Організаційні основи
Організаційні основи передбачають функціонування відповідних організацій, установ І товариств, що керують розвитком фізичної культури І спорту в Україні
Центральним органом державної виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту є Державний комітет молодіжної політики, спорту І туризму Він забезпечує реалізацію державної політики в галузі фізичної культури І спорту, несе відповідальність за й виконання
Рада Міністрів автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування створюють у своєму складі відповідні органи з питань фізичної культури І спорту
Одночасно галузеві міністерства здійснюють контроль І керівництво фізичним вихованням у закладах своєї галузі
З Іншого боку, держава сприяє розвитку суспільної активності І залучає громадські організації до управління в галузі фізичної культури і спорту. Через свої органи вона делегує громадським організаціям фізкультурне—спортивної спрямованості окремі повноваження щодо розвитку видів спорту (підготовка спортсменів до участі у змаганнях, організація спортивних заходів тощо), зберігаючи за собою контрольні функції за реалізацією таких повноважень
До громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості належать спортивні клуби, спілки І товариства, національні спортивні федерації, Національний Олімпійський комітет України
Громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості у своїй діяльності керуються законодавством України, статутами відповідних міжнародних організацій (якщо вони національні) та власними статутами (див Закон України "Про фізичну культуру І спорт")
Органи державної виконавчої влади з питань фізичної культури І спорту та відповідні органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за ефективністю використання спортивних споруд незалежно від форм власності
Всі організації, що забезпечують функціонування галузі "Фізична культура і спорт", об'єднані спільною метою і завданнями, що полягають у задоволенні Індивідуальних та суспільних запитів І потреб громадян України у фізичній І спортивній підготовці
Для забезпечення реального процесу фізичного виховання (функціонування системи) необхідні певні умови
Першою, головною умовою є бажання громадян реалізувати свої права на фізичний І духовний розвиток, передбачені статтею 4 Закону України "Про фізичну культуру І спорт" Сьогодні, на жаль, лише близько 6% населення України використовують це право Тому, щоб викликати це бажання, в системі фізичного виховання мусить здійснюватись клопітка систематична просвітницька робота, а при організації занять необхідно забезпечити сприятливий морально-психологічний клімат
Правда, бажання займатись фізичними вправами може виникати Імпульсивне, на ґрунті біологічної потреби до руху, або внаслідок певних "репресивних дій" з боку керівників занять Але такі дії не будять свідомість, тому активність, що проявляється як їх наслідок, швидко згасає Тільки ефективною агітаційною І пропагандистською діяльністю з використанням відомих форм, методів І засобів можна досягти бажаного успіху — залучити більшість громадян держави до систематичних занять фізичними вправами
Другою такою умовою є належна матеріально-технічна база та фінансове забезпечення галузі Сучасна база повинна складатися з відповідних приміщень та Інвентарю, який повинен відповідати фізичним, естетичним та гігієнічним потребам людини, а також надавати умови для рекреації І відпочинку окремих громадян різного віку, їх груп та сімей
Третьою, визначальною умовою є забезпечення галузі "Фізична культура спорт висококваліфікованими фахівцями-професіоналами
Фахівці об'єктивно Існують у системі І є носіями всіх й цінностей Вони риводять систему в рух, формують й Ідеологію, науково-методичні, програмово-нормативні та організаційні основи; здійснюють просвітницьку роботу; беруть участь у створенні, вдосконаленні та оновленні матеріально-технічної бази.
Таким фахівцем у школі є вчитель фізичної культури. Важливе значення надавав учителеві Дістервег. В одній зі своїх промов він заявив: "Де шкільна справа занепала, винен учитель; де вона добре поставлена, там вона цим зобов'язана вчителеві. Учитель для школи - це те ж, що сонце для всесвіту. Він джерело тієї сили, яка приводить в рух всю машину"1. Вищим критерієм оцінки діяльності вчителя для нього була викладацька діяльність. Розуміючи суспільну роль вчителя, Дістервег вважав, що суттєвими елементами учительської самосвідомості є:
• висока думка учителя про гідність і значення своєї професії;
• правильне ставлення вчителя до учнів і батьків;
• повага до колег за професією;
• усвідомлення необхідності перманентної самоосвіти;
• усвідомлення необхідності йти в ногу із сучасністю;
• прагнення розвивати в собі кращі особливості тієї нації, до якої він належить;
• вільне володіння предметом, знання духовної і фізичної природи людини, законів її розвитку, індивідуальних і вікових особливостей.
