Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь —
караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.
1. Об’єктом злочину є право людини на свободу віросповідання.
2. Предметом злочину є релігійні святині. Під релігійними святинями розуміються предмети або місця релігійного поклоніння. Поряд з широко шанованими (Палестинські святині у християн, Мекка і Медина у мусульман) існують святині регіонального або місцевого характеру. Якщо релігійні святині являють собою особливу історичну чи культурну цінність, їх знищення потребує додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 298.
3. З об’єктивної сторони цей злочин може проявлятися у формі: 1) утримування; 2) осквернення; 3) знищення релігійних святинь.
Під утримуванням релігійних святинь слід розуміти самоуправні дії щодо збереження під своїм контролем предметів або місць релігійного поклоніння, які винний відповідно до рішення відповідного державного органу зобов’язаний передати іншій релігійній організації чи звільнити на їх користь. Незаконний характер такого тримання полягає в тому, що, діючи у такий спосіб, винний безпідставно зберігає під своїм контролем релігійні святині, позбавля-зочи представників інших релігійних організацій передбаченої законом можливості реалізовувати за їх допомогою свої релігійні погреби. Осквернення релігійних святинь — це вчинення будь-яких дій щодо релігійних святинь (непристойних написів, малюнків, пошкодження, інших дій, пов’язаних з глумом над святинями), які є образливими для релігійних почуттів віруючих, предметами чи місцями релігійного поклоніння яких є ці святині. Про поняття зни-; цення див. коментар до ст. 194. Якщо знищення релігійних святинь було вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпеч-ним способом, або якщо воно заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, то воно потребує додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 194 або за ст. 196 — залежно від форми вини.
Викрадення релігійних святинь або заволодіння ними шляхом вимагання слід розглядати як відповідний злочин проти власності.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, пов’язаних з утриманням, оскверненням або знищенням релігійних святинь.
4. Суб’єкт злочину загальний.
6. Суб’єктивна сторона характеризується переважно умисною формою вини. Незаконне знищення релігійних святинь може ха рактеризуватися необережною формою вини.
Конституція України (ст. 35).
Закон України Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р. (ст. ст. 2, 8, 17, 18, 21, 31).
1. Незаконне перешкоджання здійсненню релігійного обряду, що зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд,—
карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуванії: мінімумів доходів громадян або арештом на строк до ше сти місяців, або обмеженням волі на строк до двох років
2. Примушування священнослужителя шляхом фізич ного або психічного насильства до проведення релігійно го обряду —
карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.
1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є право на свободу віросповідання. Фізична або психічна недоторканність особи виступає додатковим факультативним (ч. 1 ст. 180) чи додаткоьиі»: обов’язковим (ч. 2 ст. 180) об’єктом.
2. Об’єктивна сторона злочину може виражатися у формі: і) незаконного перешкоджання здійсненню релігійного обряду, що зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд; 2) приму шування священнослужителя до проведення релігійного обряду,
Релігійний обряд — сукупність визначених внутрішніми церков ними приписами і правилами індивідуальних чи колективних дії віруючих, спрямованих на встановлення обопільних відносин між людиною і надприродними об’єктами. Релігійний обряд є складо вою релігійної діяльності, до якої належать також богослужіння, рз лігійні церемонії, процесії, інші індивідуальні чи колективні дії, по-.в’язані із сповідуванням і поширенням обраної віри. Релігійні обряди виконуються як у культовому приміщенні, так і поза ним. Не належать до релігійних обрядів дії віруючих організаційного чи господарського характеру.
Згідно з законодавством України, релігійні обряди безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємства? за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації. Релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, будинках для осіб похилого віку та інвалідів, місцях попереднього ув’язнення і відбування покарання проводяться на прохання громадян, які перебувають в них, або за ініціативою релігійних організацій. Адміністрація зазначення установ сприяє цьому, бере участь у визначенні часу та інших умоі; проведення обряду.
В інших випадках публічні релігійні обряди проводяться щоразу з дозволу відповідної місцевої державної адміністрації, виконавчого комітету сільської, селищної, міської рад. Клопотання про видерту вказаного дозволу подається не пізніш як за десять днів до призна ченого строку проведення обряду, крім випадків, які не терплят зволікання.
Перешкоджання відправленню релігійного обряду полягає у створенні будь-яких перепон, які суттєво ускладнюють чи унеможлив люють його відправлення. Воно може здійснюватись шляхом по гроз, застосування фізичного насильства, обману чи у будь-який інший спосіб і полягати, зокрема, в недопущенні віруючих до місці проведення релігійного обряду, завідомо неправдивому повідом Денні про загрозу життю чи здоров’ю його учасників, необґрунто ваній відмові у клопотанні про видачу дозволу на публічне провє Дення обряду, неправомірному вилученні предметів культу, які і Необхідними для проведення обряду, тощо. Якщо спосіб перешко Джання утворює самостійний склад злочину, вчинене необхідні кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. 1 ст. 180 та, напри клад, ст. ст. 125, 126, 129, 179.
Перешкоджання слід визнавати незаконним, якщо воно здійс нюється: 1) стосовно релігійного обряду, який відправляється на зг Конних підставах і не супроводжується порушенням закону; 2) прг типравними шляхами. З огляду на це, не утворює складу злочин)
передбаченого ч, І ст 180, перешкоджання відправленню релігійного обряду, який, зокрема, ідійснюється: а) з гробим порушенням вимог чинного законодавства (без відповідного дозволу за умови необхідності його одержання або поєднаний із заподіянням шкоди здоров’ю чи статевою розпустою тощо); б) релігійними організаціями, діяльність яких припинена на підставі закону в судовому порядку. За смислом ч, 2 ст, 35 Конституції України право на відправлення релігійного обряду може бути обмежено лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей
Перешкоджання релігійному обряду утворює склад злочину, пе редбачєного ч. 1 ст, 180, лише у випадку, коли це зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд. Під зривом, релігійного обряду слід розуміти його порушення чи припинення, що потягнуло за собою неможливість його подальшого відправлення.
Примушування священнослужителя до проведення релігійного обряду — це домагання від потерпілого проведення релігійного об ряду. Способами такого примушування відповідно до закону мо жуть бути тільки фізичне або психічне насильство. Під фізичним насильством у ч. 2 ст, 180 розуміється фізичне насильство будь-якого виду (нанесення тілесних ушкоджень, завдання удару, побої, вчинення інших насильницьких дій), Застосування такого насильства потребує додаткової кваліфікації за відповідною статтею КК (наприклад, ст, ст. 121, 122, 125, 126). Психічне насильство — це погроза заподіяння фізичної, матеріальної чи іншої шкоди (погроза вбивством, нанесенням тілесних ушкоджень, знищенням чи пошко джзкням майна, вчиненням інших насильницьких дій). Погроза вбивством потребує самостійної правової оцінки за ст. 129.
Складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 180, охоплюється при мушування до проведення будь-якого релігійного обряду. Таке при мушування може проявитись в домаганні проведення обряду, який зканонами цього віровчення у даний час забороняється, або у місці, до його проведення є неприпустимим, або обряду іншого віровчення.
Під священнослужителем у цій статті розуміється фізична осо ба, яка є служителем культу, введена в духовний сан і має прап-самостійно здійснювати богослужіння, обряди й таїнства (зокрем єпископ, священик, мулла, равін).
Момент закінчення злочину, вчиненого у його першій формі (ч І ст. 180), пов’язується з настанням відповідних наслідків — м меїлтом зриву або поставлення під загрозу зриву релігійного обряду. Злочин у другій формі є закінченим з моменту вчинення зазчених у ч. 2 ст. 180 дій.
3. Суб’єкт злочину загальний. Службова особа, яка незакон: перешкоджає здійсненню релігійного обряду або примушує священнослужителя до проведення релігійного обряду з використн:’ ням влади або службового становища, за наявності підстав повинен відповідати і за ст. 364 (423) чи ст. 365 (424).
4. Суб’єктивна сторона характеризується умисною формою вини
Конституція України (ст. 35)
Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р (ст.21)
Посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів