· оголошення розширеного валютного коридору як граничного орієнтира зміни курсу для економічної діяльнлсті та валютних операцій;
· обмеження відхилень обмінних курсів при операціях комерційних банків на безготівкрвому та готівковому валютному ринках;
· припинення операцій з вільно конвертованою валютою на міжбанківському ринку і проведення їх виключно на УМВБ;
· заборона передоплати нерезелентам (до 20%) і поширення акредитивної, інкасової форм розрахунків та гарантійних інструментів уповноважених банків;
· запровадження нового порядку допуску клієнтів на біржі для купівлі валюти з документальним підтвердженням фактичного надходження товарів та отримання послуг із імпорту;
· введення обов’язкового продажу 50% валютних надходжень експортерів;
· зменшення ліміту відкритої валютної позиції комерційним банкам.
Зазначені обмеження не стосуються здійснення торговельних операцій і виконання комерціййними банками та іншими суб’єктами економічної діяльності своїх зобов’язань перед нерезидентами, а також не порушуючи статті VII Статуту МВФ, до якої приєдналася Україна.
Завдяки запровадженню обмежувальних заходів у вересні —грудні 1998 року вдалося запобігти розвитку подій за російським сценарієм і стабілізувати ситуацію, а саме:
· утримати гривню в межах нового валютного коридору та починаючи з вересня 1998 року стабілізувати курс;
· відсікти чи значно обмежити спекулятивний попит на валюту;
· вирівняти дисбаланс між пропозицією та попитом;
· сприяти скороченню дефіциту торговельного балансу;
· запобігти втраті резервів НБУ (див. таб. );
· підтримати внутрішніх товаровиробників-експортерів;
· обмежити інфляцію та підтриматифінансову стабільність;
· зберегти фінансову підтримку міжнародних організацій.
Порівняльний аналіз показників України й Росії щодо девальвації (див. таб. ), зміни резервів та рівня інфляції свідчить про значно меншу напругу ситуації в Україні.
Таб. Порівняльна таблиця динаміки курсу, зміни валютних резервів та інфляції в Україні та Росії в 1998р.*
| Показники | Україна | Росія | ||
| Обмінний курс гривні і рубля щодо долара США | ||||
| На 01.01.1998р. | 1.899 | 5.96 | ||
| На 01.01.1999р. | 3.427 | 20.65 | ||
| Девальвація, % | ||||
| З 01.01.1998р. по 01.01.1999р. | 80 | 249 | ||
| З 17.081998р. по 01.01.1999р. | 59.9 | 228.3 | ||
| Зміна валових міжнародних резервів НБУ і ЦРБ, млн. доларів | ||||
| З 17.08.1998р. по 01.01.1999р. | -50 | -2877 | ||
| Інфляція, % | ||||
| З 01.01.1998р. по 1999р. | 20 | 84 | ||
II.3. Валютний контроль і співробітництво з МВФ.
Валютний контроль – це комплекс адміністративних заходів,спрямованих на стримування вивезення і стимулювання повернення валютних коштів у краЇну. Валютний контроль може поширюватись як на всі операції, передбачені платіжним балансом країни, так і на їх частину. Як правило, він поширюється на рух капіталів для захисту стабільності грошової системи та валютних резервів у період реформування економіки і є одним із невід’ємних елементів перехідної економічної політики. Валютний контроль як інструмент стабілізації руху капіталів у малих відкритих економіках обмежує коливання процентних та обмінних курсів, доки не буде сформовано розвинуту ринкову інфраструктуру і не стане можливим реггулювати рух капіталів, а відтак і динаміку обмінного курсу через вплив на рівень процентних ставок.
Обмежуючи рух капіталів,країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки, а не виключно для забезпечення цілей курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном.
До основних принципів валютного контролю належить:
· монополія банків на здійснення валютних операцій;
· необхідність виконання валютних операцій, яка має бути доведена;
· репатріація та обов`язковий продаж резидентами надходжень в іноземній валюті;
· обов`язкова декларація закордонних авуарів;
· заборона на експорт та імпорт платіжних засобів;
· ізоляція внутрішнього ринку національної валюти від зовнішнього (резидентам забороняється надавати та брати позики в національній валюті у нерезидентів);
· заборона компенсацій та арбітражних операцій;
· контроль за грою на термінах на валютному ринку;
· контроль за валютними позиціями комерційних банків.
Слід зазначити, що валютний контроль має сенс тільки тоді, коли проводиться комплексно: ефективність контролю залежить від міцності його найслабшої ланки.
Введення Україною внутрішньої конвертованості національної валюти та взяте нею 24 вересня 1996 року зобов’язання згідно із статтею VIII Статуту МВФ не встановлювати обмежень на операції поточного рахунку платіжного балансу дещо звужують перелік заходів валютного контролю, які вона має право застосовувати. Однак ці заходи можуть бути досить дієвими, якщо запроваджувати їх послідовно та забеспечити виконання.
