3. “Рейганоміка” та її економічні результати.
Економічні труднощі 70-х років поставили під сумнів правильність системи державного регулювання ринкової економіки, зумовили перегляд теоретичних моделей і практики державної економічної політики США. Кейнсіанську концепцію було замінено консервативним варіантом державного регулювання, котре на практиці здійснювалося в роки правління республіканської адміністрації президента Р. Рейгана (1981-1988 рр.) і отримало назву “рейганоміки”.
“Рейганоміка” стала лише одним з варіантів неоконсервативної політики, яка на протязі 80-х – початку 90-х рр. здійснювалася у всіх розвинутих капіталістичних країнах. Неоконсерватизм став відповіддю на погіршення умов капіталістичного відтворення та, як наслідок, висування на перший план завдань раціоналізації виробництва, його структурної та технологічної перебудови, посилення інтернаціоналізації капіталу.
Програма “оздоровлення” американської економіки, яка була висунута рейганівською адміністрацією у 1980 р., включала наступні основні засади:
1) скорочення податків на корпорації і особистих податків на прибуток;
2) обмеження росту урядових видатків за рахунок скорочення соціальних програм;
3) дерегулювання підприємницької діяльності;
4) проведення жорсткої кредитно-грошової політики, яка направлялася на подолання інфляції.
Здійснення програми Рейгана зіштовхнулося з досить серйозними труднощами. У 1980-1982 рр. економіку країни було охоплено новою економічною кризою, котра відбилася на стані фірм у багатьох випадках сильніше, ніж криза 1973-1975 рр. Упродовж 1982 р. у США в стані бездіяльності знаходилося 30% виробничих потужностей в обробній промисловості. Різко погіршився стан в галузях автомобілебудування, житлового будівництва, в галузях, які випускали предмети споживання. Знизилися об”єми виробництва у чорній металургії та хімічній промисловості. Численні великі компанії опинилися у лещатах фінансових труднощів. Безробіття складало більше 10% робочої сили.
Скорочення податків стало першим кроком економічної політики Рейгана.
Конгрес прийняв закон про зниження подоходних податків на 25% впродовж 3 років, а також про скорочення федеральних видатків на соціальні послуги. Передбачалося, що в результаті скорочення податків зростуть інвестиції у виробництво, що створить нові робочі місця, збільшить національний продукт і, як наслідок, уряд отримає великий податковий дохід, не дивлячись на зниження ставок оподаткування.
В царині соціальної політики була висунута програма “нового федералізму”.
Згідно цієї програми розподілялися функції федеральних, штатних та місцевих органів влади. Уряди штатів повинні були взяти на себе відповідальність за виконання двох благодійних програм – допомога багатодітним сім”ям і талони на харчування, федеральний уряд відповідав за медичну допомогу бідним. Решта 44 програми були віддані до управління штатів, створено федеральний фонд для їх додаткового фінансування впродовж 4 років.
До кінця першого строку правління адміністрації Рейгана інфляція знизилася до 4%. ФРС послабила політику стримування грошових засобів. Частково знизилися процентні ставки, полегшивши фінансування покупок будинків і автомобілів. Безробіття скоротилося до 8% робочої сили. Разом з тим зниження податків не призвело до очікуваного зростання інвестицій в економіку, на яке розраховували у випадку зниження інфляції. Картина оздоровлення затьмарювалася такою і ростом дефіциту держбюджету, який складав на той момент близько 200 млрд. дол., головним чином за рахунок збільшення видатків на воєнні цілі. Основна мета внутрішньої політики Рейгана – скоротити сферу діяльності федерального уряду, особливо в соціальній галузі, зменшити подоходні податки, збільшити потенціал збройних сил - залишалися незмінними і під час другого терміну його перебування у Білому Домі.
4.Економічна могутність США після закінчення “холодної війни”.
В кінці 80-х в економіки країни стали проявлятися негативні тенденції. Перш за все економіка відчувала перегрузку від накопиченої за роки останнього еконічного підйому заборгованості. По-друге, як це не парадоксально, але кінець “холодної війни” призвів до скорочення попиту на продукцію ВПК, що призвело до падіння промислового виробництва. Загальний спад тривав 10 місяців – з жовтня 1990 – березень 1991, коли промислове виробництво скоротилося на 2 %. Особливо спад торкнувся автомобільної промисловості (скорочення на 14 % порівняно з 1988), що потяглоза собою спад в металургійній промисловості на 9,7 %. В кращому становищі опинилися експортноорієнтовані гаузі: заганльне, електротехнічне машинобудування, пріборобудівництво. Взагалі кризу початку 90-х можна пояснити перш за все загальною циклічною світовою кризою.
