Первиннозатримані (відстрочені) шви особливо часто використовують під час обробки ран на ногах, які через велику забрудненість патогенною мікрофлорою, в тому числі й анаеробною, а також менше кровопостачання порівняно з іншими ділянками •гіла частіше ускладнюються розвитком різних видів інфекції.
Первинна хірургічна обробка свіжих ран, ускладнених переломом кісток, пошкодженням магістральних судин та нервових стовбурів, а також втратою великих об'ємів шкіри, одночасно є оперативним (первинна хірургічна обробка рани) і відновно-реконструктивним втручанням: перелом вправляють і фіксують за одним із способів (переважно шляхом метало-остеосинтезу апаратами Ілізарова та ін.), судини та нерви зшивають, дефекти шкіри закривають аутопластич-ним або місцевим зміщенням шкірно-підшкірних клаптів чи розщепленим клаптем шкіри. Такі рани звичайно дренують з активним припливно-відпливним промиванням їх порожнин антисептиками. При скальпованих ранах гомілки з трикутним дефектом шкіри гомілки або скальпуванням дистальних фаланг пальців закриття дефектів шкіри не може бути успішним шляхом пришивання висячого на ніжці синюшного клаптя — скальпа, він некрогизується. Тому такі дефекти треба закрити або вільним розщепленим зрізом шкіри, або пластикою — підшиванням пальця з дефектом до викроєного клаптя шкіри, на тулубі. Відновно-реконструктивні втручання з пластикою шкіри звичайно супроводжуються іммобілізацією кінцівки (гіпсовою чи іншою твердою пов'язкою).
Хімічні антисептики використовують у комплексі заходів лікування ран як для одноразового промивання рани після її обробки, так і для постійного протягом кількох діб після обробки рани (наприклад, при ранах, ускладнених переломом з фіксацією фрагментів кісток за способом металоос-теосинтезу). За відсутності антисептиків рану по закінченні обробки треба промити розчином натрію хлориду (0,9 %) або новокаїну.
Під час хірургічної обробки рани остання також може бути опромінена УФ чи розфокусованим лазером, хоча це використовують частіше при лікуванні інфікованих чи гнійних ран.
Завдяки наявності високоефективних антимікробних засобів, передусім антибіотиків, зараз показання до виконання первинної хірургічної обробки ран значно розширені: вона виконується за умови профілактичного введення пораненим антибіотиків, навіть через 24 год і пізніше (за відсутності проявів інфекції або незначного прояву її рану закривають первинними швами чи первиннозатриманими).
У разі нерадикальності (неповноти) первинної хірургічної обробки може бути виконана повторна обробка свіжої рани. Звичайно при ранах, які радикально обробляють у перші 6—12 год після одержання травми (рання хірургічна обробка), профілактичне введення антибіотиків для запобігання розвитку в них інфекції не потрібне. У таких випадках використовують засоби місцевої хімічної тафізичної антисептики (промивання рани після обробки, правильне дренування її та накладання асептичної пов'язки).
Свіжу рану після хірургічної обробки закривають, як і асептичну післяопераційну рану, накладанням на неї швів та зашиванням. В останні роки висловлюється думка про доцільність закриття ран (приведення їх країв у дотик) пластичними матеріалами (лейкопластирем тощо), які, на відміну від швів, не порушують кровообіг у них. Але через технічні складнощі виконання (необхідність ретельно спостерігати за раною, менша надійність іммобілізації країв рани і можливе порушення зіставлення їх) цей метод ще не одержав поширення в практиці.
Чисту (асептичну) післяопераційну рану лікують звичайно закриттям її швами з повною ліквідацією порожнини між краями і без дренування, рідше — з короткочасним (24 год) дренуванням гумовою стрічкою.
Умовно чисті післяопераційні рани, а також прості неускладнені свіжі різані випадкові рани (останні часто після їх розширення і ревізії) після промивання порожнини антисептиками (фурацилін, йодопірон та ін.) та введення на 24—48 год дренажу—гумової стрічки, закривають швами.
Забруднені операційні рани лікують або так само, як умовно чисті, або залишають їх на 2—3 доби незакритими (шари підшкірної основи та шкіри). Якщо за цей час у них не розів'ється інфекція, то закривають первин-нозатриманими швами.
Як операційні, так і випадкові свіжі рани після хірургічної обробки і закриття швами лікують переважно під марлевими пов'язками (наклейками), рідко — під твердими полімерними (клеєві композиції). Зашиті, з добре адаптованими краями рани завдяки фібрину непроникні для мікробів уже через 2 год.
Серед місцевих заходів лікування свіжої рани (як після хірургічної обробки, так і без неї, якщо не потрібна така обробка) широко використову
ють фізіотерапевтичні та хімічні методи, що спрямовані на зниження травматично-запального набряку тканин та зменшення болю, на пригнічення розвитку мікрофлори та на стимуляцію регенеративного процесу в рані, прискорення її загоєння. Це УВЧ, інгібітори простагландинів (ацетилсаліцилова кислота), розфокусовані промені лазера, спиртові примочки, зокрема в поєднанні з димексидом — диметилсульфоксидом, вітаміни, особливо групи В, С, та ін.
