Одночасно країни-члени ЄС зберігають національні системи ліцензування ввозу окремих товарів як з міркувань якості, так і в порядку нагляду за імпортом товарів із деяких країн (текстилю, текстильних виробів і взуття з Єгипту, Марокко, Тайваню, Тунісу, Туреччини, Південної Кореї; комп'ютерів, обладнання, автовантажників, електромеханічних інструментів, мотоциклів, телевізорів, відеомагнітофонів із Японії і Південної Кореї; кислих вишень із Боснії і Герцеговини, Хорватії, Словенії, Македонії і Чорногорії; алюмінію - з країн СНД; встановлено нагляд за імпортом деяких сільськогосподарських продуктів із деяких середземноморських країн тощо). Здійснюється нагляд також за більшою частиною імпорту з країн з державною системою торгівлі (наприклад, Україна і деякі інші країни СНД все ще залишаються в списку цих держав), а також за імпортом наркотиків та психотропних засобів.
З моменту набуття Україною незалежності і зростанням її загального обсягу торгівлі, Європейський союз став другим найбільшим торговим партнером після Росії.
Одним із найважливіших стратегічних завдань для України є приєднання до ЄС,отже, суттєвим фактором прискорення макроекономічного реформування економіки України стало укладення Угоди про партнерство і співробітництво 16. 06. 1994 року. УПС за своїм змістом відкрито спрямовує подальше формування соціально-економічної, інвестиційно-торговельної та правової системи України на поступове зближення з відповідними системами країн Європи, юридично закріплює європейський вибір України, підтверджує визнання її з боку 15 країн-членів ЄС як рівноправного партнера і майбутнього потенціального члена Європейського союзу.
Ратифікація УПС у червні 1994 року створила умови початку переговорів про асоційоване членство України в ЄЄ і підписання Угоди про вільну торгівлю. До того ж від виконання положень УПС безпосередньо залежить можливість та перспективи інтеграції України не тільки до Європейського союзу, а й до Центральноєвропейської угоди про вільну торгівлю (ЦЕФТА), інших інтеграційних угрупувань.
Найбільш прийнятою для зовнішньоекомічних зв’язків України є ЦЕФТА. Її підписали в грудні 1992 р. Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина в м. Вишеграді (Угорщина). Створення Вишеградської групи було викликано необхідністю розвитку внутрішньорегіональної торгівлі і об’єднання зусиль з підготовки інтеграції в ЄС в умовах розвалу попередніх інтеграційних структур і швидкої переорієнтації торгових потоків в ЄС і ЄАВТ.
Проблеми інтеграції в ЄС пов’язанні з тим, що економіка країн-учасниць ЦЕФТА скоріше однотипна, обмежена у сфері високих технологій, сировини. Крім того, країни-учас-ниці ЦЕФТА мають велике від’ємне сальдо, більша частка якого припадає на країни ЄС [6].
У Чехії, Угорщині, Польщі в 90-х роках спостерігалося суттєве зростання зовнішньої торгівлі, викликане насамперед скасуванням монополії на зовнішню торгівлю (Чехія), скороченням масштабів ліцензування імпорту, скасуванням ліцензування експорту, зниженням середньої імпортної митної ставки (Угорщина), девальвацією обмінного курсу валюти, зниженням імпортних митних тарифів (Польща).
Мета ЦЕФТА - стимулювати розвиток торгово-економічних, науково-технічних і коопераційних зв’язків усередині блоку з перспективою створення до 2001 року зони вільної торгівлі. В гой же час внутрішня регіональна інтеграція розглядається не як самоціль, а як проміжний етап вступу в ЄС.
Спочатку країни-учасниці не передбачали залучення нових членів до складу ЦЕФТА. Однак пізніше така можливість була надана країнам, котрі відповідали двом вимогам:
– наявність торгового договору з ЄС або статусу асоційованого члена ЄС;
– наявність двосторонніх домовленостей про вільну торгівлю з кожною із країн- учасниць Угоди.
Тому в 1995 році в члени угрупування була прийнята Словенія, в 1996 – Румунія. Розглядається питання про прийом Болгарії, країн Балтії. У вересні 1996 року в робочій зустрічі країн-учасниць ЦЕФТА взяли участь представники України.
Таким чином, вищезгаданий позитивний досвід зовнішньоторгових режимів зарубіжних країн доводить, що всі інструменти, методи, заходи торгового регулювання використовуються усіма країнами світу, котрі вдало вписались у світову господарську систему. Насамперед вони спрямовані на перспективний економічний розвиток кожної країни, ефективне формування їхніх зовнішньоторгових відносин, а отже, створення нових можливостей для подальшого виходу на світові ринки.
Однак всі ці заходи, які були або будуть впроваджені в майбутньому, мають за мету створення надійного оточення, яке б сприяло успішній діяльності будь-якої країни в економічній спілці або об'єднанні у міжнародному торговому просторі.
Україна повинна посісти чільне місце у радикально різній міжнародній торгівлі і поки що несприятливому для неї економічному становищі. Для цього власна торгова політика потребує досконалого вивчення конкурентних можливостей національного виробництва, адже сьогодні багато українських товарів не поступаються своїми якостями і конкурентоспроможними як на власному ринку, так і на світовому.
Зрозуміло, що, маючи об’єктивно обумовлені внутрішні імпульси до широкомасштабної динамічної інтеграції, Україна повинна реалізувати найбільш ефективні, з точки зору забезпечення умов конкурентоспроможності і національної економіки, механізми регулювання зовнішньотор-гової діяльності, формуючи відповідний зовнішньоторговий режим.
1. Захматов Н. Центральноевропейское соглашение о свободной торговле // Внешняя торговля. - № 1-3. - С. 22.
2. Лакомов В. Нові форми поглиблення взаємодії між країнами-членами МЕРКОСУР - фундамент подальших інтеграційних процесів у Південній Америці // Зовнішня торгів-ля. - 1998. - № 2-3. - С. 49.
3. Наш деловой партнер Аргентина. Библиотека внешнеторгового практика.- М., 1993. - 64 с.