а) Аборт після насильства
Людське життя повинне бути дарованим з любов'ю, але часом може статися, що життя є плодом насильства. Легко зрозуміти психологічне відкинення насильного материнства і страх майбутніх труднощів, в яких буде знаходитися дівчина-матір через акт тілесного насильства.
Дитина, навіть якщо вона зачата в досить драматичних умовах, є цілком невинною, і її життя слід оберігати як і будь-якого іншого невинного створіння. Жінка, яка зазнала на собі сексуального насильства, не може діяти насильно супроти життя дитини, яку вона носить у собі: не можна збільшувати жорстокість жорстокістю, але вона покликана знайти у собі сили у світлі Євангелія, щоб перемогти зло добром через акт прийняття, який, з одного боку, приносить їй терпіння, а з іншого — є переповненим людськими вартостями.
Після того, як супроти жінки була скоєна сексуальна несправедливість і результатом цього насильства виявилася небажана вагітність, обов'язком церковної спільноти є підтримати її, допомогти такій жінці перемогти зло добром та любов'ю і постаратися не знищити це невинне життя, яке в ній розпочалося, щоби в такий спосіб вона стала по-християнськи здатною прийняти цю дитину. Після того, як вона її народить, то справді геройським вчинком буде залишити її зі собою, бо це її дитина, а якщо ні, то віддати на усиновлення іншим батькам.
б) Духовне зцілення після аборту
Перед нами, як перед християнською спільнотою, лежить велика моральна відповідальність стосовно тих жінок, які ще не вчинили аборту, підтримати їх з емоційної та духовної сторони в ті хвилини, коли їм доведеться зустрітися зі ставленням та думками, а часом і натяками на аборт з боку батьків, рідних, близьких та суспільства.
Церковна спільнота покликана дбати і про тих, хто все ж таки вчинив аборт, бо недостатньо лише засудити цей вчинок. Слід створити обставини та вказати шлях для того, щоби привести таких жінок до навернення та усвідомлення свого вчинку.
Людська природа також вказує нам на те, що втрата, яка не була ні оплаканою, ні оздоровленою, не дозволяє людському духові віднайти спокій. Насправді аборт є раною душі, оскільки через аборт батьки спричиняють смерть своїх дітей. Рани можуть зарубцюватися, але ніколи не щезнуть (90).
Розуміння і співтерпіння з причини болю та слабкости ближнього не вимагають від нас схвалення того, що є негативним учинком. Тому слід вміти розрізняти між прийняттям грішника і відкиненням гріха .
Папа Івана Павло ІІ закликає: «Особливу увагу ми хотіли б присвятити вам — жінкам, які допустилися переривання вагітности. Церква знає, скільки чинників могло вплинути на таке рішення і впевнена, що у багатьох випадках це було болісне, а може, навіть і драматичне рішення. Мабуть, рана ще не загоїлася у ваших серцях. Але однаково, те, що сталося, було й буде глибоко негідним. Та не журіться і не втрачайте надії. Навпаки, намагайтеся витлумачити це випробування. З покірністю та довірою покайтеся, якщо досі ще цього не зробили. Отець усього милосердя чекає на вас, щоб подарувати вам своє прощення і мир у таїнстві примирення. Ви зрозумієте, що нічого ще не втрачено, і зможете попросити пробачення у своєї дитини: вона тепер живе в Бозі. Спираючись на допомогу та пораду прихильних до вас і досвідчених людей, ви зможете зробити свій болісний досвід чи не найпереконливішим аргументом на захист вселюдського права на життя. Ваша самовідданість у служінні життю, яка може увінчатися народженням нових людських істот, ваша готовість до прийняття й турботи про тих, хто найбільше потребує вашої близькости, спонукає по-новому побачити людське життя» (91).
Науковий прогрес вилився у досягнення, тривожні для сумління людей, що вимагають вирішень, які послідовно та непохитно шанують етичні принципи. У той же час висувають законодавчі пропозиції, скеровані на знищення недоторканості людського життя, які не беруть до уваги можливих наслідків для існування та майбутнього людей у галузі формування культури та суспільної поведінки. Католики в цій складній ситуації мають право та обов'язок привернути суспільство до глибшого розуміння людського життя та до відповідальності кожного. Іван Павло ІІ, продовжуючи постійне вчення Церкви, безліч разів наголошував, що ті, хто безпосередньо задіяний в законодавчих органах, мають "поважний і конкретний обов'язок протистояти" тому, щоби було прийнято будь-який закон, що завдає шкоди людському життю. Для них, як і для кожного католика, неможливим є пропагувати такі закони чи голосувати за них. Як навчав Іван Павло ІІ у своїй Енцикліці Evangelium vitae, щодо ситуацій, коли неможливо заперечити або повністю відкинути закон, який дозволяє аборти (він уже діє або його висунуто на голосування), "член парламенту, чиє особисте цілковите неприйняття абортів усім відоме, вчинив би слушно, коли б підтримав пропозицію, що має за мету обмежити шкоду такого закону та послабити негативні наслідки в площині культури й громадської моралі".
Література
· Основи валеології. Підручник. – К., 1999.
· Основи сімейної медицини. – К., 2000.
· Митр. Андрей Шептицький. Не убий: Пастирське послання. Львів (21 лист. 1942) // Митрополит Андрей Шептицький: Життя та діяльність. Документи і матеріяли, т. 2: Церква і суспільне питання, кн. 1: Пастирське вчення та діяльність. Львів 1998, с. 265.
· Іван Павло ІІ. Енцикліка Evangelium Vitae, № 62.
· Іван Павло ІІ. Енцикліка Evangelium Vitae, № 99.