Метод "сліпого", огульного, а іноді навіть і кон'юнктурного запозичення і перенесення на національний грунт світового досвіду реформування або навіть трансформування економічних і юридичних відносин, зокрема відносин власності, який нині широко застосовується в Україні, нерідко стає одним із джерел значних непрогнозованих соціальних труднощів нинішнього перехідного періоду, сприяє поглибленню кризових явищ у суспільстві і швидкому зубожінню абсолютної більшості людей. Некритичне сприйняття і спроби утвердити в українському суспільстві,навіть з добрими намірами, західні демократичні економічні і правові ідеї за надзвичайних умов корінних і одночасних перетворень у суспільно-політичному і соціально-економічному житті суспільства, різкого, "революційного" зламу соціальних стереотипів, відсутності реальних економіко-правових механізмів реалізації Цих ідей призвели сьогодні до того, що навіть ідеї незалежності, демократії, прав і свобод людини, права приватної власності, свободи підприємництва тощо у свідомості багатьох людей почали безпосередньо асоціюватися із реальним зниженням їх рівня життя і особистою незахищеністю. А це не тільки дискредитує саму ідею політичної незалежності України, викликає, як це не прикро, реакцію відторгнення від ідеології політичної та економічної демократії, майнової самостійності і підприємництва, а й призводить до втрати довіри народу до державної влади, без активної підтримки якої в умовах посттоталітарного суспільства демократичні трансформаційні процеси просто неможливі. Хаос у суспільній свідомості здатний викликати непередбачені соціальні деструктивні процеси, бо штовхає, свідомо або напівсвідомо, зневірену людину праці до шляху прихильності ідеї становлення жорсткого порядку (під яким наша "суспільна пам'ять" природно зберігає інформацію лише про тоталітарний політичний режим) і підтримки новоявлених політичних авантюристів та екстремістів.
Сучасним матеріальним і духовним реаліям України — якісно нову правову систему. Тенденція радикальних перетворень суспільного життя належить до констант, обумовлених самою суттю людської природи. Не випадково І.Кант образно зауважив: «...Людський розум настільки схильний до творення, що вже багато разів він зводив вежу, а потім зносив її, щоб побачити, як можна було б краще закласти її фундамент».
Сучасні трансформаційні соціально-економічні і політичні процеси в українському суспільстві також можуть слугувати прикладом знесення певної «вежі» у формі адміністративно-командної системи владарювання, господарювання, управління і права і пошуку нової соціально-правової організації суспільного буття. На жаль, сьогодні ми спостерігаємо глибоке протиріччя між об'єктивною потребою переходу до демократичного соціально-економічного та суспільно-політичного правового устрою життя, що має грунтуватися ча засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, юридичної рівності і свободи індивідів, з одного боку, і реальною можливістю сприяння такому переходу від існуючої юридичної і законодавчої систем, які Успадкували головні політико-юридичні здобутки Радянського Союзу — з іншого. В умовах, коли багато важливих завдань перехідного етапу в Україні ще не вирішені, що особливо наочно виявляється у сфері економіки, де тривають інституціональні зміни, зокрема процеси приватизації залишаються ще неврегульованими земельні відносини відносини приватної власності, підприємництва тощо, законодавство цілеспрямоване навіть не стільки на закріплення існуючих суспільних відносин, скільки на оперативне (хоча й не завжди вчасне) забезпечення продекларова-них перетворень. В свою чергу, фрагментарність, несистемність таких перетворень проявляються у частій зміні одного законодавчого регулювання іншим. Саме в цьому, зокрема, полягає юридичний аспект сучасної системної суспільної кризи в Україні.
Й досі в Україні відсутня офіційно схвалена загальнодержавна науково обгрунтована стратегія розвитку національної правової системи і системи законодавства. Тому і законотворчий процес характеризується деякою безсистемністю. Тут залишається лише нагадати добре відоме положення В. І.Леніна, яке, без сумніву, має методологічне значення, а саме:
«...хто береться за часткові питання без попереднього розв'язання загальних, той неминуче буде на кожному кроці несвідомо для себе «натикатися» на ці загальні питання. А натикатися сліпо на них у кожному частковому випадку значить прирікати свою політику на найгірші хитання і безпринципність».
Саме за відсутності державної стратегії розвитку правової системи України її законодавство і нині становить швидше законодавчий масив, ніж систему, складний конгломерат нормативних актів, до того ж у більшості своїй — підзакон-них, до багатьох із яких відразу ж після прийняття вносилися і продовжують вноситися певні зміни та доповнення. Нерідко чинний закон доповнюється, виправляється і навіть суттєво змінюється відомчими актами, всякого роду постановами та інструкціями, що видаються різними органами виконавчої влади на всіх рівнях — у тому числі на рівні уряду і Кабінету Міністрів. І знову, як це було за часів адміністративно-командної системи управління, відомча нормо-творчість намагається підмінити закони. Але ж добре відомо, що будь-який підзаконний акт, чи то указ Президента, чи то постанова Кабінету Міністрів за відсутності законів за своєю юридичною силою і природою не здатні відповідати ступеню складності і важливості суспільних відносин, які треба регулювати.
