Природні умови України.
Рельєф
Рельєф – цесукупність різноманітних за формою і походженням нерівностей земної поверхні.
Сучасний рельєф поверхні України сформувався в процесі тривалої складної взаємодії внутрішніх ( ендогенних) та зовнішніх ( екзогенних ) процесів.
Ендогенні – це внутрішні процеси, які призводять до руху земну кору і супроводжуються землетрусами, розломами, зміщенням ділянок поверхні. Так утворюються морфоструктурні елементи рельєфу ( великі низовини, гірські системи тощо ).
Екзогенні – це зовнішні процеси, що відбуваються на поверхні землі під впливом вітру, води, льоду, сонячної енергії, життєдіяльності організмів тощо. Під їх впливом виникають ерозії, зсуви, карстові процеси. Вплив екзогенних факторів призводить до створення морфоструктур рельєфу ( річкових долин, балок, кучугур та ін. ).
Головні риси рельєфу території України склалися під впливом геологічних процесів.
За характером рельєфу рівнинні простори України поділяються на височини і низовини. Утворення височин пов’язано, насамперед, з Українським кристалічним щитом, Волино-Подільською плитою і Донецькою складчастою спорудою.
Тектонічним западинам відповідають низовини – Придніпровська і Причорноморська.
Височини
Волинська височина лежить на заході України, головним чином у межах Волинської та Рівненської областей.
Вона являє собою само хвилясту рівнину з середніми висотами 220-250 м. Має загальний похил на південь. Переважає увалистий і увалисто-балковий рельєф. Поширені і карстові форми рельєфу ( угловини ).
Подільська височина простягається в південно-західній частині України в межах Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Івано-Франківської та частково Одеської областей. На північному заході вона межує з Поліссям, на північному сході її межа з Придніпровською височиною проходить умовно по долині Південного Бугу, на південному заході межує з Передкарпаттям.
Максимальна висота її 471м ( гора Камула поблизу Львова).
Височина має похил на південь і південний схід. Для її поверхні характерне поєднання плоских межиріч і глибоких каньйоноподібних долин.
Придніпровська височина займає межиріччя середньої течії Дніпра і Південного Бугу. Вона розташована перш за все в межах Житомирської, Вінницької, Черкаської, Кіровоградської і Дніпропетровської областей.
На півночі височина невеликим уступом переходить у Поліську низовину, на північному заході межує з Волинською височиною, на заході з Подільською височиною, на півдні прилягає до Причорноморської низовини.
Межа її з Придніпровською низовиною проходить крутим схилом долини Дніпра. Придніпровська височина територіально співпадає з середньою частиною Українського щита і являє собою хвилясту лесову рівнину, перерізану річковими долинами, ярами та балками. У місцях неглибокого залягання кристалічних порід численні притоки Дніпра і Південного Бугу утворюють пороги і бистрини.
Донецький кряж – це залишок давньої гірської країни, яка простягається на 350км з північного заходу на південний схід, у південно східній частині України в межах Донецької, Луганської і частково Харківської областей.
На півночі височина обмежена долиною Сіверського Дінця, на південному заході межує з приазовською височиною, на заході – з Придніпровською низовиною, на південному сході виходить за межі нашої країни.
Донецький кряж являє собою хвилясту рівнину і складається з кількох пасом, відокремлених одне від одного зниженнями. Найвище середнє пасмо – головний вододіл, у східній частині якого у Нагольному кряжі міститься найвища точка Донецького кряжа гора Могила Мечетна (367м). До країв Донецький кряж поступово знижується і зливається з навколишніми рівнинами, а до р. Сіверський Донець обривається крутим уступом крейдяних порід. В рельєфі Донецького кряжа виділяються глибокі яри і балки, гори та гриви.
Приазовська височина розташована на південному сході України у Донецькій та Запорізькій областях. На півночі межує з Придніпровською низовиною, на північному сході – з Донецькою, з півдня та заходу оточена Причорноморською низовиною. В основі височини лежить породи Українського щита. Воно поступово знижується з півночі на південь. Найвища вершина гора Могила Бельмак ( 324 м ).
Для території височини характерні ізольовані підвищення, так звані кам’яні могили, що зв’язані з піаніно-східними виступами Українського кристалічного щита. Тут розташований однойменний заповідник “Кам’яні могили”. Складені кристалічними породами серед рівнинного степу, вони відтворюють у мініатюрні вигляд гірської системи.
Рівнинну слабохвилясту поверхню височини урізноманітнюють могили-кургани, написанні за давніх часів людиною. Поверхня височини розчленована річками, які у верхів’ях глибоко врізані в кристалічні породи і часто утворюють глибокі каньйоноподібні ущелини, а в їхніх руслах багато водоспадів і порогів, що нагадують дикі гірські ущелини. Це надає їм мальовничого вигляду.