Статут МВФ не суперечить принципам валютного контролю. Стаття VIII вимагає, щоб країни – члени МВФ не застосовували обмежень на поточні міжнародні операції, тобто лише стосується зовнішніх платежів резидентів нерезидентам. Країна-член має право регулювати надходження в іноземній валюті як самих резидентів, так і отримання платежів резидентами від неризедентів, які в подальшому могли б стати підставою для проведення зворотних платежів.
В умовах вільного руху капіталів приватний сектор може вдатися до дорогих зовнішніх запозичень, що ще більше ускладнить ситуацію. До встановлення НБУ обмежень на дохідність у серпні 1998 року ( у березні 1999року їх було скасовано) понад 10% кредитів (405млн.доларів) резидентам України було надано іноземними інвесторами за ставкою від 21.5% до 60%. Найбільш безпечних – прямих інвестицій Україні бракує через відстрочку реальних реформ.
Не зважаючи на деякі обмеження, спричинені фінансово-валютною кризою в Росії, на валютному ринку пруктично не зачепили операцій пов’язаних із поверненням кредитів (депозитів) у іноземній валюті нерезидентам та оплати відсотків за ними, повернення іноземних інвестицій, погашення облігацій нерезидентів, передбачених чинним законодавством. Це свідчить,що Україна виконує зобов’язання, які взяла на себе, приєднавшись до статті VIII Статуту МВФ.
Проаналізувавши причини фінінсової кризи в Росії, її вплив на український ринок та врахувавши прагнення України виконувати взяті зобов’язання, Рада директорів МВФ 4 вересня 1998 року схвалила трирічну програму EFF на загальну суму 2.2 млрд. доларів США. Зразу ж після цього рішення Україна отримала перший транш у розмірі 257 млн. доларів. Другий транш – 78 млн. доларів – надано наприкінці жовтня.
Пізніше між МВФ і урядом України знову виникли непорозуміння, пов’язані з реструктуризацією зовнішнього боргу, а також із додержанням параметрів дефіциту держбюджету, і міжнародні кредити перестали надходити. У бюджеті 1999 року бюджетний дефіцит було визначено у розмірі 1.240 млрд. гривень, або 1% від ВВП. Його планувалося покрити з двох джерел: зовнішього (610 млн. гривень) і внутрішнього (630 млн. гривень) фінансування. Із припиненням кредитуванняУкраїни міжнародними організаціями джерела зовнішнього фінансування стали невизначеними. Проте, завдяки заходам НБУ та антикризовим заходам уряду на чолі з В.Ющенком вдалося повернути довіру МВФ, відновити фінансування економіки України.
III. Проблеми та перспективи розвитку фінансово-валютної політики в Україні.
1. Підводні камені “вільного падіння”.
Ще на початок 1999 р. виникли неконструктовані дискусії у ВРУ та засобах інформації щодо можливого відпускання курсу у “вільне плавання”, яке в суспільстві пов`язують зі значною девальвацією, висловлюваннями деяких посадових осіб стосовно можливої емісії, наступними президентськими виборами, які теж пов`язують із емісією, а також відсутністю чітких перспектив щодо стабілізації ситуації в Росії з її негативним впливом на Україну. Вибираючи варіант розвитку валютно-курсової політики, слід насамперед зважити на необхідність вирішення перелічених проблем збалансування попиту і пропозиції, врахувати очікувану та вибрати бажану динаміку обмінного курсу, а також відповідний комплекс засобів валютного регулювання.Однією з альтернатив курсової політики 1999 року, яка обговорюється відповідальними особами, фахівцями та пресою, є запровадження режиму вільно плаваючого курсу зі скасуванням існуючих обмежень на валютному ринку при мінімальному впливі НБУ на збалансування попиту і пропозиції валюти, навіть за наявності4 суттєвого дисбалансу між ними.
Важко не погодитися з тим, що краще було б не лише скасувати з тим, що краще було б не лише скасувати існуючі обмеження, а й узагалі їх не вводити. Проте саме завдяки цьому вдалося утримати стабільність у кризовій період. Передчасне ж скасування валютних обмежень (до того, як зникнуть причини їх уведення) може звести нанівець позитивний ефект їх запровадження.
Крім того, пропозиції щодо введення плаваючого курсу з одночасним скасуванням обмежень, по-перше, часто не містять оцінки можливої динаміки обмінного курсу, по-друге, не враховують, що такий режим доцільно застосовувати за умов стабільних надходжень валюти у державу, позитивного сальдо торговельного балансу, відносно незначних обсягів платежів із обслуговування зовнішнього державного боргу. Тобто при збалансованих сукупному попиті і пропозиції іноземної валюти, а також за достатніх резервів центрального банку, які можна використати для підтримання стабільності курсу в екстемальних обставинах тимчасового дисбалансу попиту і пропозиції.