КОНСТИТУЦІЯ - ЯК ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ
ТА ЇЇ ГРОМАДЯН
(курсова робота)
Вступ
28 червня 1996 року вжитті Українського народу й Української держави сталася історична подія – в результаті тривалого, напруженого і багатогранного конституційного процесу була прийнята Нова Конституція України.
Ця подія ознаменувала завершення важливого етапу у розвитку нашого суспільства і держави, у становленні національної системи права, створенні правових основ дійсно суверенної і незалежної України.
Нова Конституція враховує досягнення вітчизняної та світової конституційної наукової думки й практики конституційного будівництва. Вона є втіленням національної ідеї і відображенням ментальності народу, доказом здатності української націй як політичної і етнічної спільноти, до державотворення і правотворчості.1
Відомий український історик і політолог І.П.Лисяк-Рудницький, приділяючи велику увагу політичним аспектам національного відродження, продовжуючи традиції державницького аналізу, вважав, що свобода українців як нації можлива лише в рамках правової держави.
Конституція 1996 року є і програмою подальшого розвитку України у політичному, економічному, соціальному, культурному відношеннях і документом для входження України до Європейського і світового співтовариства як рівноправного і повноправного суб’єкта.
Конституція – це закон, який розв’язує засадові питання державного життя, закладає правові підвалини суспільного буття й має найвищу юридичну силу в країні.2
Нова Конституція України є якісно новим політичним і правовим актом за змістом та формою.
1 Політологічний енциклопедичний словник (за ред. Ю.Шемшученка, В.Бабкіна) – К.: Генеза, 1997, с.184
2 Політологічний енциклопедичний словник с.167
Вона охопила своїм регулюванням значно ширше коло суспільних відносин порівняно з попередньою Конституцією 1978 року, згідно якої суверенність України, наприклад, практично була декларативною.
Зберігаючи за собою право вільного виходу з Союзу і не передбачаючи механізму такого виходу, проголошення суверенітету свідчило про формальність конституційних положень1.
Стаття 1 Конституції України 1996 року проголошує: “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”.2
Положення статті 1 мають відповідне закріплення і розвиток наступних статтях і розділах Конституції.
Регулюючи надзвичайно широке коло суспільних відносин в політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сферах, Конституція закріпила якісно новий статус особи-людини і громадянина, держави і суспільства, органів державної влади і місцевого самоврядування.
Чому саме у суспільстві й державі такого великого значення набуває конституція, чому саме її прийняттям обумовлені становлення держави, її належність до сім’ї цивілізованих демократичних країн, активізація міжнародних відносин?
Насамперед прийняття конституції свідчить про досягнення державою певної стабільності у суспільстві. Адже саме цей процес зумовлюється переходом суспільства від одного якісного стану до іншого, зокрема, як це відбувається в Україні – результатом зміни суспільного устрою стало формування громадянського суспільства і демократичної, соціальної, правової держави.
Нині головним завданням, усіх органів державної влади й місцевого самоврядування, всього суспільства в цілому і кожної людини, кожного громадянина є забезпечення найшвидшого, найповнішого і найточнішого приведення Конституції в дію, її реалізація, виконання.
1 Політологічний енциклопедичний словник (за ред. Ю.Шемшученка, В.Бабкіна) – К.: Генеза, 1997, с.184
2 Конституція України – К.: Наукова думка. 1996. ст. 1
Конституція має сприяти насамперед забезпеченню прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцненню громадянської злагоди на землі України, розвитку і зміцненню демократичної, соціальної правової держави та вирішенню корінних питань розвитку і функціонування суспільства і держави.1
Найбільш вагомим аргументом забезпечення втілення в життя даної мети – є чітка злагодженість в роботі механізму державної влади в Україні.
Сьогодні Україна переживає кризу й передусім кризу управління. Розлад у всіх сферах – економічній, духовній, соціальній, моральній – є похідною кризи влади. На жаль, влада в Україні виявляє неспроможність провести будь-які соціально-корисні реформи, встановити і підтримувати порядок у державі. А в умовах деградації системи влади всі без винятку державні дії перетворюються на загрозу національній безпеці, а також на фактори катастрофічного руйнування суспільства.2
Тому питання про владу в Україні сьогодні та про її конституційно-правове регулювання є надзвичайно актуальним. З цих позицій предметом дослідження даної дипломної роботи і обрано питання конституційного механізму організації і здійснення державної влади в Україні.
Об’єктом дипломного дослідження є правові норми, насамперед норми конституції, які закріплюють механізм державної влади в Україні.
