такі міста є в усіх областях; найбільше їх розташовано у західній частині республіки, включаючи Хмельницьку, Вінницьку, а також Черкаську області. В Україні є близько 40 міст з населенням від 100 до 500 тис. чоловік .
Важливою є вчасна оцінка тих змін, які відбуваються у розвитку міських поселень. За останні роки спостерігається значне скорочення темпів приросту міського населення : за 1980—2000 роки вони стали втроє нижчі, ніж за 1960—1970 роки. У цілому такі зміни оцінюються позитивно, оскільки прискорене зростання чисельності міських жителів, яке відбувалося переважно за рахунок сільського населення, ускладнює проблему розвитку сільського господарства й соціальної перебудови села.{№ 2}
Чисельність міського населення України на початок 2000 року становила 33,0 млн. осіб (67,0% загальної чисельності населення держави). Територіальна концентрація міських жителів має істотні відмінності. Скорочення темпів приросту населення є характерним для всіх розмірних категорій міських поселень, у тому числі більших і найбільших міст, але найпомітніше воно саме в малих поселеннях.