Смекни!
smekni.com

Дж Локк (стр. 3 из 3)

Абстрактна ідея стає загальною через те, що вона на­буває можливості репрезентувати певну множину окремих речей. Ідеї бувають загальними, вказує Дж. Локк, «коли виступають як представники багатьох окремих речей» [35, 1, 471}. Цей акт мислення, у якому абстрактна ідея висту­пає представником певного класу одиничних речей, Локк називає узагальненням. Але на якій підставі стає можли-" вим таке відношення? Якась абстрактна ідея набуває здат­ності репрезентувати множину або клас окремих речей, по-перше, тому, що вона відображає однакову для всіх речей властивість, і, по-друге, тому, що ми відволікаємося від усіх інших властивостей, через які речі відрізняються одна від одної. Об'єктивним змістом загальної ідеї є подібність, що притаманна багатьом речам, але вона набуває значен­ня загального лише за умов абстрагування від усього ок­ремого, відмінного. Саме тому загальна ідея і не може у Локка не бути абстрактною, і саме тому загальна ідея здат­на існувати лише в розумі за допомогою слів або імен. По­няття загального у Дж. Локка багато в чому подібне до точки зору Т. Гоббса. Так само, як і Гоббс, Локк зводить реальну підставу загального до подібності окремих речей між собою; як і у Гоббса, існування загальної ідеї стає можливим у Локка через позначення її мовним знаком. Але, якщо Гоббс узагалі зводить загальне до такого знака, до імені, яким позначається певна множина одиничних' речей, то Локк бачить в імені лише засіб фіксації створеної ро-


Створена Локком теорія узагальнення, як зазначалося, справила значний вплив на подальший розвиток логічної науки. Однак теорія Локка має суттєві вади. По-перше, треба зазначити, що створювані таким чином загальні ідеї здатні виражати лише зовнішню, часто випадкову спіль­ність речей, і не виражають їх справжньої єдності. Загаль­не, що грунтується на схожих зовнішніх ознаках, не має об'єктивного існування і може існувати лише завдяки аб­страктній діяльності розуму. Наявність однакової ознаки (наприклад, щетини) дає підстави до одного класу речей віднести і їжака, і щітку, але таке об'єднання буде штуч­ним. Правда, наша класифікація нерідко має саме такий штучний вигляд. Проте така штучність, хоч і виправдана в певних межах, не відповідає природі науково-теоретичного поняття, змістом якого є реальна єдність певного класу ре­чей. Теорія узагальнення Дж. Локка розкриває механізм утворення так званих емпіричних понять, або абстрактних уявлень, і залишає осторонь проблему утворення понять тео­ретичних, що, до речі, і є виявом його емпіризму.

По-друге, запропонований Локком механізм утворення загальних ідей передбачає, що перед тим, як шукати спіль­ну для певного кола речей ознаку, треба мати якесь уяв­лення про їхню загальну природу. Адже чому саме серед цих речей ми шукаємо таку ознаку, чому саме ними обме­жили коло предметів, що підлягають узагальненню? Для того, щоб абстрагувати від одиничних речей загальну ідею, розум повинен мати знання загального як умову своєї аб­страгуючої діяльності. Виникає своєрідне логічне коло у . виведенні, на яке у свій час звертав увагу Арістотель.


Суспільно-політична теорія. Проблеми суспільно-полі­тичного життя посідають чільне місце в системі філософ­ських поглядів англійського філософа. В своїх трактатах про державне правління він розвинув теорію буржуазного конституційного ладу. Ці твори були написані для підтрим­ки режиму Вільгельма Оранського і спрямовані проти роя­лістської теорії державної влади Р. Фільдшера. Але зна­чення цих трактатів значно ширше. В них Дж. Локк упер­ше сформулював державно-правовий ідеал буржуазного суспільства. Вчення Дж. Локка значною мірою вплинуло на формування юридичного світогляду і встановлення буржу­азного конституційного правління не тільки в країнах Єв­ропи, а й Америки. Багато політичних діячів, таких як Джефферсон, Франклін, Бріссо, були прибічниками і по­слідовниками Дж. Локка, теорія якого розглядалась ними не як система абстрактно-теоретичних постулатів, а як де­кларація непорушних прав людини, що мала становити конституційне ядро розумного суспільного ладу [63, 241}. Сам Дж. Локк брав активну участь у цьому процесі. На­приклад, написав конституцію для Північної Кароліни, ухвалену 1669 р.