Цінними і сьогодні є рекомендації Дістервега вчителеві щодо вдосконалення методики викладання:
• перш за все опрацюй, вивчи в усьому обсязі свій предмет;
• поклади в основу свого викладання якесь одне джерело, але не викладай на уроці з книги, посібника, конспекту, а з голови;
• привчайся до детальної підготовки кожного уроку; записуй зауваження, доповнення, спостереження, які робиш під час викладання;
• засвоївши посібник, що поклав в основу викладання, вивчай інші посібники і праці з цього ж предмету;
• намагайся встановити хід навчання відповідно до потреб твоїх учнів;
• вивчай постійно загально-педагогічні, дидактичні, методичні, логічні, психологічні праці, за допомогою яких можна досягти найвищого розвитку.
Педагогічні кадри нової Генерації покликані поєднувати високий професіоналізм із глибоким усвідомленням сучасних суспільних потреб, тому у формуванні особистості вчителя ми вбачаємо два головних аспекти — професійний і загальнокультурний. Стосунки з розумним і добрим вчителем — це рятівний круг для дитини у перехідний період економічної та соціальної нестабільності. З огляду на це в процесі допрофесійної, фундаментальної вузівської підготовки та післядипломної педагогічної освіти слід не лише давати знання, а й формувати особистість педагога, плекати його, щоб, за словами великого Т.Г.Шевченка, вчитель був апостолом правди і науки, уособленням совісті нації.
Доводячи необхідність взаємної поваги вчителів і учнів, І.Я.Франко різко критикує байдужість, грубість, формалізм і невігластво вчителів у ставленні до учнів, виводить позитивні образи педагогів, показує їх дружні взаємини з дітьми, гостро засуджує самодурів у педагогіці.
Високо цінував особистісні якості вчителя, його моральну природу, професіоналізм К.Д.Ушинський.
Підготовкою фахівців займаються відповідні навчальні заклади: коледжі фізичного виховання; факультети фізичного виховання педагогічних інститутів та університетів; інститути фізичної культури та університети фізичного виховання і спорту. Сьогодні в Україні функціонує більше п'ядесяти таких навчальних закладів.
Будь-яка усвідомлена діяльність можлива лише за умови чіткого визначення її мети. Вся педагогічна система, її зміст, форми і методи залежать, насамперед, від тієї мети, яка лежить в її основі, або від виховного ідеалу, до якого вона прагне.
Мета — це очікуваний результат діяльності, до якого прагне людина. Вона, як і система в цілому, випливає з певних потреб окремої людини, групи людей, всього суспільства. Тому, невипадково, проблема потреб суспільства і людини вивчається різними науками (соціологія, психологія, філософія, фізіологія, педагогіка та ін.). У загальному вигляді потреба визначається як реакція суспільства (або особи, організму) на інформацію про умови його життя. Задоволення потреби спрямоване на підтримання життєдіяльності людей, що дозволяє їм виконати свої соціальні функції. Залежно від рівня розвитку суспільства його окремі потреби можуть видозмінюватися, на перший план можуть висуватися інші.
Усвідомлення цих потреб та забезпечення належних умов для їх задоволення є гарантом формування правильної мети. Якщо мета не відповідає потребам людини чи суспільства в цілому, або якщо для її реалізації не створені належні умови, то така мета не буде досягнута, бо поставлена неправильно. Це важливо усвідомити фахівцям, оскільки, формуючи системи фізичного виховання своїх колективів, їм належить визначати і мету цих систем.
Першою потребою, яка спонукає людину до руху, є біологічна потреба, зв’язана з розвитком рухового апарата в певному віці. Вона з'являється в
ранньому дитинстві і поступово згасає, починаючи з підліткового періоду розвитку. Однак, біологічна потреба рухатись живе в людині протягом усього життя і повинна постійно задовольнятись. Надзвичайної шкоди дорослі завдають розвитку дитини (свідомо чи несвідомо), якщо обмежують її рухову активність.
Педіатри давно звернули увагу на те, що повноцінний розвиток психіки дитини потребує рухів. Вони формують не тільки рухові навички, а й психіку, свідому і цілеспрямовану діяльність особистості. В наші дні вже з'ясовано, що від рівня розвитку рухової функції значною мірою залежать найважливіші етапи вікового дозрівання організму.
Реалізуючи біологічну потребу в руховій діяльності, необхідно враховувати інтереси і бажання учнів щодо використання засобів, забезпечувати їх належний руховий режим (8-12 годин упродовж тижня).
Другою є потреба у всебічному гармонійному розвитку особистості. У цьому однаково зацікавлені і кожна окремо взята особа, і суспільство в цілому (див. "Завдання фізичного виховання").