Середньоросійська височина заходить на територію України своїми південно-західними відрогами, займаючи північно-східну частину країни, насамперед у межах Сумської і Харківської областей.
На заході та південному заході відроги височини поступово переходять у Поліську та Придніпровську низовини, на південному сході долиною Сіверського Дінця вони відмежовуються від Донецької височини. Височина розділена притоками Сіверського Дінця і Ворскли. Річкові долини переважно глибоко врізані, широкі.
Низовини
Поліська низовина простягається на півночі України в межах Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської областей, займає також північну частину Сумської області. На Лівобережжі поступово переходить у Придніпровську низовину.
Поліська низовина відзначається різноманітністю краєвидів, що зумовлено її геологічним походженням. Вона складена з пісків річкового і воднольодовитого походження. Ці піски перевіяні вітрами, нагромаджені в горби, вали, дюни, пасма, що і надає своєрідності рельєфу.
Поверхня Поліської низовини – плоска рівнина без будь-яких підвищень.
Серед одноманітної піщаної рівнини трапляються лесові острови, а на Правобережжі, крім того, кряжі і невеликі височини.
Важливим елементом рельєфу Поліської низовини є долини численних річок ( Дніпра, Прип’яті, Десни, Тетерева, тощо ). Річкові долини широкі, з низькими берегами. Там, де річки врізаються в кристалічні породи – долини глибокі, мають круті скелясті береги. Заплави річок здебільшого заболочені.
Придніпровська низовина займає простори Лівобережної України в межах Чернігівської, Сумської, Київської, Черкаської, Полтавської, Дніпропетровської і частково Харківської та Запорізької областей. На півночі вона переходить у Поліську низовину, на півдні обмежена Донецькою та Приазовською височинами. На південному заході крутим правим схилом долини Дніпра проходить межа з Придніпровською височиною.
Утворення низовини пов’язане з Дніпровсько-Донецькою западиною. В основі низовини залягає занурений на 4 – 5 тис. м кристалічний фундамент, перекритий потужною товщею осадових порід.
У центральній частині низовини є окремі підвищення. Серед них виділяються гора Золотуха на схід від м. Ромен, гора Пивоха між гирлами Сули і Псла.
Причорноморська низовина простягається на південь України в межах Одеської, Миколаївської, Запорізької, Донецької областей та Криму. На північному заході вона переходить у Подільську височину, на півночі і сході її обмежує Приазовська височина. Поверхня низовини має загальний похил з півночі на південь.
Рельєф більшої частини низовини слабо хвилястий, в центральній частині – плоский. Рівнинність поверхні порушується долинами річок, напрям яких в основному збігається з її похилом, а також балками, ярами, подами до 20 м завглибшки.
Гірські райони
Українські Карпати становлять частину Східних Карпат.
Вони підносяться на заході України в межах Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей. За структурним відношенням вони відповідають Карпатській складчастій системі.
Характерною ознакою Українських Карпат є зональність їх будови. Вони складаються з ряду паралельних хребтів, які відповідно до геологічної структури простягаються з північного заходу на південний схід. Серед хребтів виділяються Скибовий, Вододільний, Полонинський і Вулканічний.
Вододільний хребет розташований у центральній смузі Карпат, він порізаний численними долинами, має багато перевалів.
Внутрішня, найвища смуга Карпат зайнята Полонинськими горами. Вони розчленовані поперечними долинами на багато відокремлених гірських масивів – полонин.
Південну смугу Українських Карпат становить Вулканічний хребет, у якому виділяються окремі гірські масиви з максимальними висотами – від 878 до 1085 м.
Карпати – середньо високі гори, пересічна висота їх становить 1000 м, найбільша гора – Говерла ( 2061 м ). Гори розчленовані поздовжніми і поперечними долинами, якими течуть бурхливі річки. В Карпатах беруть початок Дністер, Тиса, Прут, Черемош.
Загальний характер рельєфу Українських Карпат – це зручні і низькі перевали ( Ужгородський, Верецький, Яблунецький ), наявність значних рівних поверхонь, що створюють сприятливі умови для їх господарського використання. Смарагдові гірські хребти, оповиті серпанком.
Кримські гори займають крайню південно-східну частину України. Вони простягаються на 180 км уздовж узбережжя Кримського півострова. Найбільша ширина гір – 50 км. У рельєфі Кримських гір чітко виділяються три майже паралельні пасма:головне ( південне ), внутрішнє і зовнішнє.