Як попередньо зазначалось, лікування рани здійснюється комплексом місцевих та загальних засобів, оскільки вона поряд із локальним ушкодженням тканин супроводжуються загальними та системними порушеннями, ступінь яких широко варіює залежно від величини рани, її походження, мікробної контамінації, особливостей організму та багатьох інших чинників.
Для лікування рани застосовують насамперед знеболюючі препарати (впі-ати — омнопон та промедол,- неопійні аналгетики — анальгін, ібупрофен, тайленол), заспокійливі (броміди, настоянка валеріани лікарської та собачої кропиви звичайної, транквілізатори — діазепам, мепробомат та ін.), снотворні (барбітурати — барбаміл, ноксирон тощо). За потреби вводять розчини різного призначення: плазмо-замісні чи гемодинамічні (розчини натрію хлориду, натрію лактату, реопо-ліглюкін та ін.); енергетичні та такі, що коригують обмін (розчин глюкози 5 % та 10 %, амінокислоти та ін.). При ранах, які супроводжуються значною крововтратою (понад 20 % ОЦК), тобто ускладнених травматичним та геморагічним шоком, переливають кров (від 250 до 500 мл і навіть більше), а також білкові препарати (альбумін, протеїн) та реологічні й дезінтокси-каційні розчини (полівінілпіралідон, реополіглюкін, гемодезтощо), вводять значні дози гідрокортизону (100—300 мг і більше).
У разі вимушеної затримки хірургічної обробки рани чи нерадикаль-ної обробки рани зі значною зоноюушкодження тканин та мікробною контамінацією проводять загальну ан-тибіотикотерапію (до визначення характеру мікрофлори та її чутливості до антибіотиків призначають препарати широкого спектра дії). Особливо важливо усунути порушення білкового та вуглеводного обміну — гіпопротеїне-мію, зміни, спричинені цукровим діабетом (введення білків та амінокислот, інсуліну), а також обміну вітамінів, особливо С, груп В, А, дефіцит яких звичайно супроводжує розлади білкового та вуглеводного обміну.
У хворих з порушеннями функції серцево-судинної системи, дихання, сечовиділення застосовують відповідні препарати (серцеві глікозиди; препарати, що регулюють артеріальний тиск; легеневі антисептики, діуретичні, бронхолітичні та муколітичні засоби, киснева терапія тощо).
Імунологічні порушення коригують за допомогою імуномодуляторів, зокрема імуностимуляторів (тактивін, тимолін, тимоптин, вілозен, лево-мізол та ін.).
За показаннями застосовують і засоби загальної дії (антикоагулянти та коагулянти, анаболічні препарати, рета-боліл та ін.) та неспецифічні біостиму-лятори (солкосерил — розчин, спленін, метилурацил), гіпосенсибілізуючі препарати (тавегіл, супрастин, діазолін, димедрол, глюконат кальцію та ін.).
Окремо треба сказати про лікування так званих комбінованих відкритих ушкоджень. Рани у потерпілих, які поряд з механічною травмою одержали ще й зовнішнє радіоактивне опромінення (комбінована травма), треба особливо намагатись своєчасно обробити та загоїти первинним натягом, оскільки з часом може розвинутися променева хвороба (остання розвивається через кілька діб чи навіть тижнів після опромінення — залежно від дози). Це диктується тим, що променева хвороба різко пригнічує імунітет, гемопоез та регенеративно-репаративні процеси і сприяє розвитку септичних ускладнень рани. Технічно хірургічна обробка рани у потер пілих із зовнішнім опроміненням та навіть у осіб з радіоактивним за-бруд-ненням рани майже на відріз-няється від обробки звичайної (за винятком організаційних заходів у операційній), проте повинна бути ще радикальнішою щодо видалення травмованих тканин у рані. Самого лише забруднення рани радіоактивними речовинами недостатньо для розвитку променевої хвороби, хоча негативний місцевий вплив на тканини в ділянці рани заподіяти воно може.
Тому поряд із ретельною хірургічною обробкою забруднену радіоактивними речовинами рану треба добре промити антисептиками, особливо такими, як перекис водню, для видалення з рани залишків цих речовин. У хворих із зовнішнім опроміненням хірургічну обробку рани треба поєднувати з проведенням відповідних загальних заходів, спрямованих на детоксикацію організму від продуктів обміну і продуктів загиблих клітин та на підвищення захисних сил його (імуноте-, рапія, переливання дезінтоксикацій-них білкових та вуглеводних розчинів, іноді компонентів крові; вітамінотерапія, сорбційна терапія, антибіоти-котерапія тощо).