Релігія виникає на певному рівні емоційної структури людської особистості. У зв'язку з цим марксистська концепція окреслює поняття "психологічні корені релігії". До них необхідно зарахувати деякі негативні емоційні почуття індивіда, такі як страх, відчай, горе, самітність. На ранніх етапах розвитку людського суспільства релігійні уявлення формуються у природних умовах і значною мірою під впливом прагнення людини зрозуміти навколишній світ, виходячи з уявлень про свою особисту природу. Тому первісна людина, гадали марксисти, пояснює природу за аналогіями зі своїми практичними вчинками; неодушевлені об'єкти вона наділяє свідомістю, волею, приписуючи їм раціоналістичну сутність.
Отже, марксистська релігієзнавча концепція фіксує соціальний, пізнавальний і психологічний аспекти розуміння релігії. Вона стверджує історичний характер існування релігії, яка виникає в нерозвинутих умовах первісного суспільства і зникає з оволодінням людиною силами природи й подоланням антагоністичних (непримиренних) суперечностей у стосунках між людьми в соціально-економічній та політичних сферах суспільства.
У сучасній ідеалістичній філософії та релігієзнавстві виокремлюються три основні концепції, що пояснюють сутність і природу релігії: а) об'єктивно-ідеалістична; б) суб'єктивно-ідеалістична; в) натуралістична (біологізаторська).
Домінуючою є об'єктивно-ідеал істинна концепція релігії. Вихідним її принципом при поясненні релігії стало визнання наявності надістотного джерела: Бога, "абсолюта", "трансцендентного", "світового духу". Цей постулат поєднує теологів усіх основних християнських конфесій: католицизму, протестантизму, православ'я і філософів-ідеалістів, які формально знаходяться поза конфесійними межами. Якщо християнські теологи надістотним джерелом релігійної віри вважають християнського Бога, сутність якого визнається у відповідності з "символом віри", то філо-софи-ідеаліети під таким джерелом розуміють якийсь об'єктивний духовний початок, що у кожній об'єктивно-ід балістичній істерико- філософській системі має власну назву. Таким чином, сутність релігії виводиться з поняття (ідеї) Бога. Людина — це "творіння Боже", яке прагне до злиття з "абсолютом" (Богом). Отже, на грунті визнання надістотного і надприродного джерела теологи й ідеалісти зводять питання про існування і сутність релігії до питання про існування і сутність Бога. Обгрунтування релігії з цих позицій переходить в обгрунтування буття Бога.
У християнській теології й ідеалістичній філософії в обгрунтуванні буття Бога існують дві тенденції — раціоналістична й ірраціоналістична.
До першої належить неотомізм. Це найбільш впливовий напрям сучасної релігійної філософії. Назва походить від імені середньовічного богослова Фо-ми (Тотаз) Аквінського (1225—1274 рр.) і набула поширення у країнах католицького віросповідання. Вчення Ф. Аквінського акцентує увагу на наявності у християнському одкровенні двох істин, якими можна оволодіти за допомогою людського розуму і які за своєю природою є "надрозумними", тобто виходять за межі пізнавальних можливостей людини. Відносно останніх фундатор томізму додавав, що вони "надрозумні", але не "протирозумні". Перші істини досліджуються за допомогою пізнання реальних речей І явищ, що оточують людину. Другі пізнаються лише через одкровення Бога за допомогою Церкви.
Ф. Аквінський, використовуючи вчення Аристо-теля (384—322 рр. до н, е.), розробив систему п'яти доказів буття Бога засобами людського розуму на основі вивчення природних явищ.
1. У світі все рухається, тому повинен існувати "першодвигун", яким і є Бог.
2. Одна природна річ обумовлює іншу; у світі існує загальна причинна обумовленість. Такою "першопричиною" є Бог.
3. Світ також складається з випадкових явищ. Ці явища не можуть існувати самі по собі, вони повинні породжуватися необхідною причиною, тобто Богом.
4. Різні речі містять у собі й різні "ступені вдосконаленості". Про них можна говорити лише у порівнянні з чимсь більш досконалим. Такою абсолютною досконалістю є Бог.
5. Розвиток світу підпорядкований якійсь певній меті. Отже, повинен існувати початок, що визначає напрям розвитку світу до означеної мети. Таким початком є Бог.
Перелічені "докази" грунтуються на обмеженій метафізичній інтерпретації загальнофілософських проблем, що є характерним для епохи середньовіччя.
Сучасний неотомізм на об'єктивно-ідеалістичному філософсько-доктринальному рівні прагне синтезувати у цілісну гармонійну систему такі принципи — віру і розум, релігію і науку. Неотомізм трактує світ як "реальне створіння Бога", який необхідно прийняти відповідно до його внутрішніх законів. Наука—це нижчий вид знання, релігія — вищий. Наука, філософія та релігія вивчають одну й ту саму проблему, тільки на різних рівнях: розум, наука охоплюють лише сферу зовнішнього досвіду, а релігія володіє абсолютною істиною.
Ірраціоналістичне "обгрунтування" віри у Бога є важливою тенденцією у сучасній теології і релігійній філософії, її представлено протестантською "неоор-тодоксальною" школою, що нерідко називають "діалектичною теологією" і "теологією кризи". Значним представником цієї школи був К. Барт (1886— 1968 рр.).
Протиставивши своє вчення томізму, К. Барт доводив, що існування Бога не можна виявити за допомогою розуму. Барт також заперечував можливість "природного одкровення", тобто "одкровення" Бога у природі та суспільстві. Відповідно заперечувалась і можливість "природної теології", "християнської філософії". "...Бог християнства, — заявляв К. Барт, — не може бути присутнім у будь-якій можливій концепції світу".
Раціоналізму Барт протиставив сліпу віру: в акті віри народжується пізнання. Віра — не суб'єктивний стан людини, а те, що йде від Бога і надається людині через "одкровення".
Точка зору К. Варта розвивається іншими представниками християнсько-протестантської неоортодоксії — існування Бога не може бути досліджено за допомогою розуму. Тому наука протиставляється вірі. Протестантська теологія, наприклад, вважає, що віру можна зрозуміти лише через "одкровення". Раціональне мислення можна інтерпретувати, лише виходячи з його засад у людському розумі.
Аналогічні ірраціоналістичні тенденції присутні й у сучасному православ'ї. Віра характеризується як внутрішній психологічний акт. По відношенню до неї аргументація буття Бога є щось зовнішнє, від чого сама віра не залежить. Тому віра — це засіб ірраціо-налістичного, містичного "прилучення до Бога". Віра відмежовується від знання про Бога. Бог недоступний людському розуму. Проте православні ідеологи, на відміну від протестантських, не обмежуються різницею між Богом і світом, Богом і людиною, навпаки, вони прагнуть побудувати антропологію, тобто вчення про людину як частину християнської філософії.
Спроби ірраціоналісгачного обгрунтування надіс-тотного джерела релігії властиві сучасній західній ідеалістичній філософії, яка тісно поєднана з теологією. Прикладом такого синтезу є праця німецького теолога і релігієзнавця Р. Отто (1869—1937 рр.) "Святе", що має певний вплив на сучасне західне релігієзнавство.
Р. Отто прагне поєднати психологізм і суб'єктивізм з теологією. Він наводить такі принципові положення власної концепції:
а) реально існують об'єкти релігійного поклоніння — "святе", "трансцендентне", "зовсім інше". Вони не мають нічого спільного з реальними об'єктами, що оточують людину;
б) релігія — це зустріч людини зі "святим", що породжує у психіці особливі відчуття і переживання, головні з яких — страх і захоплення. Таким чином, на грунті психологічного аналізу релігійних емоцій Отто намагається побудувати концепцію сутності релігії.
Суб'єктивно-ідеалістична концепція релігії. Початок суб'єктивістської традиції у теології пов'язується з вченням Ф. Шлейєрмахера (1768—1834 рр.). Він не заперечував існування надприродного джерела релігії. Однак центр релігійної проблеми переніс у сферу окремого індивіда і передусім у галузь його почуттів. Шлейєрмахер започаткував вивчення релігії як індивідуально-психологічного феномена, як певного стану людської свідомості та людських переживань. Найбільш послідовно ця суб'єктивістська й ірраціоналіс-тична лінія провадилася американським філософом-прагматистом У. Джемсом (1842—1910 рр.). Він доводив, що релігія є істиною по відношенню до індивіда, оскільки вона є "корисною" для нього. Корисність релігії У. Джеме вбачав у тому, що вона нейтралізує психологічні конфлікти, перетворює негативні емоції у позитивні. На цій підставі релігійний досвід індивіда ототожнювався з науковим досвідом. Кожний індивід, виходячи з власних почуттів, вибирає той чи інший світогляд. Тому світогляд людини визначається його емоційним світом. Таким чином, Джеме дійшов висновку, що основою релігії є почуття, а релігію необхідно визначати як породження людської свідомості, результат суб'єктивних переживань людини.
Сучасний американський психолог Г. Олпорт абсолютизує суб'єктивні особливості релігійних переживань, притаманних окремій людині. Він твердить: "З самого початку і до кінця шлях релігійних пошуків є ізольованим". Концепція Олпорта доводить суб'єктивізм у розумінні релігії до крайності. Її сенс полягає в тому, що кожний віруючий має власну релігію. Отже, релігій стільки, скільки віруючих.
Така надто широка форма суб'єктивізму, з точки зору теології, має чимало істотних недоліків. По-перше, релігія розглядається як породження людської свідомості, а не як продукт Божого одкровення. По-надприродне джерело релігії або відсовується на задній план і має риси "філософського", а не християнського Бога (Шлейєрмахер), або зовсім ігнорується. По-друге, абсолютизація ролі почуттів як основи релігії веде до розгляду догматики як чогось вторинного. Таким чином, руйнується концепція "істинної" церкви, належність до неї віруючого перестає бути обов'язковою.