Біцентричні та поліцентричні міські агломерації характерні для районів інтенсивного розвитку сучасної важкої індустрії у Східному та Придніпровському економічних районах: Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Горлівсько - Єнакіївська та ін. У всіх 19 агломераціях проживає понад 16 млн. чол. міського населення країни. Проблемами розвитку і планування міст в Україні займається ряд науково-дослідних та проектних інститутів (у Києві) та їх обласних центрах.
Функціонально виділяють столицю держави Київ-головний адміністративно-політичний, індустріальний, науковий і культурний центр. Крім того, є 24 міста — центри адміністративних одиниць, які відзначаються багатофункціональністю.
До багатогалузевих промислових центрів належать Кривий Ріг, Нікополь, Маріуполь, Горлівка, Макіївка та ін., одно галузевих - Торез, Шостка, Делятин тощо. Окремо виділяють транспортні центри: Здолбунів, Жмеринка, Фастів, Козятин та ін.
До невеликих міст, що виконують організаційно-господарські, промислово-переробні та культурно-освітні функції місцевого значення, відносять Жидачів, Коломию, Косів, Стрій, Кременець, Дубно, Острог, Славуту, Літин, Ніжин та ін.
Центрами рекреації та оздоровлення населення є такі міста, як Моршин, Хмільник, Трускавець, Євпаторія, Ялта та ін.
Сільські поселення виконують функції сільськогосподарські і несільськогосподарські (біля промислових підприємств, транспортних вузлів, лісопромислових закладів та ін.).
Основна маса сільських поселень — це села першого типу. В них є умови для розвитку переробної промисловості, культурно-побутового, торгового та медичного обслуговування. У певний час соціально-економічні умови розвитку господарства зумовили таку форму розселення, як хутори, присілки і взагалі дисперсну (розсіяну) форму розселення, яку у 50-х роках XX ст. ліквідовували як неперспективну.
Прямої залежності між розміщенням міського та сільського населення України і територіальною організацією продуктивних сил не простежується. Але, все ж таки, можна говорити, що нові промислові підприємства орієнтуються на велику кількість робочої сили, переважно кваліфіковану, тому і будуються у великих та середніх містах. Що стосується сільського населення, то воно є головним “двигуном” аграрно - промислового комплексу нашої країни.
Зібравши все разом, можна сказати, що демографічні фактори: чисельність населення і його розміщення, кількісна та якісна оцінки трудових ресурсів у розрізі областей і районів, міст і селищ відіграють першочергову роль при розміщенні продуктивних сил як України, так і інших держав. Нерівномірність розселення населення зумовлює потребу розміщення промисловості відносно споживача готової продукції ,а також оцінки мобільності населення для прогнозування його міграції з огляду перспектив розвитку економічних районів. Ефективне використання трудових ресурсів потребує розміщення виробництва у невеликих і середніх містах і обмеження нового будівництва - у великих. Демографічні фактори найбільше впливають на розміщення праце- та наукомістких галузей промисловості(приладобудування,інструментальної,радіотехнічної,електронної,електротехнічної галузей тощо).Розміщення підприємств цих галузей здебільшого залежить від наявності кваліфікованих кадрів.{№ 6}
3.Проблеми та перспективи розвитку та розміщення міського та сільського населення України в умовах розвитку ринкової економіки
Уповільнення і вирівнювання темпів росту великих, більших та найбільших міст необхідно оцінювати позитивно. Тим часом подальше уповільнення темпів зростання малих та середніх міських поселень не можна визнати прийнятим. У багатьох міських поселеннях названої розмірної категорії існують досить сприятливі умови для розвитку: в них та і на прилеглих до них територіях є певні резерви трудових ресурсів, запаси багатьох видів мінеральної сировини, води, палива тощо.
Дослідження рівнів життя міського і сільського населення свідчать, що рівні сукупних доходів сімей робітника і службовця (міські поселення),а також сім’ї колгоспника (сільські поселення),скореговані з урахуванням витрат часу на роботу в суспільному господарстві, а також з урахуванням зіставлення доходів, що використовуються вказаними групами населення на будівництво і обслуговування житла, допоміжних будівель і споруд, на оплату комунальних послуг з фондів суспільного споживання, реально складають відповідно 100 і 66,8%.Словом, різниця між доходами міського і сільського населення досить значна і складає 23,2% на користь міського. Причому, вказана різниця створювалалася в умовах, коли рівні грошових доходів міських і сільських жителів України були майже однакові. Отже, дана різниця формувалася за рахунок того, що в містах оплата житла становила лише незначну частину усіх витрат на його спорудження і обслуговування, тоді як у селах практично усе це оплачували самі жителі. Крім того, міське населення користувалося значно більшими коштами на інші види соціальних витрат з розрахунку на одного жителя. Особливо велика різниця в рівнях доходів і можливостях соціального розвитку за рахунок держави була серед жителів великих міст і сіл, що пояснюється більшими розмірами коштів, які направляла держава в розрахунку на одного жителя великого міста, а отже, більшими соціальними витратами і вищою якістю обслуговування.
На терені країни в системі сільського населення і розселення поширене таке негативне явище, як депопуляція, особливо в Чернігівській, Вінницькій, Сумській, Полтавській, Житомирській, Черкаській, Кіровоградській, Дніпропетровській областях. Інакше кажучи, це зони, де смертність перевищує народжуваність, спостерігається природний регрес населення. Справді, починаючи з 1979 р., у сільській місцевості України кількість померлих перевищує кількість народжених. За 1979-1995 рр. чисельність сільського населення зменшилася на 2, 8 млн. чол., або на 14,5%.Все це свідчить про несприятливу демографічну ситуацію.
Барометром депопуляції, регресу на селі стала вся система сільського розселення. Приблизно половина малих сіл країни знелюднена. Деякі "теоретики" вважали це прогресивним явищем, оскільки так нібито ліквідували так звані неперспективні села, а все сільське населення концентрувалося у великих "опорних" поселеннях, прообразах універсальних, передових, "комуністичних" сіл. До чого ж це призвело? Передусім до абсолютної відсталості села, нестачі сучасного житла, комунальних послуг, мережі шкіл, медичних і культурних закладів.
Внаслідок цього виникла незворотна міграція у міста. В 1979-1995 рр. щорічно мігрувало з села до міста майже 180 тис. чол. Відповідно за цей самий період зменшилася кількість сільських поселень -на 900 сіл, або на 3% загальної кількості їх. Водночас знизилася середня людність сільських поселень — з 645 осіб у 1977 р. до 507—у 2004 р.
Проте люди повертаються в села і не завдяки кращим умовам життя, а тому що жити в містах стало дуже тяжко. Затримка заробітної плати та проживання по дві-три сім'ї в одній квартирі змушують старше покоління повертатися до батьківських осель.
Отже, якщо в попередні десятиріччя переважав міграційний потік із сіл до міст, то нині спостерігається зворотний процес — наростання тенденції переселення з міст у села. Міграційні процеси слід вважати найзагальнішим виразником реакції населення на умови проживання. Величина і спрямованість міграційних процесів визначають територіальними відмінностями в умовах життя.
Дрібні села та присілки найбільш зазнали впливу депопуляції та деградації. Село у період колективізації та інших експериментальних процесів колонізаційної політики занепало, а значна постійна і маятникова міграції спричинили порушення статево-вікової рівноваги, збайдужіння селянина до рідної землі. Сільське населення до того ж старіє. Село не забезпечене фахівцями вищої кваліфікації, навіть кваліфікованими робітниками (механізаторами, будівельниками), проте простежується тенденція збільшення кількості фахівців(див. табл. 7).
Не завжди задовольняє сільського жителя соціально-економічна та культурно-духовна інфраструктура. Якщо, наприклад, школами село забезпечене в цілому задовільно, то самі вони часто не відповідають своєму призначенню. Справді, в сільській місцевості області типових шкіл усього 45 % і в них навчається 60 °/о дітей. Решта дітей навчається в пристосованих приміщеннях, а часто взагалі у старих та аварійних. Нині часто в селах не вистачає шкіл, хоча є багато дітей шкільного віку. Таке саме становище з дошкільними закладами у сільській місцевості. Рівень забезпечення ними становить 65 °/о. За таких умов значна частина жінок змушена залишати дітей на родичів похилого віку чи батьків, а іноді взагалі без догляду.{№ 12}
Розвиток агломераційних форм розселення призводить до формування найактивніших зон взаємодії територіальних спільнот людей із навколишнім природним середовищем. Результатом цієї взаємодії є забруднення всіх компонентів природного середовища, насамперед внаслідок виробничої та комунально-побутової діяльності населення, що зрештою впливає на здоров'я жителів цих регіонів. Це потребує запровадження досконаліших форм територіальної організації розселення людей, визначення оптимальних типів поселень і запровадження регіональних механізмів компенсації негативного впливу на природу, а також шкідливих для населення природних умов проживання. Для цього слід насамперед визначити зони негативного впливу агломерацій на природне середовище, розробити економічні механізми та нормативи компенсації за завдану шкоду тощо.
Опріч того, весь повоєнний час переважав відтік сільської молоді у міста та за межі України; щорічно він у середньому становив 225 тис. осіб. З 1986 року відтік сільських жителів зменшується і поступово, вже з 1992 року переходить у позитивне сальдо міграції. Багаторічний відплив сільської молоді у міста України та за її межі визначив деформацію всіх демографічних структур і процесів у сільській місцевості, адже село залишали переважно молоді та працездатні люди. Цей процес супроводжувався збільшенням частки осіб пенсійного віку, зростанням смертності сільського населення, скороченням його народжуваності, зниженням природного приросту населення. І хоча в 1992 році вперше за багато десятиліть сальдо міграції сільського населення в Україні стало позитивним, це не вплинуло на деформації процесів у сільській місцевості , тому що в селі спостерігався приплив людей пенсійного віку.