Окрім цього, багато з чинних законодавчих актів у сфері економіки виходять ще з ідеологічного гасла, що "усе в галузі господарства є публічно-правове, а не приватне", тобто мають публічно-правовий характер, ще й досі багато в чому розраховані на обслуговування потреб планово-розподільчої економіки, захист лише державних інтересів. Це стосується і норм чинного Цивільного кодексу, що був прийнятий ще в 1963 році і продовжує відбивати риси, притаманні колишній адміністративно-командній системі господарювання і управління. Недосконала (внаслідок існування неповноти, пробілів, суперечностей тощо) нормативно-правова база негативно позначається на ефективності правового регулювання відповідних суспільних відносин, в цілому зумовлює нестабільність чинного законодавства. В цьому плані можна навести безліч прикладів, зокрема, приклади законодавства про іноземні інвестиції, про підприємництво, податкового законодавства тощо. Безумовно, це не може не позначатися деструктивно на становленні і розвитку національної економіки України, вітчизняного підприємництва, що, в свою чергу, гальмує формування нової правової системи України, становлення демократичної правової держави.
Демократичні соціально-економічні перетворення в Україні, зорієнтовані на реальне втілення в життя конституційних принципів і норм, які стосуються прав і свобод особи, справедливості, людського виміру державної діяльності тощо, зумовлюють нагальну потребу у формуванні і розвитку самостійної правової системи, адекватної сучасним матеріальним і духовним реаліям країни. Але формування нових суспільних відносини, передусім відносин приватної власності, підприємницьких відносин та відносин, що виникають у сфері функціонування трьох гілок державної влади тощо, потребує не просто реформування успадкованої радянської правової системи, її складових: правової та юридичної культури і свідомості, ідеології, юридичної науки, правової політики та юридичної практики, системи права і законодавства тощо, - а її трансформування, послідовного перетворення, заміни на якісно нову, яка б відповідала демократичній суті перетворень суспільного життя в цілому. Мова повинна йти не про адміністративно-політичне скасування радянського права, а про його поступову і обумовлену заміну, що, звичайно, набагато складніше. Доречно в цьому плані прислухатися До слів Б.А.Кістяківського, який ще 1909 року, аналізуючи суть процесу правотворення, наголошував, що "... старе право не може бути просто скасоване, бо його відміна має чинність тільки тоді, коли воно замінюється новим правом. Навпаки, проста відміна старого права призводить лише до того, що тимчасово воно начебто не діє, але потім відтворюється з новою силою".
Відомо, що в принципі реформувати або модернізувати будь-який соціальний об'єкт перетворень, якщо мається на увазі удосконалення зовнішніх проявів, ознак об'єкту, можна лише у тому випадку, якщо цей об'єкт у своїй базисній структур; має потенціал якісно позитивних змін. Він повинен відповідати потребам історичного суспільного розвитку, а не становити певну перешкоду на шляху соціального прогресу, як, наприклад, успадкована від СРСР правова система, зокрема система права і система законодавства. "Життя взагалі має сенс і може удосконалюватися лише тоді, — наголошував І.Ільїн,
— коли зберігається і збільшується якість, якщо цього немає
— загибель стає неминучою. А якість створюється і забезпечується насамперед культурою особистого дух".
Для здійснення демократичної трансформації правової системи, окрім об'єктивних передумов, життєво необхідних суспільних потреб, потрібна наявність розвинутих суб'єктивних факторів. Серед найважливіших з них можна назвати три: теоретичне усвідомлення проблеми правового розвитку України і наявність науково розробленої та сформульованої загальної принципової моделі (концепції) національної правової системи, до якої ми маємо прямувати і яка повинна бути схваленою Верховною Радою України; прийнята парламентом України перспективна програма поступових правових перетворень, яка має грунтуватися на схваленій моделі національної правової системи; наявність патріотично налаштованих професіоналів, здатних реалізувати названі модель і програму. Слід додати, що модель правової системи і державна політика правових перетворень в Україні повинні стати невід'ємною складовою загальнодержавної доктрини демократично спрямованої трансформації українського суспільства. Що ж до кардинального перетворення існуючих систем права і законодавства, то воно має відбуватися в першу чергу на базі Основного Закону України — Конституції — і передбачати як підвищення ролі правотворчого і правозастосовчого процесів в життєдіяльності суспільства і функціонуванні держави, так і посилення суспільного контролю, дотримання принципу соціальної справедливості.