Основи економічних відносин в Україні. Основні засади економічних відносин в Україні у статтях 13, 14, 16 КУ. Саме ними визначено об’єкти, які є власністю українського народу, від імені якого права власника щодо цих об’єктів здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. До таких об’єктів належать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси. Водночас землю проголошено основним національним багатством.
КУ гарантовано забезпечення державою екологічної безпеки і рівноваги, вжиття всіх необхідних заходів до подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.
Політична, економічна та ідеологічна багатоманітність. Стаття 15 КУ гарантує побудову суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеолошічної багатоманітності.
Політична багатоманітність означає, насамперед, реальну можливість створення і діяльності різних об’єднань громадян (партій, рухів, конгресів тощо).
Економічна багатоманітність передбачає можливівсть рівноправного існування різних форм власності і господарювання, їх однакову підтримку збоку держави.
Ідеологічну багатоманітність треба розуміти як реальне право різних суб’єктів безперешкодно формулювати, досліджувати, пропагувати та втілювати у практику суспільних відносин ідеї, теорії, погляди щодо різних аспектів життя держави, суспільства, цивілізації.
Гарантією забезпечення цієї багатоманітності є заборона визнання державою будь-якої ідеології як обв’язкової. Держава гарантує свободу політичної діяльності, яка не заборонена КУ і законом України.
Основи національної безпеки та зовнішньополітичної діяльності.
У першому розділі КУ закріплено засади національної безпеки і зовнішньополітичної діяльності нашої держави.
Під національною безпекою розуміється стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави і суспільства від існуючих і можливих внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх сферах суспільних відносин. Заборонено створення і функфіонування на території України будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. Стаття 18 КУ закріплює спрямування зовнішньополітичної діяльності України на забезпечення національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з іншими країнами за загально визнаними принципами і нормами міжнародного права.
3. Основи цивільно права.
Цивільне право — одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних і юридичних осіб та держави в цілому.
Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом правового регулювання.
Предмет правового регулювання цивільного права складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Це, зокрема, такі групи відносин: майнові відносини; особисті немайнові відносини.
Майновими відносинами є правові відносини, що пов'язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням майном. Вони зумовлені використанням товарно-грошової форми.
Особисті немайнові відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають завдяки здійсненню нею її особистих прав і свобод (наприклад, право особи на життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я та авторство), які поділяються на дві групи:
• особисті права, пов'язані з майновими (скажімо, права авторів на результати інтелектуальної праці в царині науки, літератури, мистецтва тощо);
• особисті права, не пов'язані з майновими (приміром, права особи на честь, гідність, ім'я, листування тощо).
Сторони цих відносин виступають як юридичне рівні між собою, автономні та незалежні одна від одної, що є однією з характерних рис цивільно-правового методу. Учасниками цивільно-правових відносин можуть бути фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи та держава як у цілому, так і окремі соціальні утворення (адміністративно-територіальні одиниці, в тому числі автономні утворення). З виникненням цивільно-правових відносин їхні учасники не можуть нав'язувати свою волю один одному, а тому їхні стосунки повинні базуватися на основі досягнутої згоди (наприклад, в основу реалізації договору купівлі-продажу сторони мають покласти досягнення спільної згоди відносно кількості, якості й ціни товару).
Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками:
• юридичною рівністю сторін;
• диспозитивністю сторін, на підставі чого сторонам надається право визначати їхні взаємовідносини на власний розсуд повністю або частково в межах, передбачених чинним законодавством;
• особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний суд, арбітражний чи третейський
суд);
• наявністю майнової відповідальності сторін.
Отже, цивільне право являє собою сукупність норм права, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, що складаються в суспільстві між фізичними і юридичними особами та іншими соціальними утвореннями на засадах юридичної рівності сторін.
Система цивільного права України визначає розміщення його складових у певній системі, обумовленій взаємозв'язком її елементів — юридичних норм та інститутів. Вона поділяється на дві частини: загальну та особливу.
Загальну частину цивільного права складають правові норми та інститути, що стосуються всіх цивільно-правових відносин, а саме: положення про суб'єктів та об'єкти цивільного права, угоди, представництво й довіреність, позовна давність.
Особливу частину цивільного права складають норми права, які регулюють окремі групи спеціальних цивільно-правових відносин. Вона криє в собі такі інститути: право власності; зобов'язальне право; авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб; застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.
Як частина юридичної науки, цивільне право вивчає закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, історію його становлення й розвитку, а також розробляє способи його подальшого вдосконалення.
4. Норми права, їх види та структура.
Система права – це внутрішня побудова права, розподіл його на взаємодіючі норми, інститути і галузі.
Первинним похідним елементом системи права є норми права – своєрідний матеріал, з якого складається вся правова будова. Як різновид соціальних норм, правові норми поуликані регулювати суспільні відносиии.
Норми права – це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, які виходять від держави і охороняються нею, надають учасникам суспільних відносин юридичні права і накладають на них юридичні обов’язки.
Норми права мають певну ситруктуру. Вона складається з гіпотези, диспозиції та санкції.
Гіпотеза – частина правової норми, в якій визначені фактичні обставини, з настанням яких слід керуватися певною нормою, тобто вказується за яких умов можуть виникнути передбачені нормою юридичні права та обов’язки.
Диспозиція – частина правової норми, яка вказує, якою повинна бути поведінка при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин.
Санкція – це частина норми права, яка передбачає заходи впливу, що застосовуються до осіб, котрі порушують приписи правових норм.
Класифікація норм права на види дозволяє розглядати їх, як більш високий рівень структури права, порівняно із структурою окремих правових норм. Така класифікація дозволяє:
1) більш чітко визначити місце кожного виду юридичних норм в системі права і їх взаємозв’зки;
2) з’ясувати функції правових норм і їх роль в механізиі правового регулювання;
3) мати схему шляхів і засобів правового впливу на суспільні відносини;
4) точно визначити межі можливості регулюючого впливу права на суспільні відносини;
5) значно покращити правотворчу і правозастосовчу діяльність в суспільстві і в державі.
І. По функціональній ролі в механізмі правового регулювання норми права класифікують:
а) отправні, первинні і похідні. Перші визначають основи правового регулювання суспільних відносин, а другі конкретизують їх.
б) норми – правила поведінки. Це норми безпосереднього регулювання поведінки людей і суспільних відносин. Норми – правила поведінки поділяються іноді на регулчтивні і охоронні.
в) загальні і спеціальні. Ці норми відрізняютьяс за ступенем загальності і об’ємом (сферою) дії.
ІІ. По предмету правового регулювання.
Їх іноді називають галузеві норми права. До них відносять: конституційні, адміністративні, цивільні, трудові, кримінальні, процесуальні тощо. Галузеві норми права в залежності від змісту і характеру предмета регулювання поділяються на матеріальні і процесуальні норми права.
ІІІ. По методу правового регулювання. Ці норми поділяються на імперативні, диспозитивні, заохочуючі і рекомендуючі.
Існує чотири способи впливу на поведінку об’єктів через механізм правового регулювання: 1) державно-владний (або імперативний); 2) автономний – дозволяє самим суб’єктам встановлювати юридичні права і обов’язки і їх виконувати; 3) заохочуючий – цей метод стимулює бажану і необхідну для держави і суспільства, соцвально-позитивну і активну діяльність і поведінку; 4) рекомендуючий – він пропонує найбільш доцільну з позицій держави і суспільства поведінку. Відповідно із цими методами норми права класифікують на: