Самі по собі елементи світу нейтральні (до матерії свідомості), розходження їх функціональне: ті самі елементи світу складають фізичну реальність, і в цьому випадку вони зв'язані ланцюгом фізичної причинності. Психологія елементи зв'язані ланцюгом мнемонічної причинності і виявляється в тім, що ми називаємо пам'яттю. Тобто емпіріокритицизм виходить з феноменологічного розуміння психологічного і фізичного того, що безпосередньо дано нашій свідомості, але не враховує генезис самої свідомості – v ідеалізм.
3.Виникнення і розвиток неопозитивізму. Львівсько-варшавська школа. Віденський гурток і логічний позитивізм.
3.1 • Неопозитивізм або логічний емпіризм - Рассел, Витгенштейн, Шлік.
Карнап, Франк, Нейрат. Головним ідейним джерелом неопозитивізму був махізм. Але якщо махісти відстоювали "біолого-економістичну" теорію пізнання і бачили в науці метод впорядкування відчуттів(елементів). то неопозитивізм висунув нове розуміння наукового пізнання, як логічної конструкції на основі почуттєвих змістів (почуттєвих даних). Виключали з філософії метафізику. Філософія має право на існування не як мислення про світ, а як "логічний аналіз мови."і.
Позитивіст вважали основне питання філософії, а також інші корінні питання філософії нерозв'язними через слабість людського розуму. Махістів .авщо основне питання філосо4)і'ї займається і дозволяється навчанням про нейтральні елементи, неопозитивісти - заявляють, що й основне питання філософ і взагалі проблеми, що вважалися раніше філософськими, - це мнимі проблеми, які потрібно відкинути як позбавлені наукового змісту.
Усе наше знання про світ дають тільки конкретні науки. Філософія не може висловити про світ жодного нове положення, не може створити ніякої картини світу. Її задача – логічний аналіз і прояснення положення науки, у якій виражаються знання про світ.
Зведенню філософії до логічного аналізу неопозитивізм зобов'язаний Б. Расселу, що скористався при цьому досягненнями математичної логіки. Спробувавши дати строгі визначення математичним поняттям він прийшов до висновку, що вся математика зведена до логіки. Далі Рассел додав більш широке значення методу логічного аналізу й оголосив, що "логіка - це сутність філософії".
Ототожнюючи усю філософію з логічним аналізом, неопозитивізм виключають зі сффи філософії майже усю філософську проблематику і тим самим практично ліквідують філософію.
Однієї з найважливіших задач є відділення речень які мають сенс, від тих які позбавлені його з наукового погляду, тобто очистити науку від безглуздих речень. Неопозитивізм розрізняють 3 типи осмислення речень
1.висловлення про емпіричні факти (якщо говорять про факти і ні про що більш)
2. речення, що містять логічні наслідки цих висловлень і побудовані відповідно до логічних правил (можуть бути зведені до висловлень про емпіричні факти)
3. речення логіки і математики ( не містять висловлень про факти, не дають нового знання про світ, необхідні для формального перетворення вже наявного знання)
Щоб з'ясувати чи має речення зміст необхідний спец метод - верифікація Суть у порівнянні речень з дійсністю, вказівці конкретних умов, при яких воно істинне чи хибне. Метод перевірки ще і встановлює зміст речення "значення речення закладається в методі його перевірки" Фактична істина складається у відповідності висловлення факту. Речення ж типу "душа людини безсмертна" безглузді тому що не можуть бути перевірені.
Під фактами неопозитивізм розуміють відчуття, переживання, словом стани свідомості. Твердження про те, що троянда, аромат який я вдихаю, матеріальна, так само як твердження, що вона лише плід моєї уяви - однаково позбавлені змісту. Чи буду я вважати її матеріальної чи ідеальний це не вплине на факт, що я відчуваю її аромат і вона не стане від цього пахнути краще чи гірше". Значить у процес верифікації можна порівняти речення тільки з почуттєвими змістами і даними відчуттів чи переживань. Виявилося, що жоден науковий закон, жодне загальне твердження типу "усі люди смертні" не могли бути верифіковані, тому що верифікація завжди відноситься до конкретного емпіричного факту. У силу суб'єктивізму верифікація істини положення науки виявилися в залежності від оцінки кожного суб'єкта. Тому було запропоновано вважати речення верифікованими, якщо кілька авторитетних дослідників згодні вважати його таким. Тобто критерій істини - згода дослідників.
Потім було запропоновано для з'ясування істинності речення порівнювати його з іншим реченнями. Розуміння істини як відповідним фактам початок поступатися місцем погляду на істину як на погодженість речення із системою інших речень., що не могло бути основою знання.
3.2. Львівська-Варшавська школа
Львівська-Варшавська школа — одна із шкіл аналітичної філософії, представлена такими мислителями, як К.Айдукевич( 1890—1963). Я.Лукасєвич (1878—1956), А. Тарський {1902— 1984),
Т, Котарбиньський (1886- 1981) та ін. Для цієї школи характерне різко негативне ставлення до ірраціоналізму, прагнення до зближення філософських і наукових досліджень, надання філософським міркуванням логічно точного статусу.
« Лукасєвич вважав, що метою логічних досліджень має бути розробка точних методів аналізу філософських міркувань. Він висунув ідею логічного плюралізму, суть якого полягає в тому. що різноманітні логічні системи здатні експлікувати різноманітні онтологічні теорії. Лукасєвич, Айдукевич та інші представники Львівсько-варшавської школи €>ул» прибічниками раціоналіаму, специфічною рисою якого став логіко-семантичний аналіз мови науки і філософії. Це. на думку прибічників даної течії, сприяло усуненню неточностей та двозначностей. Якими живляться ірраціоналістичні філософські концепції. Але водночас їхні філософські погляди не були однорідними й послідовними, а іноді навіть і суперечили неопозитивізму.
Окремі представники розвивали філософію матеріалістичного номіналізму (Т.Котарбиньський), феноменологічну теорію пізнання (Р.Ін-гарден), конвенціоналістську концепцію наукових теорій (К.Айдуке-вич). В цілому Львівсько-варшавська школа зробила значний внесок до теорії множин, логічної семантики, до розробки неокласичних систем математичної логіки.
3.3. Віденський гурток і логічний позитивізм.
Часто думають, що логічний позитивізм почався з зауваження Вітгенштейна в його "Трактаті" із приводу того, що філософія — це не теорія, а діяльність. Логічний позитивізм як філософський напрямок був заснований групою мислителів, що жили у Відні в 20-і роки. (Пізніше ця група стала відомої за назвою "Віденського кружка"). Серед її членів були професор Віденської о університету Мориц Шлик, Ганс Ган, Фрідріх Вейсман, Герберт Фейгель, Отто Нейрат і Рудольф Карнап.
Вони вважали, що філософія не породжує висловлень, що щирі чи помилкові, — вона лише з'ясовує зміст тверджень, показуючи, що деякі з них е науковими, деякі — математичними, а деякі (включаючи велику частину так званих "філософських" тверджень) — безглуздими. Якщо коротко викласти їхнього представлення, то вони доводили, що кожне значення твердження, що має, є або твердженням формальної логіки (у широкому змісті "Принципів математики", отчого сюди входять і усі твердження математики), або твердженням науки (знов-таки, фраза "наукове твердження" розуміється в широкому змісті, так що сюди входять і одиничні речення типу "Це - біле", і формулювання законів природи). Твердження будь-яких інших типів, строго говорячи, безі лузді. Якщо вони мають хоча б яке-небудь значення, їхній можна називати "поетичними", "емоційними", "иллюстрирующими", "мотиваційними", але вони всі непознавательньї,
Для того щоб зрозуміти значущість того настання, що логічні позитивісти здійснили проти традиційної філософської системи, включаючи і логічний атомізм, необхідно проаналізувати їхні два базових догмати; перший —розходження, що проводиться тим часом, що вони називають аналітичними і синтетичними висловленнями, другий — їхній критерій визначення когнітивної (пізнавальної) значимості висловлень, що іноді називається принципом верифікації.
Висловлення, для обґрунтування яких потрібно визначеного виду досвідчене дослідження, називаються "синтетичними", у той час як ті, істинність яких установлюється з їхніх значень, — "аналітичними". Представники логічного позитивізму затверджують, що кожне висловлення, що має зміст, повинне бути або аналітичним, або синтетичним, але не тим і іншим одночасно. Розглядаючи ситуацію в більш широкому аспекті, можна сказати, що всі аналітичні висловлення належить формальній логіці, вони щирі в силу своєї формальної структури, тоді як усі синтетичні висловлення схожі на висловлення науки: для доказу їхньої істинності потрібно досвідчена перевірка. Наприклад, "Усі чоловіки одружені" — аналітичне висловлення, "В усіх є голови" — синтетичне (адже можна представити людини без голови, інша справа на практиці це не так).
Логічні позитивісти, відзначаючи різницю, що мається між цими двома типами висловлень, говорять, що аналітичні висловлення тривіальні, тоді як синтетичні — інформативні. Перші тривіальні в тім змісті, що, хоча і створюється враження, що в них мова йде про предмети світу, у результаті аналізу виявляється, що тверджень про світу них немає; по-іншому можна сказати, що вони щирі винятково в силу своєї логічної форми, чи по визначенню (наприклад, по визначенню чоловік — це одружений чоловік), чи що вони є твердженнями про слова. З іншого боку, синтетичні висловлення інформативні в змісті того, що їхнє призначення робити деякі твердження про світ. і, коли вони щирі. ці твердження відповідають дійсності.