Незважаючи на швидкий вихід з кризової ситуації, гострою економічною проблемою країни залишався дефіцит державного бюджету, який складав на початку 90-х – 290 мільярдів доларів, та зростаючий державний борг – біля 4 мільярдів доларів. США, найбільший світовий кредитор, став і найбільшим в світі боржником.
В 1993 році до влади прийшов новий уряд демократів на чолі з Клінтоном, який оголосив наступні стратегічні напрямки:
1) акцентування уваги на довгострокових проблемах, активне вживання фіскальних заходів замість монетарної політики;
2) державна підтримка НДДКР, розвиток інфраструктури, створення сприятливих умов для розвитку малого та середнього бізнесу;
3) активна участь держави у вирішенні соціальних проблем.
Разом з цим була розроблена низка кроків щодо поліпшення соціально-економічної ситуації в країні: створення нових робочих місці, бо криза 1990-91 призвела до росту безробіття (було виділено 30 мільярдів доларів); створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності (виділено 140 мільярдів); ліквідація дефіциту державного бюджету – скоречення долі дефіцити від 5,4 % в обсязі ВНП до 2,7 % в 1997 році.
Така програма принесла позитивні результати, бо зростання ВВП склало в 1992-96 роках 2-2,7 %, обсяги закупівлі населенням товарів тривалого використання зріс порівняно з 1991 на 33,5 %, а обсяг інвестицій в житло – на 42 %. Завдяки підвищунню податків були досягнуті надзвичайні успіхи в ліквідації дефіциту державного бюджету. Вже профіцит бюджету 1999 року дорівнював 60 мільярдам доларів, чого ніколи не знала американська історія. Все це дало привід казати про досягення Америкою найбільшого рівня розвитку.
Що стосується зовнішньоекономічної політики, то після розпаду СРСР в 1991 Сполученній Штати залишилися єдиною супердержавою, яка в змозі визначати правила світової політики. Постсоціалістичні країни стали для американської адміністрації полем новою діяльності. По-перше це нові ринки для американських товарів, по-друге вони звернулися до США безпосередньо та до МВФ, МБРР за фінансовою допомогою. Але одночасно після зникнення СРСР стали помітні протиріччя між Америкою та іншими центрами сили – Європою, яка в 90-ті роки все більши стала нагадувати єдину економічну зону, та Японією, яка значно випереджає США в багатьох накоємких гаузях економіки. Особливи гострими стали протиріччя з Європейським союзом, які насмперед викликані введенням Євро в 1999 році. Нова грошова одиниця створила серйозну загрозу долару, який став з 70-х років фактично світовою валютою. Кількість доларів в світовому обігу значно перевищує потреби економіки США, але весь цей надлишок використовується іншими країнами світу. Якщо Євро витіснить хоча б частково долар, як світову вілюту, то надмірна кількість доларової маси призведе до краху американської економіки. Саме тому політика США спрямована на дискредитацію Євро та створення на Західній півкулі доларового простіру (офіційне введення долару в Еквадорі, Сальвадорі чи жорстка прив’язка до нього національних валют Аргентини, Бразилії, Мексикі).
Таким чином, незвазаючи на те що США зараз є наймогутнішою державою в світі вона має велику кількість економічних проблем, які потребують термінового вирішення.
* * * * *
Отже, результатом післявоєного розвитку країни стало ії повне утвердження на початку 90-х років як світового лідера. На сьогоднішній день США займає перше місце в світі за всіма основними економічними показчиками, що яскраво свідчить про рівень розвитку країни. Звичайно, що економічне лідерство визначає і політичне. Тому не дивно, що вже Організація Об’єднаних Націй немає ніякого впливу на міжнародні події, а всі світові політичні питання вирішує США. Безперечно, що в утвердженні країни в ролі світового лідеру не останю роль зіграв розпад СРСР, але не треба абсолютізувати цю причину, тим більше, що розпад Радянського Союзу був закономірним наслідком неспроможності цієї країни конкурувати зі Сполученими Штатами насамперед в економічній сфері. Тому утвердження США як наймогутнішої країни світу є насамперед наслідком ії сталого, багатолітнього успішного економічного розвитку.
Висновок.
В цій роботі була висвітлена історія економічного розвитку США за весь період існування цієї країни. Аналізуючи розвиток країни я намагався визначити кроки, якіми Сполучені Штати прямували до свого економічного лідерства у сучасному світі. Як ми побачили, етапи економічного розвитку були більш меньш типовими для більшості розвинутих країни: