На ціну акції значною мірою впливає довіра до того чи іншого підприємства.Воно грунтується як на суб’єктивній інформації,так і на реальних фактах щодо перспектив розвитку господарства.
Власник облігації є кредитором одного з суб’єктів господарювання,за що отримує певний фіксований процент.Засоби,які вкладені в акції,можуть бути компенсовані лише через продаж їх на фондовій біржі за курсом,а облігацї – через передбачений час відшкодовуються за номінальною вартістю.
Зобов’язання державної скарбниці засвідчують,що їхній власник вніс кошти в бюджет,що дає йому право на отримання фінансового доходу протягом усього строку володіння цими цінними паперами.Вони бувають коротко,середньо- і довгострокові(від кількох місяців до одного року,5 і 25 років).Держава здійснює за ними щорічно виплати за купонами,а також за тиражними погашеннями шляхом викупу.Ощадні сертифікати-це письмове свідоцтво кредитної установи про депонування коштів,яке дає право на отримання через визначений строк депозиту і прцентів за ним.Вексель – грошове зобов’язання,яке має бути сплачене боржником його власнику.
Ринок цінних паперів у нашій країні перебуває у зародковому стані,але він має активно розвиватися.Все більше фізичних і юридичних осіб намагатимуться стати власниками цінних паперів.Як же саме ? Акція дає більші дивіденди,облігація – менший процент,проте є більш надійною,оскільки не пов’язана з ризиком.Однак власник облігацій не має можливості брати участі у розвитку компанії,розділити її фінансовий успіх.Мрія будь-якого інвестора – купити цінний папір,який би поєднував високу прибутковість з не менш високою надійністю.Таким міг би бути актив,який би поєднував позитивні якості акцій та облігацій.
Конвертовані облігації та привільовані акції – цінні папери,які інвестор може обміняти на певну кількість звичайних акцій того самого емітента.З погляду покупця перевагами таких активів є поєднання гарантованого процентного (купонного) доходу і погашення основної суми з можливістю виграшу від приросту курсової вартості звичайних акцій.Для емітента випуск конвертованих облігацій – засіб розміщення додаткових акцій за цінами,вищими за їхню поточну ринкову вартість.
Ринок цінних паперів складається з двох частин – первиннного і вторинного ринків.На першому відбувається емісія цінних паперів,тобто випуск їх у обіг.Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів.Це відбувається на фондовій біржі,через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком.Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні прямі та зворотні зв’язки між відтворенням справжьного капіталу і того,що функціонує у вигляді цінних паперів.Зокрема ,прямий зв’язок біржової кон’юнктури залежно від стану справ у економіці дає можливість фондовій біржі через зміну курсів цінних паперів виконувати роль барометра економічної кон’юнктури.Зворотні зв’язки виявляються у впливі коливань розмірів акціонерного капіталу на переливання капіталу в інші галузі,фінансування підприємств тощо.
Валютний ринок.Це такий специфічний ринок,де предметом купівлі – продажу є різні національні валюти.Їхнє функіонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв’язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків.Зробити це можна,прирівнюючи,наприклад,український карбованець до американського долара,японської ієни,англійського фунта стерлінгів тощо.Якщо українські підприємці ввозять американські товари,слід розрахуватись доларами,за агнлійські – фунтами стерлінгів,за японські – ієнами.На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиція їх,що і встановлює або доларова,або фунтова,або ієнна ціна українського карбованця.Інакше кажучи,за певну суму карбованців можна отримати 1 долар,а отже,і вартісне вираження товару.
У різних країнах залежно від стану розвитку економіки,ринкових відносин валютні операції можуть здійснювати різні суб’єкти.За умов обмеженості ринку валюти це право надається лише державним установам під керівництвом і контролем центрального банку.За умов повної конвертованості валютного ринку це право надається всім суб’єктам,які мають валютні банківські рахунки.
Практика функціонування ринкової системи свідчить,що заборона здійснювати валютні операції всім учасникам економічного життя призводить до формування чорного або так званих паралельних ринків валюти.
Ринок праці(робочої сили).Створення повноцінного ринку праці є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму.Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостями,і тому заробітна плата працівників залежатиме від вартості робочої сили,попиту та пропозиції на неї.
Для того щоб об’єктом купівлі – продажу стала робоча сила,слід подолати прикріплення людини до житла,місцевості,надати їй можливості вільного переїзду в межах країни і поза нею.Досягти цього можна за умов створення ринку житла,вільного придбання будинку,квартири або оренди їх на певний час.
Формування ринку праці призведе не лише до існування умов для вільного вибору професії або виду діяльності,а й до вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві.Інакше кажучи,не лише людина ,яка здатна до праці,може це робити чи не робити,але й той,хто наймає робочу силу,також має право на вибір.А це означає,що невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття ,надзвичайно важлива економічна і соціальна проблема будь-якої країни.
Фактично в усіх країнах існує система компенсації втрат доходів у зв’язку з безробіттям.Як правило,допомога надається з спеціальних страхових фондів у розмірі 50-75 відсотків середнього заробітку за останній час протягом становленого періоду.Після закінчення цього строку в багатьох країнах надається державна допомога в меншому розмірі і,як правило,виходячи з індивідуально визначених потреб.
Система працевлаштування і перекваліфікації здійснюється за допомогою бірж праці.Витрати на перекваліфікацію компенсуються з державного бюджету.Фірми,що вивільнюють працівників,також мають певні зобов’язання щодо отримання ними кваліфікації,необхідної для працевлаштування.Здійснюють перенавчання спеціалізовані фірми,діють на комерційних засадах,і заклади системи професійного навчання.
Тіньовий ринок.Ринок,який заборонений законом,називають тіньовим.Він є продовженням тіньової економіки,що являє собою несанкціоновану господарську діяльність.Така економіка існує у всіх країнах незалежно від соціально – економічного устрою.
Міжнародна практика до тіньвої економіки відносить два компоненти:
заниження або приховування від обліку доходів від реалізованої у країні діяльності;
доходи від незаконної в країні діяльності.
Перший компонент пов’язаний з легальними видами діяльності,доходи від якої приховуються з різних причин;це,зокрема,приховування від податкових органів нерегулярних заробітків та доходів.
Другий компонент називають нелегальною,підпільною або чорною економікою:наркобізнес,проституція,рекет та інші види злочинної діяльності.Ця діяльність переважно не створює повної продукції,лише перерозподіляє уже створені доходи.
Чорний ринок виникає внаслідок нездорових потреб окремих людей і намагання інших нажитися на цьому.
Несанкціонована діяльність сприяє розвитку шахрайства,крадіжкам,зловживанням чиновників владних структур і виникнення мафії.
Боротьба з тіньовою економікою може бути успішною лише при подоланні товарного дефіциту ,монопольних явищ у прцесі виробництва,обміну,розподілу і споживання.Ніякими адміністративними карними методами при збережені їхньої економічної бази мафіозні структури побороти не вдається.
Як бачимо,перелічені ринки,зберігаючи загальні риси,відрізняються об’єктом купівлі – продажу,специфікою ціноутворення,формування попиту та пропозиції,способом споживання і відтворення.Кожний ринок має своє місце реалізації (товарна,фондова,валютна біржа,біржа праці).Однак при цьому всі вони є елементами єдиного цілого,що й утворює інститут ринку.
4.Проблеми становлення ринкової системи в Україні.
Формування ринкової економіки в Україні треба розпочинати з відтворення ринкових інститутів, які існують лише в зародковому стані. Це повинно відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни.
Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин, її становлення по суті розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних феодальних пережитків. Великим було втручання держави в економіку.
Після 1917 р. протягом майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інститутів.
Однією з головних причин, що призвела до побудови такого суспільства, була панівна доктрина «безринкового соціалізму». Ця теорія сприяла проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не займає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв'язках.