Метою дипломного дослідження є проведення теоретичного аналізу конституційного механізму організації і діяльності органів зіконодавчої, виконавчої та судової влади в Україні.
Виходячи з цього ми намагалися вирішити такі конкретні завдвння:
1. З’ясувати суть державної влади.
2. Проаналізувати конституційні принципи організації і діяльності органів державної влади в Україні.
3. Дослідити поняття та ознаки органів державної влади.
1 Нова Конституція України (за ред. В.Погорілка) – К.: Наукова думка. 1998. ст. 7
2 Марчук Є. – П’ять років Української трагедії – К.: християнсько-народний союз – 1999
4. Дати характеристику Верховній Раді України як єдиному органу законодавчої влади в країні.
5. Визначити систему органів виконавчої влади.
6. Розкрити систему і завдання судових органів в Україні.
7. Визначити актуальні проблеми здійснення державної влади в Україні.
Структура дипломної роботи визначається змістом досліджуваних проблем і спрямуванням на досягнення поставленої мети.
Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.
І. Державний влада як об’єкт конституційно-правового регулювання
Однією з найважливіших складових конституційного права завжди були питання організації державної влади. Поняття “держава”, “державна влада” складні. В різні часи ці поняття трактувалися неоднаково, а в радянські часи підручники з державного права взагалі уникали розкриття сутності цих понять. Та що ж таке “держава”, “державна влада”?
За давньою традицією “держава”, “державна влада” знаходиться в епіцентрі політичної думки. Для підтвердження такого міркування згадаймо, хоча б побіжно, назви окремих політичних праць: “Держава” Платона; “Князь” Н.Макіавеллі; “Походження сім’ї, приватної власності і держави” Ф.Енгельса; “Про межі діяльності держави” В.Гумбольта; “Державність і анархія” М.Бакуніна; “Держава і революція” В.Ленін та інші.
Тож не дивно, мабуть, що існує різне трактування поняття “держава”, “державна влада”. Серед цих трактувань виділимо хоча б такі:
1) організація великої суспільної групи;
2) сукупність зв’язків між органами влади і громадянами;
3) адміністративні виконавчо-розпорядчі органи з певною системою норм.
і т.д.
Звідси очевидно і складність дати коротке і стисле визначення. Не дивно, що колись якийсь Ф.Бастіа обіцяв один мільйон луідорів за таке визначення.1 В сучасному розумінні держава – це складна багатофункціональна цілісність, що характеризується найвищою концентрованістю влади і найбільшою здатністю вирішувати суспільні проблеми.
Але держава не може підпорядковувати своїй владі все суспільство. Хоча спроби побудувати авторитарну чи тоталітарну державу неодноразово мали і, мабуть, ще матимуть місце у світовій історії.
1 Див: Арцишевський Р. – Людина і суспільство – К, 1992. – с.
Звідси постає найскладніше питання: як суспільство може врівноважити силу державної влади, жити і розвиватися поза цією владою? Вирішення цього питання забезпечується на основі створення у суспільстві інших, альтернативних недержавних організацій, партій, профспілок та інші, які беруть на себе функцію регулювання відносин, вирішення і захисту групових та особистих інтересів. Тим самим досягається взаємний контроль і взаємне обмежування державних і позадержавних органів. Держава і суспільство, що побудовані на демократичних засадах виступають як рівноправні партнери.1
Політика – багатовимірне соціальне явище.
Історично рухлива політична діяльність, що перебуває у розвитку, сфера політичного життя справляють суттєвий, нерідко вирішальний вплив на багато інших сфер життя суспільства. В процесі суспільного розвитку змінюються суб’єкти політичних відносин, функції політики, форми політичного устрою і правління, характер політичних відносин, ідеологій, організацій і т.д. Однак з моменту виникнення впродовж усього історичного розвитку для політики незмінною залишалась одна фундаментальна проблема – проблема влади, її сутність, джерела, способи здійснення.
Загально визнано, що основне питання політики – це питання про владу, а поняття “влада” – центральна категорія всієї політичної думки.
Влада є однією з першооснов в існуванні людського суспільства, різних його сфер: економічної, політичної, духовної. Фундаментальність і багатовимірність влади зумовлює безліч різних інтерпретацій її природи як особливого типу відносин між людьми (покори і підпорядкування); здатності до цілеспрямованої діяльності; особливий психічний акт – прагнення влади; спосіб регуляції групової поведінки й соціального управління.
Владу досить часто трактують як один із різновидів управління суспільством, вона пов’язана з виявом волі й силовим задоволенням інтересів соціальних
1 Арцишевський Р. Вказана робота. – С