МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра політичної
економії
Структура та інфраструктура ринку
Курсова робота з
політичної економії
студента 1 курсу
спеціальності 0103
група 4
Качкарди Юрія Миколайовича
Науковий керівник
Шумилов О.Ю.
Київ 1999
План
Вступ
1. Ринок як полісистемне утворення
2. Ринкова інфраструктура
3. Структура ринку
4. Проблеми становлення ринкової системи в Україні
Висновок
Вступ
Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку.Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму,корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ,спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства – основні засади економічної та соціальної політики української держави.
Побудова розвинутого ринкового господарства – процес досить складний і тривалий.У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний,взаємопов’язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства.
Ринок — досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу.Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.
Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм— це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок — це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.
Цивілізований характер ринку в промислових розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини.
Звичайно,Україна,як нова самостійна держава,що виникла на розколотому терені колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою,створеною за багато десятиріч,не може повторити за короткий час той шлях,який пройшов ринок Заходу.Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн,а шлях переходу до ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіх національних, політичних, економічних,географічних та інших особливостей історичного розвитку України.
Однак складність завдання полягає в тому,що немає у свті аналогів переходу до ринку великої держави з такою,як в Україні,спотвореною тоталітарною системою структурою господарства,високим рівнем монополізму в промисловості,залежністю тисяч промислових підприємств від постачальників окремих видів продукції,що залишилися за межами державних кордонів.В таких скрутних умовах,що склалися в Україні ,в умовах глибокої економічної,фінансово-кредитної,паливно-сировинної,екологічної та іншишх криз перехід до реального ринку надзвичайно утруднений.
В свої курсовій роботі я намагався дати якісну характеристику структурі та інфраструктурі ринку,а також прблемам становлення ринкової системи в Україні.
1.Ринок як полісистемне утворення.
Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру. Його складовими є ринки: товарів, капіталу, фінансово-кредитний,валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринковаінфраструктура. Кожний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні та розвитку. Порушення цього взаємозв'язку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринкового середовища.
Ринкове середовище розмежовується за політико-адміністративними ознаками: ринки окремих областей, територій, регіонів, країн, коаліцій, континентів, світовий ринок. Крім того, в рамках конкретного ринкового середовища можуть функціонувати агенти різних форм власності та господарювання. Відповідно до цього ринок характеризується за критерієм конкурентоспроможності функціонуючих суб'єктів господарювання як монопольний чи оліголольний.
У монопольному ринку має місце диктат виробника, постачальника, продавця. Однак перевиробництво будь-якого виду продукції може продовжувати, а іноді й загострювати конкуренцію за її збут, тобто монополію недостатньо трактувати як антипод ринково-конкурентного середовища. Крім монополії ворогом останнього є також тотальний дефіцит.
Основу національної економіки становлять не тільки матеріальні галузі виробництва,а й система ринків.Маючи розгалужену й багаторівневу структуру,ринок за своїми функціями може бути товарним,де здійснюється кругооборот засобів виробництва і предметів споживання;фінансовим,де обертаються кредити й цінні папери;ринок капіталу,де обертаються кошти,призначені для інновацій;валютний ринок,де здійснюються фінансово-валютні операції;ринок праці – виступає як форма руху робочої сили.Лише такий комплексний за cвоїм змістом національний ринок зможе забезпечити економічну основу цілісності нашої держави.Водночас формування національного ринку України передбачає поглиблену спеціалізацію,утворення найсприятливіших умов для максимальної реалізації особливостей кожного регіону.
Ринок споживчих товарів і послуг — один з найважливіших компонентів товарного ринку. Невід'ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами.
Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох регіонів світу, в тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуальним. В економіці України проблема збалансованості попиту й пропозиції, споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних підрозділів суспільного виробництва. Колишня командно-адміністративна система відвернула виробництво від потреб людини, підпорядкувала його інтересам воєнно-промислового комплексу. В структурі валового національного продукту приблизно 45 відсотків припадало на капітальні вкладення, приріст виробничих ресурсів та військові потреби; для фонду споживання й соціальних потреб призначалося лише 55 відсотків. В цінах світового ринку це співвідношення має вигляд 74 : 26. В той же час у країнах з розвинутою ринковою економікою це співвідношення становить ЗО : 70.
Ринок інвестицій і капіталу. Включення галузей інвестиційної сфери в систему ринкових відносин оголило дефекти, які протягом десятиліть нагромаджувалися і проявлялися у формі довгобуду, розпорошення капіталовкладень, зростання вартості споруджуваних об'єктів, невідповідності встановлених на них машин, обладнання, приладів світовому рівню.
Ринкове господарство в його широкому розумінні неможливе поза функціонуванням капіталу. Виключивши його із сфери виробничих відносин, країни командно-адміністративної системи пригнобили виробництво, його рушійні сили.
Управління виробництвом у ринковому господарстві здійснюється через капітал. Інакше неможливо перебороти численні дисбаланси, неприйняття підприємствами науково-технічних новинок, їх небажання реінвестувати отриманий прибуток.
Політизація економіки не створює стійких мотивів до ефективного господарювання, не передбачає високої соціальної та моральної культури господарюючих суб'єктів, не сприяє співробітництву з іноземним капіталом. Створення ринку капіталу потребує стимулювати передусім не позиковий, а підприємницький іноземний капітал (прямі інвестиції, портфельні інвестиції). Прямі інвестиції перед імпортом позичкового капіталу мають переваги. Вони створюють матеріальну заінтересованість у найбільшій віддачі капіталу, у впровадженні передової технології й організації виробництва, орієнтують на світовий ринок, його стандарти тощо.
Ринок праці — посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це форма узгодження попиту на робочу силу з їїпропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного законодавства та саморегулювання.
Світова практика виробила дійові механізми, які дають змогу уникнути екстремальних ситуацій у сфері зайнятості та використання робочої сили.
Складовими ринку праці є:
працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров'я здатні працювати у різних сферах суспільного виробництва;
зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. До цієї групи населення не належать особи, які виконують роботу за допомогою власних засобів праці (рибалки, мисливці, селяни-одноосібники, дрібні ремісники та ін.).
Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасово не працює, але не відкидає надію на це.
Історично склалися два "чистих" варіанти ринку робочої сили і зайнятості. Перший — ринок робочої сили з обмеженим попитом;
другий — з обмеженими ресурсами. Класичний взірець першого — ринок відсталих країн. Ринок робочої сили з обмеженим попитом також завжди має великий резерв робочої сили. Дійовим інструментом ринку робочої сили є біржі праці.
У ході розвитку системи ринків в Україні формуються усі їхні різновиди за сегментами ринку, і вони набувають певної структурованості.