У своїх поглядах на суспільне життя Дж. Локк виходив • із тих етичних настанов, що розвивалися П. Гассенді, Т. Гоббсом, Б. Спінозою. Вихідним у нього було індивіду-

•створення держави.

Концепція походження держави у Дж. Локка багато в чому подібна до концепції Т. Гоббса. Як і Гоббс, він роз­глядає утворення держави як результат суспільного дого­вору, завдяки якому відбувається перехід від природного стану до громадянського. Але якщо Т. Гоббс фактично ото­тожнював державу і суспільство, Дж. Локк розрізняє їх. Суспільство у нього виникає раніше від держави. Відрізня­ється і його характеристика природного стану. На протива-


За умов природного стану у житті людей панують при­родні закони, концентрованим виразом яких е так зване природне право. Концепція природного права відіграла важ­ливу роль у формулюванні непорушних прав людської осо­би, що, за цією концепцією, є вроджені. Головними серед них є свобода, право на власне життя і право власності. Власність, за Локком, виникає до створення держави і є реалізацією природного права, результатом природної жит­тєдіяльності людини. Життя, за Локком,— це діяльність, підпорядкована щастю і вигоді, які є самою природою ви­значеними цілями кожного індивіда. Усі люди мають рівне право на ініціативу, на вияв творчої енергії, спрямованої на досягнення цих цілей. Саме в такому розумінні Дж. Локк говорить про рівність людей у їх природному стані, маючи на увазі рівність можливостей і домагань. Проте така рів­ність не означає зрівняйлівки. Люди мають різні таланти, у них різні здібності, вони не однаково працьовиті, звідси виникає відмінність у власності. Власність Локк розглядає як результат особистої праці людей. Право на власність має взагалі фундаментальне значення для всієї правової системи громадянського суспільства.

Саме власники, на думку Дж. Локка, становлять основу суспільного життя і держави, саме власники більше від ін­ших були зацікавлені у переході до громадянського стану. «Головною метою вступу людей у суспільство,—писав він,— є прагнення мирно і безпечно користуватися своєю власністю, а головним знаряддям і засобом для цього слу­гують закони» [35, 2, 76}. Власників Локк вважав основою правопорядку, і тільки людей, що мають власність, мав за розумних громадян.


Вчення Дж. Локка про права особистості справді мали революційне значення, оскільки потреба суспільних пере­творень, прагнення до нового, розумного суспільного ладу набули у ньому свого свідомого вираження, отримали чітке юридичне оформлення. Це вчення було спрямоване про­ти феодальних порядків, закріпачення і поневолення люди­ни, будь-якої деспотії. Право на життя означає у нього не тільки неприпустимість убивства, а й неможливість добро­вільного рабства. Свобода для Локка — це право кожної людини бути власником свого життя. Вона заперечує будь-які відносини особистої залежності (раба і рабовласника, кріпака і пана, слуги і господаря). Людина має право не тільки користуватися своїм власним життям, а й самостій­но визначати свої життєві цілі.

Важливим елементом теорії правової держави у Дж. Локка було вчення про розподіл влад. Законодавча влада має належати парламенту, який у відповідних зако­нах закріплює свободу сумління, свободу слова, друку, збо­рів, право власності і т. ін. Виконавча влада, до якої Дж. Локк відносив і судову, має належати кабінетові міні­стрів і лише частково королю. Ідея розподілу влад як сут­тєвого визначення правової держави була розвинута у XVIII ст. французьким просвітником Монтеск'є, який ви­окремив ще й судову владу.